Стрічка новин
Готуємось до початку 2020-2021 навчального року: Рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області  затверджена перспективна мережа класів закладів загальної середньої 102: що трапилось? з 9 по 15 березня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 113 заяв та пові­домлень громадян, з них 9 на момент Любительське рибальство на орендованих ставках: Відповідно до ст. 51 Водного Кодексу України та ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» орендарі водного об`єкта зобов`язані передбачити місця Дорогі лебединці!: Сердечно вітаю вас з чудовим прийдешнім світлим Днем Христового Воскресіння! Бажаю Вам Божої благодаті, добробуту, злагоди, душевної величі та мирного Допомога по частковому безробіттю на період карантину: Така допомога надається суб’єктам малого та середнього підприємництва (від 1 до 250 найманих осіб). Допомога надається якщо у роботодавця виникло За даними Центру громадського здоров’я: Станом на 9:00 22 квітня в Україні 6592 лабораторно підтверджені випадки COVID-19, з них 174 летальні, 467 пацієнтів одужали. За Жителі Лебединщини перекрили трасу Суми-Київ: Поблизу села Філонівщина у Лебединському районі зранку 11 червня люди перекрили трасу Суми-Київ. Вони заблокували пішохідний перехід, пише Суспільне. Молодь-рушійна сила: Знайомтеся:  Ярослав Сліпченко – учень 11 класу ЗОШ №1. Юнак добре навчається, а ще бере активну участь у суспільному житті Ціни на ринку на 13 травня 2020 року: М’ясо (1кг) – 100-130 грн. Сало (1кг) – 50-120 грн. Уривки Лебединських розмов: Розмовляють дві жіночки: – Спочатку на тих людей, які ходили без масок, всі дивилися з великою підозрою і остерігалися їх…

Саме так. А починалася вона десь у 20-х роках минулого століття, коли молода радянська країна (як кажуть, з пісні слова не викинеш, тож була така, нагадуємо, хто забув) почала боротьбу з безграмотністю і організовувала так звані лікнепи.

Ось у тому лікнепі, що орга­нізувався у с. Грунь Охтирського району, з`явилася зовсім юна вчителька, котра була грамотною, бо, хоча й із багатодітної родини, та все ж закінчила три класи церковно-приходської школи. Звали її Лукія Григорівна Гришко. Маючи певні знання, вона передавала їх іншим, словом ліквідовувала безграмотність серед усіх верств населення, адже її учнями були односельці, навіть старші за віком від молоденької вчительки. А сама вона мала стриманий, врівноважений характер, наполегливо самотужки підвищувала свій освітній рівень, бо дуже вже хотілося пізнати хоча б основи головних наук.

Лідія Федорівна Гришко

Згодом знання Лукії Григорівни знадобилися для виховання і навчання власних чотирьох дітей. І їй надто бажалося, аби хто-небудь із них продовжив її вчительську справу, пішов педагогічною стежиною. Особливі надії покладала на доньку Лідію. Вона бачила в ній своє продовження. І донька не підвела маму. Їй так імпонувала мамина вдача, тому хотіла у всьому бути схожою на неї. Тож вступила у надто престижний на той час (таким він залишається й дотепер) навчальний заклад – Лебединське педагогічне училище імені А.С. Макаренка. І не лише мамин приклад, а й ім`я відомого педагога надихало юну Лідію на сумлінне навчання. Закінчивши його на відмінно, одержала направлення на роботу в Чупахівський дитячий садок, де й працювала все життя. На жаль, коротким воно виявилося: в 52 роки відійшла у Вічність. До речі, її дуже любили вихованці – за теплоту серця, ніжність душі, доброту і вміння дати діткам перші знання з письма, читання, математики, мистецтва. Найтепліші спогади зберіг і до цього часу про свою виховательку Лідію Федорівну її вихованець, а за збігом життя, теперішній зять її доньки Світлани Василівни – Володимир Миколайович: «У Лідії Федорівни вихованці ніколи не плакали, хоча й тільки-но вперше переступали поріг дитсадка, навіть тоді, коли, випадково падаючи, збивали колінця. Вона, наче чарівна фея, змогла забавити маля в будь-яких ситуаціях. Вона любила нас, малих, а ми – її». А ще Лідію Федорівну дуже шанували і поважали односельці, бо ж була ще й майстринею на всі руки: шила вишукані речі для всіх сільчан. І свою родину балувала: ні в кого не було таких оригінальних спідничок і сорочечок, платтячок і костюмчиків, як у її двох синочків і донечки.

