| За бідного медика замовимо слово |
| 20.10.2010 17:00 E-mail | Печать | PDF |
 Як щось дуже далеке і примарливе, згадуємо радянські часи, коли в лікарні хворих лікували незалежно від їх
статусу і гаманця. Люди мали надію, яка підкріплювалася конкретною допомогою медиків, за яку не потрібно було збирати з миру по нитці шалені кошти на операцію, щоб порятувати чиюсь дитину, молоду матір. Пацієнти та їх рідні не відчували приниження, як зараз, коли кладуть в кишеню медичного халата представнику найгуманнішої професії хрустку грошову папірчину. І хоча в Конституції України прописано, що ми маємо право на безкоштовне лікування, всі давно усвідомили, що медицина в нашій країні платна. Але ці кошти йдуть, на жаль, не на її розвиток як галузі, а конкретно певній особі. Комусь – менше, комусь – більше. Хтось із хворих «оплачує» лікування у продуктовому еквіваленті. То чи не краще було б вирішити на рівні держави це питання так, щоб сплачували, скажімо, ці 20, 50, 100 гривень офіційно в касу лікарні? Адже є дуже тяжко хворі, трапляються непередбачувані ситуації, коли людину треба рятувати зараз, у цю ж хвилину, а ліків для цього в лікарні немає. А яке збіднене калоріями і вітамінами там харчування! Сили і здоров’я на ньому не набереш. На які матраци доводиться лягати і якими ковдрами вкриватися! І з кожним роком відчувається, що фінансове забезпечення медицини не краще, а навпаки.То кому ж ми платимо і за що? За те, що медичний працівник повинен згідно своїх службових обов’язків і клятві Гіппократа надавати хворому потрібну допомогу, виривати його із пазурів хвороби? До того ж ліки, які ми самі купуємо, коштують шалених грошей. А в державі на всіх рівнях «рапортують» про те, що здоров’я людини в Україні захищене, фінансування лікарських установ збільшується. Звідси зароджується і росте в наших душах неповага і до самих себе, і до людини в білому халаті, і до держави, яка породила цей негатив у суспільстві і не намагається з ним боротися. Вадим БІЛИЙ. |
Комментарии
RSS лента комментариев этой записи