Стрічка новин
Едельвейс : Перебираючи у старій шухляді речі, син Олексій взяв дерев`яну з інкрустуванням  невелику круглу коробочку, відкрив її і побачив сріблясту квітку: Черги безробітних змінилися на черги підприємців: Відтепер черги безробітних у центрах зайнятості та філіях змінилися на черги підприємців. Вони, зокрема, бажають отримати від держави компенсації через Вогнеборці ліквідували загоряння літньої кухні: 16 червня о 09 годині 24 хвилини, на пункт зв’язку 18 ДПРЧ Управління ДСНС України в Сумській області надійшло телефонне Дотримуємось самоізоляції, не порушуємо карантин! : За  минулий тиждень  осіб з підозрою на  коронавірусну хворобу по Лебединському  району не зареєстровано.  У двох осіб населених  пунктів району, 102: що трапилось? з 11 по 17 травня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського від­ді­лен­ня поліції надійшло 112 заяв та повідомлень громадян, з них 12 на момент реєстрації містили Уривки Лебединських розмов: У парку в центрі Лебедина на лаві сидять дві жінки середнього віку і розмовляють: – Світлана так схудла, за пів року Виявили боєприпаси часів Другої світової війни: До Лебединського відділення поліції зателефонував 24-річний житель районного центру та повідомив, що під час проведення  земляних робіт поряд з вулицею На Сумщині знову знайшли боєприпаси: 14 вересня, боєприпаси були виявлені у Охтирському, Лебединському і Роменському районах. Так, у двох кілометрах від села Пологи, що на «Завдання дня: повернути людей на їхні робочі місця, підвищити заробітну плату»: На 23 червня, за словами директора Сумського обласного центру зайнятості Володимира Підлісного, до центрів зайнятості Сумщини подано понад 102: що трапилось? з 9 по 15 березня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 113 заяв та пові­домлень громадян, з них 9 на момент

Галина Миколаївна тихесенько підвелася з ліжка та навшпиньки вийшла зі спальні, уважно поглянувши на сплячого чоловіка. Чи, бувало, не розбудила? Та Федір Семенович міцно спав, поклавши під голову руки. Дружина посміхнулася й зачинила за собою двері.

Жінці вистачило й десяти хвилин, щоб у свої неповні сорок п’ять років, мов бешкетне дівчисько, залізти на дах будинку і взятися за роботу.

Вночі буря завдала чимало шкоди місцевим жителям: кому знесла покрівлю, кому поламала паркан, повсюди на землі лежали зламані гілки дерев, а подалі і самі дерева вирвані з корінням.

Молодиця поправила шифер, взяла в руки цвях, але забити його так і не встигла, бо на подвір’ї з’явився чоловік.

Федір стояв під розлогою грушою та мовчки дивився на дружину, з його очей бігли сльози. Нічого не сказавши, пошкандибав до хати.

Галина все ж таки забила цвяхи, а потім обережно по стовбуру дерева спустилася на землю.

Снідали мовчки, дружина і не виправдовувалася. Вночі Федору стало знову зле, і довелося викликати швидку допомогу.

Старенький лікар як міг заспокоював дружину:

– Ми з Вами зустрічаємося не вперше. Без операції у Вашому випадку не обійтися.

– Ви ж добре знаєте мого чоловіка.

– Знаю, але тепер його життя залежатиме повністю від Вас. Лік іде на години. Даєте згоду на операцію? То підпишіть папери.

– Який у нього шанс?

– Один із 1000, але спробувати треба. – Лікар дав Галині Миколаївні хустинку. – Поплач, люба, тут я тобі не порадник. Через десять хвилин чекаю на твоє рішення.

До молодиці підійшла старенька санітарочка та сказала:

– Ти не плач, люба, Олександр Миколайо­вич – гарний лікар. Не одне життя врятував. Якщо він радить оперувати, погоджуйся. Любиш чоловіка?

– Ще й як. Ми ж із ним сорок років не розлучаємося.

– Термін великий, – здивувалася старенька, – а ти така молода й вродлива. Скільки ж тобі років буде? – поцікавилася.

–Сорок п’ять незабаром виповниться. А з Федором разом у дитячому будинку росли, – і заплакала ще дужче.

Двері ординаторської відчинилися, і вийшов лікар.

– То що, Ви вирішили?

– Оперуйте. Я згодна.

– Ходімо до кабінету та підпишемо необхідні папери.

Галина не зчулася, коли й заснула. Хтось настирливо тормошив її за плече і тихенько шепотів:

– Прокидайся, голубонько, час іти додому.

Жінка миттєво підхопилася на ноги. Перед нею стояв сивий лікар і лагідно посміхався.

– Операція пройшла успішно, ідіть додому відпочивати. Прийдете завтра. Зараз Ви йому нічим не допоможете.

Жінка ледве дісталася ліжка й заснула мертвим сном. Прокинулася від того, що у кімнаті голосно нявкав кіт і просився на вулицю. Галина погладила рудого улюбленця і відчинила двері. Кіт радісно став бігати по подвір’ю.

Зібравши необхідні речі, жінка вирушила до лікарні, де на неї чекали дуже хороші новини.

– Розумієте, Галино, Федір прийшов до тями, але весь час мовчить і відмовляється їсти. Можливо, Вас послухає?

Дружина зайшла до палати та подивилася на чоловіка. Він лежав із розплющеними очима та дивився у стелю. Коли жінка намагалася заговорити, він важко зітхнув і відвернувся до вікна.

У коридорі до Галини підійшла знайома санітарка і відвела в бік.

– Ти, доню, сходи до церкви і постав свічку за здоров’я. Подякуй Господу, що чоловік вижив.

Галина Миколаївна так і вчинила. Вдома стояла навколішках перед святим образом і довго молилася. Сльози рікою текли з очей, але жінка їх не відчувала, лише тихесенько шепотіла: «…Господи, чому склалося так життя? Пожалій мене з Федором, адже ми сироти, рідних у нас немає. Син дорослий, мешкає у Києві. Він найдорожче, що є у мене в житті. Я дуже його люблю. Не забирай у мене чоловіка. Дозволь нам пожити разом іще деякий час.

І раптом кімната наповнилася яскравим світлом, а бідолашна почула поруч себе голос неземної краси.

–Надави соку із червоного буряка і давай пити чоловікові тричі на день, починаючи зі столової ложки. Нехай п’є до тих пір, поки сам не відмовиться.

Голос замовк. Світло погасло, в кімнату повернулася темрява.

Налякана до смерті жінка не знала, що й робити: вірити чи ні побаченому диву.

Про нічну пригоду нікому не розповідала, а бурячний сік принесла чоловікові.

Диво сталося на очах. Федір пив сік, починаючи зі столової ложки, поки не дійшов до повної склянки. Коли минув тиждень, сказав:

– Не принось мені більше. Я його вже не питиму.

Коли лікар виписував Федора додому, чо­ло­вік міцно потис руку на прощання і сказав:

– Спасибі Вам, Олександре Миколайовичу, що повернули мене до життя.

Лікар підвів до нього дружину і пояснив:

– Їй дякуй, а не мені.

Після операції Федір із Галиною прожили іще шість років.

Ольга БАРДІНА, м.Тростянець.

(Спеціально для сторінки «У родинному колі».).

Додати коментар