Революція 1905-1906 років затримала будівництво заводу. Але у 1906 році воно поновилося і до осені 1908 року спиртзавод почав виробляти спирт-сирець із місцевої сировини – картоплі та зерна, вирощених на полях економії поміщика Глазенапа та місцевих селян, для яких було вигідно вирощувати картоплю та зернові для промислових потреб спиртзаводу. Виробництво спирту продовжувалось до 1914 року, але з початком імперіалістичної війни, багато спиртзаводів було зупинено і законсервовано. До 1929 року не працював і Василівський…

З початком індустріалізації в країні спиртзавод був реконструйований, із розширенням потужності до 1000 дкл.

У 1941-1942 роках окупаційна влада намагалася налагодити виробництво спирту, але епізодично виробляли лише невелику кількість.

А причина була в тому, що коли наші війська відступали, керівництво заводу вивело із ладу парові котли шляхом глибокого впуску води, що привело до деформації труб та течі барабанів.

У 1943 році завод відновив свою роботу і продовжував виготовляти спирт-сирець до 1951 року.

У 1951 році із Німеччини був одержаний новий високопродуктивний і економічний апарат фірми «Гольцен-Гремма». З установкою такого апарата завод почав виробляти спирт-ректифікат вищої якості «Прима» з абсолютно низьким вмістом сивушних масел, ефірів і альдегідів.

У 1959 році, з метою зменшення витрати харчової сировини для виробництва спирту, рішенням уряду завод було передано в систему міністерства м’ясної та молочної промисловості під реконструкцію в масло- сирзавод, а обладнання було передано іншим діючим спиртзаводам.

В березні 1960 року було налагоджено виробництво сиру твердого та масла в тимчасових цехах. Паралельно продовжувалася реконструкція основних цехів, яка завершилася через два роки.

А в 1979-1980 роках була проведена повторна реконструкція з розширенням сиросховища, будівництвом нової котельні та розширенням потужності холодильного господарства.

Вже тоді виробнича потужність заводу значно виросла. Так, переробка молока складала 50 тонн в зміну, виробництво сиру твердого 1,65 тонни, молочного цукру -0,15 тонни, відвантаження молока – 10 тонн та вершків -2,27 тонни в зміну.

В наступні роки завод паралельно з випуском основної продукції-сиру твердого, збільшив асортимент випуску іншої продукції: в 1989 році почалось виробництво плавлених сирків, в 1992 році – виробництво масла вершкового, в 1994 році – козеїну, в 1998 році – масла вершкового фасованого та сиру плавленого ковбасного копченого. В цей час працювало 86 жінок та 65 чоловіків. Продукція Василівського сирзаводу славилася не лише в Україні, а й за її межами.

 

 

 

Василівські сири користувалися великою популярністю.

 Працівники заводу із оптимізмом дивилися у майбутнє.

 

 

 

Так виглядає сирзавод зараз.

Нинішня зима і минула осінь видалися найбільш гарячими для колишнього Василівського сирзаводу, обладнання якого протягом останніх 5 років простоювало. Надіслані великовагові вантажівки швидко навантажували нержавійним металобрухтом, який охоче купує Німеччина. Металурги Донбасу теж приймають брухт чорних металів. Пильна охорона заводу продовжує оберігати спорожнілі приміщення підприємства, щоб мародери не познімали дверей,  вікон і даху, а далі можуть рознести і цегляну кладку стін. Колишні покупці твердих сирів ще довго шкодуватимуть за пахучим твердим сиром різних сортів, плавленими сирками і вершковим маслом. Шкода, що підприємство не дожило до свого сторіччя,  яке могли відзначити кілька років тому. Наказав довго жити і Лебединський маслосирзавод,  який в останні роки свого існування придбав обладнання для виготовлення плавлених сирків. Обидва переробні підприємства, як і молочну галузь, знищила ненаситна приватизація. Істотно постраждало і громадське тваринництво. Його примусили вирізати інвестори, посилаючись на неблагополучні показники.

Від редакції.

Ми вдячні директору Василівської ЗОШ І-ІІІ ст. Анні КАРПЕНКО та нашому позаштатному кореспонденту Володимиру Дудченку  за практичну допомогу у підготовці матеріалу.