Стрічка новин
Кількість безробітних рекордно зросла на Сумщині: На Сумщині зафіксували рекордну кількість безробітних. За два місяці карантину до центру зайнятості звернулися понад 10 тисяч людей. Сумчанин втікав від обсервації з Борисполя: 29 березня в Бориспіль прилетів літак з В’єтнаму, який безкоштовно доставив українців.Їх доставив в’єтнамський бізнесмен 10 травня - День матері: Ганна Михайлівна Лаврінченко може поправу називатися найбагатшою жінкою Кам’яного. І справа не в сріблі-золоті у її господі, як дехто може Небезпека covid-19 залишається: За минулий тиждень по Лебединському району зареєстрований один випадок підозри на Covid-19. У жителя району (51 рік), який захворів 13 Скільки ніг у свині?: Ви коли-небудь кололи кабанця в своєму господарстві? Ні? Ага, кололи. Значить, ситуація вам знайома. Підопригори запрошують на фестиваль БОРЩУ: Фестиваль БОРЩУ – таку нову забаву під відкритим небом на День Незалежності України вирішили провести в селі Підопригори Лебединського району. Відно­вив свою роботу вокзал станції Лебединська: 1 червня 2020 року, відно­вив свою роботу вокзал станції Лебединська. Приміські каси починають свою роботу з 4:30. Особливості надання житлових субсидій у період карантину: 25 березня 2020 року Урядом прийнято постанову Кабінету Міністрів України за № 247 «Про особливості надання житлових субсидій», якою передбачено: Один день із життя Василя Єрмолайовича: З Василем ­Єр­мо­ла­йовичем Шилом ми поруч пропрацювали у Маловисторопському коледжі понад тридцять п’ять років. До навчального закладу він прийшов  14 червня - день працівників легкої промисловості: Швейна фабрика у нашому місті має давню історію, працює з 1948 року. У радянські, пострадянські часи на фабриці шили якісні

Галина Миколаївна тихесенько підвелася з ліжка та навшпиньки вийшла зі спальні, уважно поглянувши на сплячого чоловіка. Чи, бувало, не розбудила? Та Федір Семенович міцно спав, поклавши під голову руки. Дружина посміхнулася й зачинила за собою двері.

Жінці вистачило й десяти хвилин, щоб у свої неповні сорок п’ять років, мов бешкетне дівчисько, залізти на дах будинку і взятися за роботу.

Вночі буря завдала чимало шкоди місцевим жителям: кому знесла покрівлю, кому поламала паркан, повсюди на землі лежали зламані гілки дерев, а подалі і самі дерева вирвані з корінням.

Молодиця поправила шифер, взяла в руки цвях, але забити його так і не встигла, бо на подвір’ї з’явився чоловік.

Федір стояв під розлогою грушою та мовчки дивився на дружину, з його очей бігли сльози. Нічого не сказавши, пошкандибав до хати.

Галина все ж таки забила цвяхи, а потім обережно по стовбуру дерева спустилася на землю.

Снідали мовчки, дружина і не виправдовувалася. Вночі Федору стало знову зле, і довелося викликати швидку допомогу.

Старенький лікар як міг заспокоював дружину:

– Ми з Вами зустрічаємося не вперше. Без операції у Вашому випадку не обійтися.

– Ви ж добре знаєте мого чоловіка.

– Знаю, але тепер його життя залежатиме повністю від Вас. Лік іде на години. Даєте згоду на операцію? То підпишіть папери.

– Який у нього шанс?

– Один із 1000, але спробувати треба. – Лікар дав Галині Миколаївні хустинку. – Поплач, люба, тут я тобі не порадник. Через десять хвилин чекаю на твоє рішення.

До молодиці підійшла старенька санітарочка та сказала:

– Ти не плач, люба, Олександр Миколайо­вич – гарний лікар. Не одне життя врятував. Якщо він радить оперувати, погоджуйся. Любиш чоловіка?

– Ще й як. Ми ж із ним сорок років не розлучаємося.

– Термін великий, – здивувалася старенька, – а ти така молода й вродлива. Скільки ж тобі років буде? – поцікавилася.

–Сорок п’ять незабаром виповниться. А з Федором разом у дитячому будинку росли, – і заплакала ще дужче.

Двері ординаторської відчинилися, і вийшов лікар.

– То що, Ви вирішили?

– Оперуйте. Я згодна.

– Ходімо до кабінету та підпишемо необхідні папери.

Галина не зчулася, коли й заснула. Хтось настирливо тормошив її за плече і тихенько шепотів:

– Прокидайся, голубонько, час іти додому.

Жінка миттєво підхопилася на ноги. Перед нею стояв сивий лікар і лагідно посміхався.

– Операція пройшла успішно, ідіть додому відпочивати. Прийдете завтра. Зараз Ви йому нічим не допоможете.

Жінка ледве дісталася ліжка й заснула мертвим сном. Прокинулася від того, що у кімнаті голосно нявкав кіт і просився на вулицю. Галина погладила рудого улюбленця і відчинила двері. Кіт радісно став бігати по подвір’ю.

Зібравши необхідні речі, жінка вирушила до лікарні, де на неї чекали дуже хороші новини.

– Розумієте, Галино, Федір прийшов до тями, але весь час мовчить і відмовляється їсти. Можливо, Вас послухає?

Дружина зайшла до палати та подивилася на чоловіка. Він лежав із розплющеними очима та дивився у стелю. Коли жінка намагалася заговорити, він важко зітхнув і відвернувся до вікна.

У коридорі до Галини підійшла знайома санітарка і відвела в бік.

– Ти, доню, сходи до церкви і постав свічку за здоров’я. Подякуй Господу, що чоловік вижив.

Галина Миколаївна так і вчинила. Вдома стояла навколішках перед святим образом і довго молилася. Сльози рікою текли з очей, але жінка їх не відчувала, лише тихесенько шепотіла: «…Господи, чому склалося так життя? Пожалій мене з Федором, адже ми сироти, рідних у нас немає. Син дорослий, мешкає у Києві. Він найдорожче, що є у мене в житті. Я дуже його люблю. Не забирай у мене чоловіка. Дозволь нам пожити разом іще деякий час.

І раптом кімната наповнилася яскравим світлом, а бідолашна почула поруч себе голос неземної краси.

–Надави соку із червоного буряка і давай пити чоловікові тричі на день, починаючи зі столової ложки. Нехай п’є до тих пір, поки сам не відмовиться.

Голос замовк. Світло погасло, в кімнату повернулася темрява.

Налякана до смерті жінка не знала, що й робити: вірити чи ні побаченому диву.

Про нічну пригоду нікому не розповідала, а бурячний сік принесла чоловікові.

Диво сталося на очах. Федір пив сік, починаючи зі столової ложки, поки не дійшов до повної склянки. Коли минув тиждень, сказав:

– Не принось мені більше. Я його вже не питиму.

Коли лікар виписував Федора додому, чо­ло­вік міцно потис руку на прощання і сказав:

– Спасибі Вам, Олександре Миколайовичу, що повернули мене до життя.

Лікар підвів до нього дружину і пояснив:

– Їй дякуй, а не мені.

Після операції Федір із Галиною прожили іще шість років.

Ольга БАРДІНА, м.Тростянець.

(Спеціально для сторінки «У родинному колі».).

Додати коментар