Хто в нашому місті не знає Світлану Василівну Вакуленко, вчительку почат­кових класів Лебединської спе­ціалізованої школи I-III ступенів №7? Звісно, майже всі, адже за 44 роки педагогічної діяльності дала старт до середньої шкільної ланки освоєння знань багатьом маленьким лебединцям, котрі навчалися і в школі №1, де починала працювати, і в школі №7, де трудиться зараз. Її люблять учні та їхні батьки, колеги. Бо вона – не лише майстер своєї справи, а й чарівна та привітна жінка, добра і мудра людина, щедра колега, котра поділиться досвідом. «Дітки в початкових класах – це дзеркально чисті душі, безпосередні, відкриті.  І якщо ти з ними по-доброму, по-справжньому, якщо в них бачиш особистість – досягнеш мети своєї, педагогічної, – виховати справжню людину, – ділиться думками Світлана Василівна. – І тоді тобі працюється приємно, комфортно».  Вона вкладає у своїх «чомучок», як говориться, і душу, і серце. Її дітки зростають розумними, відповідальними, прагнуть багато знати. Вони в неї не просто споживають продукт, який вона їм дає, а вимагають від неї творчо мислити. Ось така гармонія у стосунках дає високий результат.  На це й спрямована методика роботи з дітьми вчителя-методиста Світлани Василівни Вакуленко.

А чому ж вона стала вчите­лькою? Бо мала хороших вчи­телів «домашніх» – бабусю Лукію Григорівну і маму Лідію Федорівну. Це перші двоє людей, котрі відіграли провідну роль у виборі Світланкою професії. Змалечку бабуся, в якої за певних сімейних обставин  проживала дівчинка, виховувала в її характері велику любов до людей: сусідів – дядечок і тіточок, бабусь і дідусів, сусідських дітей, однолітків із їхнього села, а ще любов до життя, до всього довкілля – квіточки, тваринки, навчала цінувати все, що тебе оточує. Словом, виховувала в любові. А ще дівчинка, коли підросла, часто бігала до мами в дитсадок, аби допомогти няньчити і навчати малечу. Вона бачила, як мама клопочеться біля дітвори, і це їй подобалося. Тоді в душі Світлани так само зароджувалася любов до дітей. Та й перша вчителька Марія Василівна відіграла велику роль у формуванні дитячого характеру. Ця симпатична молода вчителька вражала маленьких школярів Рибальської школи на Охтирщині своєю виваженістю, спокоєм, знаннями і добротою. В класі, де навчалася Світланка, було 42 учні. Вчителька всіх чула, всіх відчувала, навчала, любила, як рідних діток. Дівчинка була зачарована Марією Василівною і згодом вирішила: я буду вчителькою. І стала нею.

