Стрічка новин
Як підприємцю Сумщини без найманих працівників отримати допомогу по частковому безробіттю: «Відтепер, - говорить директор обласного центру зайнятості Володимир Підлісний, - допомога по частковому безробіттю на період карантину За фейк - до відповідальності: Інтернет та соціальні мережі в умовах карантину стали для українців одним з основних джерел отримання інформації про коронавірус. В умовах Перемога у конкурсі «Перлина-Fest» online: Дар’я Голуб та Ангеліна Трикоз – талановиті сестрички. Вони віддають мистецтву хореографії більшість свого вільного часу. З раннього дитинства є Поліцейські викрили у шахрайстві жителя Лебединщини: Більш ніж п‘ять тисяч гривень збитку спричинив чоловік своїй сусідці, видуривши у неї спочатку мобільний телефон, а потім гроші. 102: що трапилось? з 23 по 29 березня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відді­лен­ня поліції надійшло 122 заяви та повідомлення громадян, з них 11 на Наш дитсадок - один iз кращих!: За вісім років роботи, після відновлення у Межирічі дитячого садочка «Берізка», з нього випустилось 76 дошкільнят. Річка Псел перетворилася в смітник: В Сумській області річка Псел сильно забруднена відходами з каналізації, місцевий водоканал проблеми не бачить. Що на Лебединщині?: Станом на 9:00 21.04.2020р. на самоізоляції під медичним наглядом лікарів знаходяться 27 осіб, прибулих з-за кордону. З них 17 у Кандидати на посаду міського голови: Лебединська міська територіальна виборча комісія завершила реєстрацію кандидатів для участі у місцевих виборах. Завершена процедура реєстрації 102: що трапилось? з 25 по 31 травня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 153 заяви та повідомлень громадян, з них 15 на момент реєстрації

Якось нещодавно розговорилися ми (зрозуміло, що в телефонному режимі у зв’язку з карантинними заходами) про Героїв Радянського Союзу – уродженців Лебединщини.

Ми – це колишній і чинний працівники Лебединського міського художнього музею Ювеналій Голод та Юрій Бондюк і письменник-краєзнавець Василь Пазинич, яких уже давно поєднує захоплення краєзнавчо-пошуковою роботою. І якось само собою згадалося, що в фондах Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва зберігається сім портретів земляків із «Золотими Зірками». Згідно договору від 19 жовтня 1945 року, який знаходиться в архіві музею, ці «семь портретов Героев Отечественной войны»  зобов’язалися написати з фотографій воїнів місцеві художники Санжаревський Іван Миколайович (1882, Лебедин – 1969, Лебедин; іконописець, вчитель малювання) та його син Санжаревський Микола Іванович (1927, Лебедин – 1948, Лебедин). Згідно акту прийомки робіт від 26 листопада 1945 року картини були прийняті, і художники отримали відповідну плату та окрему плату за придбані ними масляні фарби. Цю серію образів у 1945 році за дорученням районного радянського і партійного керівництва, які й профінансували попри повоєнні труднощі цей проєкт, замовила тодішня директорка Лебединського художнього музею Шубович А. К. Вони призначалися для проведення в листопаді-грудні того ж року виставки, присвяченій 28-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Кого ж зображено на цих картинах? Особистості відомого партизана-ковпаківця Василя Войцеховича, тодішнього голови виконкому Лебединської районної ради, та наших земляків Миколи Лисунова, Миколи Логвиненка, Григорія Калиниченка із числа шістнадцяти Героїв Радянського Союзу, уродженців Лебединщини, нам добре знайомі. А ось імена уродженців Лебединщини, які зображені на портретах із медалями «Золота Зірка» на грудях, сержанта Суботи Сави Савелійовича, ст. лейтенанта Бахмача Антона Федоровича та капітана Смородського Павла Миколайовича, відверто кажучи, для нас були невідомими. І постало питання: «Чому ж до цих імен земляків від повоєнних літ не приверталася увага?» Почали ми свої пошуки у відомих багатьом людям оцифрованих архівах, які стосуються Другої світової війни (https://pamyat-naroda.ru/heroes/?last_name).

Нагородні справи сержанта Суботи Сави Савелійовича стверджують, що його «дата рождения 1906 год. Место призыва – Лебединский РВК Украинской ССР Сумской области. Дата поступления на службу – 25.08.1941 (Це підтверджує й список призваних Лебединським РВК у 1937–1941 рр. (http://teatrskazka.com/Raznoe/RVK/Sumskaja/RVK_Lebedinskij.html). Награжден медалью «За отвагу» (за мужність у боях на Курській дузі). Награжден орденом Красной Звезды (за мужність у боях на Західній Україні) – даты подвига – 16.06. 1944, 28.08. 1944, 19.09.1944». Воював він у 74-й гвардійській стрілецькій дивізії. Вона брала участь у багатьох важливих операціях на території України, у вигнанні німців із Польщі. Її бійці штурмували Берлін. А тепер деякі думки про відносність оцінювання подвигів і непрості одиниці вимірювання героїчних справ. Приміром, убили під час атаки всіх офіцерів підрозділу, атака захлинулася, а хтось із сержантів чи червоноармійців узяв командування на себе – і важлива висота взята! Тільки одному такому сміливцю присвоюють звання Героя, а іншому – просто вручають орден, або й медаль. Це залежить від доброго десятка причин. І таких прикладів чимало. На війні як на війні. Як любить повторювати добре нам знайомий ветеран війни – колишній фронтовий розвідник Павло Лунін, який здраствує і донині, що на ній справедливості шукати марно.

