Але давайте над причинами явочного провалу дамо можливість попрацювати політологам і ана­літикам, а сьогодні поговоримо про інше.

Коли аналізуєш списки учасників виборчого про­цесу, то дивуєшся політичній всеїдності окремих із них. І рік не минув, як новоспечений кандидат по­кло­нявся одній політичній силі, а вже симпатизує іншій, інколи – діаметрально протилежній за ідеологією. Таку аморфність пояснюють по-різному: одним «чертовськи» хочеться утриматись при владі, іншим – більше отримати політичних девідентів. А де ж принциповість і елементарна порядність? Вони глибоко заховалися за отим традиційним хохляцьким (згоріла хата у сусіда, нехай згорить і сарай,аби мені було добре), яке інколи ви­пи­рає із нас.Тому не можна було без посмішки спос­те­рігати, коли перед початком виборчої компанії окремі кандидати гасали від однієї парторга­ні­зації до іншої, щоб їх включили у списки і ба­жано в першу десятку. Які тут в біса політичні погляди! Головне пробитися, а потім десь через півроку депутатства, забути навіть, як назива­єть­ся партія, яка їх благословила.

Це, в деякій мірі, ображає рядових партійців, які, не шукаючи вигоди, скромно виконують чор­нову роботу по розбудові і зміцненню пар­тійних організацій. Можливо, це теж є однією із причин пасивності виборців.

Як там не було, а вибори до місцевих органів влади завершились. Поступово стихає і полі­тич­на кадриль. Це добре, що ми ще оптимісти: в нинішніх умовах краще танцювати, ніж су­му­вати. Аби був результат. А результат, висвітить життя…

Вадим  БІЛИЙ.