Закінчивши вісім класів Чу­пахівської середньої школи, не роздумуючи, подала документи до Лебединського педагогічного учи­лища, словом, пішла маминою стежкою. Студентські роки, сповнені насиченим навчальним процесом, громадською роботою (була старостою групи), цікавими справами, промайнули швидко. І, як результат, –  диплом з відзнакою. На все життя Світлана Василівна запам`ятала той час перебування і навчання у храмі науки, де її підготували до глобальної, умілої роботи з дітьми. І сьогодні зберігає в душі і серці імена тих, хто дав путівку в професію – керівника групи, викладача математики Олену Михайлівну Фалько, викладачів Галину Іванівну Віштал, Віру Павлівну Осінцеву, Евеліну Іллівну Байцурову, Тетяну Юхимівну Іваненко, Ніну Василівну Козіну, Віктора Івановича Новака, Валерія Костянтиновича Трофімова, Дмитра Івановича Любченка, Миколу Прокоповича Корсуна, Миколу Петровича Малюту, Володимира Сергійовича Чміленка, Василя Івановича Панченка, Ніну Семенівну Панченко, Олександру Миколаївну Ковтуненко, Людмилу Сергіївну Сергєєву, Юрія Івановича Чернова, які провели своїх студентів школою людяності, високої мо­ралі, досконалої педагогічної май­стерності. Ця своєрідна «шко­ла» дала вдалий старт в інститути, університети кожному із студентів. А Світлана закінчила Глухівський педагогічний інститут імені С.М. Сергеєва-Ценського (тепер імені О.П. Довженка).

Світлана Василівна Вакуленко

Отже, Світлана Василівна Вакуленко на високому рівні продовжувала  справу своїх навчителів. І сьогодні гідно тримає вчительський «штурвал». Вона – авторитетний педагог нашого міста, тож батьки й намагаються відвести своїх діток саме до її класу. В 1992 році Світлана Василівна стала переможцем міського конкурсу «Учитель року», а в 1996-му  – обласного.

Мама-вчителька горда й своїми дітьми, які обоє продовжили крокувати сімейною педагогічною стежиною. Дочка Вікторія і син Володимир теж закінчили Лебединське педагогічне училище (це вже традиція, яку згодом продовжать і онуки Світлани Василівни – Аліна і Дмитро), потім Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка: вона – філологічний факультет, він – фізкультурний та ще й магістратуру.

Хоча Вікторія Сергіївна сьогодні не в педагогіці, все ж її знання педагогіки, психології, мови допомагають їй у менеджерській справі, у спілкуванні з людьми.

А ось Володимир Сергійович, повернувшись до рідного міста, викладав фізвиховання у школі №3, а тепер у своїй альма-матер – Лебединському педагогічному коледжі. Він – чудовий викладач, керівник групи. Його спортсмени досягають вагомих результатів на спортивних аренах.

Пощастило Світлані Василівні  та її чоловіку Сергію Миколайовичу з невісточкою Олею. Долі їхнього сина і Олі поєднало те ж наше педучилище, де вони навчалися. Сьогодні Ольга Володимирівна – такий же майстерний педагог, як і її чоловік, як і її мама Лідія Дмитрівна і друга мама Світлана  Василівна.  Вона – вчитель початкових класів міської школи №4. Теж має чималі успіхи в педагогіці, а за це – відзнаки і грамоти.  В 2019-му ввійшла в п`ятірку кращих вчителів року Сумщини. Цьогоріч її класна кімната визнана кращою в обласному конкурсі по оформленню в рамках нової української школи.

Діти Володимира Сер­гі­йо­­­вича та Ольги Володимирівни теж не під­вели ні батьків,  ні бабусю, ні прабабусю, ні прапрабабусю: попрямували да­лі педагогічною стежиною, не зрадивши родинній традиції Аліна закінчила Сумський пед­університет, дві магістратури і нині викладає інформатику в міській ЗОШ №4, поряд з мамою.

 Дмитро – третьокурсник Сумського педагогічного університету імені А.С. Макаренка, факультет фізичного виховання. Продовжив батькову справу. Але пішов далі. Він, серйозно займаючись панкратіоном, уже досягнув чемпіонських вершин. Зокрема, виконав норматив майстра спорту, призер Чемпіонату світу з панкратіону, що проходив минулого року у столиці Італії – Римі.

Ось така вона – педагогічна династія Гришків-Вакуленків, яка не переривається вже століття. Сподіваємося, що нею крокуватимуть і наступні покоління цієї родини.

Надія СОЛОДОВНИК.

Додати коментар