У нагородних документах ст. лейтенанта Бахмача Антона Федоровича (у кінці війни – капітан), який народився 1916 року, зазначено наступне. «Место рождения – Украинская ССР Сумская область Лебединский район г. Лебедин улица Стахановская, 310 (це вул. Кобижча, яка перейменовувалася двічі). Дата поступления на службу – 1937 год. Воинская часть – морской десантный отряд майора Куникова ЧФ. Кто наградил – Черноморский Флот. Награда – орден Красного Знамени». Кілька слів про десант, яким командував Цезар Львович Куников (1909–1943), що захопив плацдарм «Мала земля». У ніч із 3 на 4 лютого 1943 року десантний загін моряків-добровольців (275 чол.) під командуванням майора Куникова висадився на побережжі в районі Новоросійська. Кинджальним ударом десантний загін вибив німців із опорних пунктів і закріпився на плацдармі. Протягом доби моряки відбивали безперервні атаки німців. Закінчувалися боєприпаси. Тоді загін майора Куникова здійснив безстрашне захоплення ворожої артбатареї, знищивши ворога за допомогою холодної зброї. Із захоплених гармат вони відкрили вогонь по противнику. Завдяки цьому десантники сім діб героїчно відбивали шалений натиск німецьких військ. Фронтовик Старшинов Н.В. у мемуарах («Зарево над волнами». – Симферополь, «Таврия», 1971) згадує: «На предыдущих страницах рассказано лишь о немногих эпизодах боев, в которых проявились лучшие духовные качества воинов, возглавляемых майором Куниковым. Список подлинных героев можно продолжить. Это командиры: Антон Бахмач, Григорий Слепов, Николай Тетеревенко, Иван Жерновой, Иван Ежель, Игнатий Потапов, Николай Воронкин, Владимир Катещенков, Алексей Лукашов, Иван Гребенщиков, Алексей Рыбнев; старшины и рядовые…» Усіх героїв, живих і загиблих, нагородили орденами, а командир Цезар Куников Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 квітня 1943 року удостоївся звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Подальші пошуки привели нас до уродженця Лебедина, директора «у відставці» Катеринівської СШ (рік тому її закрили) Лебединського району Олексія Григоровича Бахмача, який доводиться близьким кровним родичем Антона Бахмача. Він розповів, що його родак дійсно був учасником героїчного десанту на Малу землю. Нагороджений не тільки орденом «Красного Знамени», а й орденом «Великой Отечественной войны I степени» та багатьма медалями. У 1937 році він вступив до військового училища берегової оборони. Закінчивши його, лейтенант Бахмач служив на одній із артилерійських батарей під Одесою. Там і прийняв бойове хрещення у серпні 1941-го. Моряки, аби не здати гармати ворогу, підірвали їх, і, з боєм відійшовши, влилися до складу 1-го морського полку, який у подальшому відчайдушно бився з німцями. Згодом лейтенант Бахмач командував загоном по охороні тилових об’єктів Новоросійської бази. А в кінці 1942-го був призначений командиром штурмової групи морського десанту, на чолі якої після виснажливої підготовки і висадився на плацдарм «Мала земля». Був учасником звільнення Одеси та Ізмаїла, військовим комендантом Ізмаїла одразу після його взяття та в повоєнні роки. У відставку вийшов у званні підполковника. Після звільнення у запас довгий час працював завідуючим готелем військової частини № 34373 для іноземних курсантів. У повоєнні роки і до кінця свого життя відважний моряк часто провідував свою рідню в Лебедині. Заодно щоразу відвідував він і Лебединський художній музей, але свого портрета із медаллю «Золота Зірка» побачити не міг, бо той знаходився в запасниках. Не стало нашого відважного земляка у 1996 році. Похований в Ізмаїлі. У 2011 році міська рада ветеранів висловила клопотання перед міською радою Ізмаїла про найменування однієї із вулиць міста іменем першого військового коменданта міста після вигнання німецьких окупантів.

У нагородному листі гвардії лейтенанта Смородського Павла Миколайовича (1921 р. н.) (у 1945-му капітан) можна знайти лише дрібні крихти відомостей про нього. У графі «РВК, який мобілізував» – написано КАДР, тобто кадровий офіцер. Отже, він перед початком війни був курсантом військового училища. У графі його постійної домашньої адреси і адреси його батьків спочатку щось розмашисто написано, а потім ті записи чи то заклеєні смужкою паперу, чи то замальовані. Можливо, орденоносець був вихованцем Лебединського дитячого будинку, який діяв на Зарудці Другій (закритий 1 січня 1979 року). Від 1936-го до 1941-го і від 1945-го до 1975-го рр. директорував у ньому після закінчення Охтирського педтехнікуму   Леонід Прокопович Венжега (1911-1975). Під час війни він був розвідником і дійшов до Берліна. Напевно, до того, хто заповнював нагородний бланк на гв. лейтенанта Смородського перегодя «дійшло», що адреса дитбудинку, де той виховувався, домашньою адресою слугувати не може.

 Але якби Смородський П. М. не був лебединцем, до того ж не добре знаним у місті, то в такому разі його портрет не замовили б для малювання як портрет героя-земляка. «Поступил на службу 1941 года. Гвардии лейтенант. Командир стрелковой роты 85 гв. сп. 32 гв. сд. 11 гв. ск. Награжден орденом Отечественной Войны І. ст. Дата совершения подвига 16. 09. 1943 года». Згідно списків мобілізованих Лебединським РВК 01. 09. 1941 року також був призваний на війну Смородський Сергій Микитович (1904 р. н., червоноармієць, пропав безвісти 12. 1943-го). Можливо, його родич, або однофамілець. Вісті про славні ратні справи капітана Смородського, звичайно ж, дійшли і до Лебедина. Інакше не могло й бути, адже 32 гвардійська стрілецька дивізія та її 85-й гвардійський полк, в якому воював наш земляк, стали відомими і прославленими. Якраз у цьому героїчному полку однією із стрілецьких рот і командував Смородський Павло Миколайович. Вірогідно, на фото, яке мали у своєму розпорядженні художники Санжаревські, капітан Смородський був у шинелі. Ось на ній йому «Золоту Зірку» й «притулили». Але її носять лише на мундирах, кітелях і гімнастерках, про що й малярі, і директорка музею, як бачимо, не знали і в цих справах орієнтувалися слабенько. До речі, на портреті сержанта Суботи замість ордена Леніна, який додавався до медалі «Золота Зірка», зображено орден Червоного Прапора. Це теж – погрішність.

Як бачимо, і художники, і директорка музею Шубович у 1945-му стосовно того, що сержант Субота та капітани Бахмач і Смородський мають звання Героя Радянського Союзу, схибили. Гадаємо, що причина цієї неточності – ось у чому. Тодішні засоби масової інформації донесли до лебединців описи подвигів своїх краян, у яких їх заслужено величали Героями з великої літери. І можливо, у тій повоєнній атмосфері урочистого віншування воїнів-переможців не зі злого умислу й сталася підміна понять «герой», «герой СРСР», «герой Вітчизняної війни» на «Герой Радянського Союзу». І скоріше за все (впевнений, так воно й було), названі вище земляки навіть не здогадувалися, що вдома служителі храму мистецтва «вшанували» їх такими високими званнями. Це нині ми, маючи мережу інтернету, можемо легко перевірити на достовірність цю інформацію. У ті ж повоєнні часи зробити подібне часом було вкрай непросто. Зрозуміло, про виставку портретів уродженців Лебедина і Лебединського району – Героїв Радянського Союзу у листопаді 1945 року знали й працівники військкомату. Коли ж відбулася демобілізація у 1946–47 роках, і фронтовики почали звертатися до військкоматів для взяття їх на облік, коли військкомати вже повною мірою стали володіти реляцією стосовно уродженців Лебединщини, які під час війни отримали медалі «Золота Зірка», то й з’ясувалося, що сержант Субота, а також кадрові офіцери капітани Бахмач і Смородський воювали дійсно хоробро, але таких найвищих відзнак не мають. Після цього тодішній військком прийшов до музею і на портретах цих трьох воїнів із «Золотими Зірками» вказані нагороди простим олівцем закреслив. Також він порекомендував добірку цих портретів більше не виставляти для огляду і про цей ляпсус не розповсюджуватися, адже можуть накликати на себе біду.

Звідтоді картини, про які ми говорили, до сьогоднішнього дня перебувають у запасниках музею, і про них ніхто жодним словом згадувати не наважувався.  Проте ми вважаємо, що попри допущену художниками помилку нині ми маємо право оприлюднити саме ці три портрети відважних воїнів, адже це портрети справжніх героїв-фронтовиків, а не якихось там самозванців. Нехай вони й не мали високих звань, але були справжніми звитяжцями, які винесли всі труднощі війни і воювали відважно. Тож, згадавши їх, давайте, шановні земляки, згадаємо й усіх відомих і безіменних воїнів тієї далекої війни, своїх дідів та прадідів, жінок-фронтовичок, яких ми забувати не маємо права. Вічна слава і вічна пам’ять Героям! 

Післяпис. Фотографії портретів,  які подані в тексті, друкуються з усного дозволу директора ЛМХМ Андрія Гельмінтінова.

Можливо, прочитавши цей матеріал, обізвуться нащадки Суботи Сави Савелійовича, Бахмача Антона Федоровича та Смородського Павла Миколайовича. Щиро на це сподіваємося.

Юрій Бондюк, працівник Лебединського міського художнього музею,

Ювеналій Голод, колишній працівник Лебединського міського художнього музею,

Василь Пазинич, краєзнавець.

Додати коментар