Стрічка новин
Перемога в МIжнародному конкурсI «ProFest»: 30 травня цього року в Києві відбувся дистанційний Міжнародний конкурс-фестиваль творчості «ProFest» за інформаційної підтримки Міністерства Таку допомогу може отримати кожен: 10 грудня відзначався Всеукраїнський день безоплатної правової допомоги, приурочений до Дня прав людини. Шановні військовослужбовці, захисники України!  :           Прийміть щирі вітання з професійним святом – Днем Збройних Сил України! Немає більш благородної місії, ніж захист Він любив Лебединщину: Редакція тижневика «Будьмо разом» продовжує проєкт «Пам’ять» по вшануванню льотчиків, уродженців м. Лебедина та сіл Лебединщини, які загинули за різних Проблем додалося: Трохи більше року працює на своїй керівній посаді начальник КП «Лебединська ЖЕК» Іван Соловей. Він був призначений 2 квітня 2019 Станом на 28 вересня 2020 року на Сумщині 3813 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 141 особи (Суми - 103, Шостка - 3, Конотоп - 8, Ромни - 5, Її життя, мов промінь сонця: У кожної людини, як писав Тарас Шевченко, своя доля і свій шлях широкий. Так і в Ніни Чхун із с. Знов чарує музикою нас духовий оркестр, який спиняє час....: У 1960-70-х роках майже кожне село Лебединщини мало свій духовий оркестр. У Кам’яному духовим оркестром, який діяв при СБК, керував Працівники ДСНС продовжують "розміновувати" територію Сумщини!: Лише за вчора піротехніки виявили 115 вибухонебезпечних предметів. Частину з них знешкодили, частину — відправили на сортувальний майданчик. Перемога на болгарській сцені: Перша половина липня подарувала вихованцям народного хореографічного колективу «Веселка» неймовірно захоплюючу та  незабутню подорож до сонячної Болгарії

Шановні читачі тижневика «Будьмо разом», користувачі сайту «Лебедин press»!


Після тимчасового вимушеного припинення випуску газети «Будьмо разом» у зв»язку з воєнними діями, ми знову розпочали її діяльність. При цьому, ми зберігаємо основне спрямування видання – газета для сімейного читання
До того ж, ми розширюємо кордони інформування, щоб стати ближчими до кожного читача. Тож тепер нас можна знайти не лише на сайті, а й у Telegram каналі та facebook.
Тому, якщо хочете про все дізнаватися першими, підписуйтесь на наші сторінки у соцмережах:

https://www.facebook.com/lebedinpress
https://t.me/lebedinpress
Дякуємо, що залишаєтесь з нами!

Координатор сайту Євгеній Чижик.
Із повагою Василь Дацько,

головний редактор тижневика «Будьмо разом» та інтернет-видання «Лебедин press», Заслужений журналіст України.

  

Ця мила жіночка з’явилася у нашому місті нещодавно, тобто стала його жителькою. Із гомінкого й багатолюдного Харкова пе­ре­бра­лася до тихого й затишного Лебедина, поближче до доньки й зятя, до своєї малої батьківщини. А ще Віра Михайлівна привезла сюди чарівний і яскравий світ своїх захоплень вишивкою, в’язанням. Її привітна оселя сяє яскравими кольорами майстерно вишитих рушників, картин, ікон, наволочок на подушки.

І це ще не все. Її донька Олена і зять Андрій, онуки Максим і Владислав залюбки одягають у святкові дні вишиванки, які подарувала їхня мама і бабуся, внісши в них свою творчу фантазію і доклавши до них свої дбайливі і майстерні руки. А скільком рідним, друзям, сусідам подарувала вишиті вироби, зв’язані теплі шкарпетки для холодної пори року, килимки з різнокольорової тканини!

«Не можу прожити й дня, аби не покласти на тканину хрестика, не вишити квіточку чи листочок, – зауважує у нашій розмові Віра Михайлівна. – Тоді мені й день повноцінний, коли з картини посміхаються щойно вишиті сонечко або яскрава троянда».

Потяг до прекрасного у Вірочки Горової з дитинства. На ту пору 50-х минулого століття, коли воно випало, в селах і жінки, і діти вишивали. Ось і вона одного разу придивилася до цікавої техніки виготовлення міні-килимів на мішковині та й попросила свого татка, аби зробив такий шестигранник із дерева та натягнув мішковину. Згодом дівчинка порадувала батьків і своїх подружок власним виробом – килимком із червоних ниток. А потім поклала перші хрестики на тканину. Вийшло! Відтоді, з раннього шкільного віку, й почалося заняття Віри ремеслом вишивання. Спочатку – по трафарету, а з часом брала зразки виробів у подружок, знайомих тіточок-односельців із села Потопиха, що на Липоводолинщині, де дівчинка народилася. Рахувала хрестики  і вправно переносила їх на тканину. Так з’явилися перші рушники, картини із зображенням краєвидів природи. Особливо тоді була дівчині до душі картина «Оленка з оленем» – такий на той час своєрідний бренд у вишиванні.

Не залишила Віра улюбленого заняття, коли навчалася уже у старших класах Подільківської середньої школи, в учи­лищі зв’язку м.Харкова, коли дівоча романтика покликала до далекого від рідної України Казахстану. Та все ж доля визначила їй постійне місце проживання – кількамільйонний Харків, де вони з чоловіком Василем Борткевичем купили в приватному секторі будинок, в якому прожили все життя. Хоча в той час Вірі Михайлівні доводилося сутужно з вільним часом (робота на заводі «Комунар», на базі спорттоварів, на різних підприємствах, турбота про родину, городчик, садочок, квітники), але вона не полишала улюбленого заняття. Купувала трафарети вишивок, вишукувала їх у календарях, журналах – і з-під майстерних рук «виходила» краса.

Якось Віра Борткевич забігла до подруги, а та вишиває ікону. Відразу ж майнула думка: «А чому б і мені не спробувати?» В Харкові були великі можливості у придбанні матеріалу для вишивання. І Віра Михайлівна поспішала до спеціальних магазинів на зразок «Умілі руки», на базари, де працювали відповідні крамнички, вишукувала там трафарети картин, ікон до душі і потім вишивала їх.

З часом освоїла й техніку вишивання бісером. “Це ж, мабуть, складно?” – запитую майстриню. “Нічого складного немає. Якщо є бажання, є мета, то обов’язково все вийде. І так у кожній справі. Якщо людина налаштована на вдалий, позитивний ре­зультат, то вона його досягне”, – зазначила Віра Михайлівна.

Сьогодні, коли лиха година прийшла в Україну, майстриня все ж складає для себе нові плани: правнучатам Іллюші та Міланці вишити іконки, рушнички. Та й дітей, і себе особисто ще порадувати чимось новеньким. Добре, що тепер вільного часу вдосталь. Прибрала в квартирі, їсти зварила – і до улюбленого заняття. Щоправда, сум часто огортає душу, бо ж відійшли у засвіти її любі, ще зовсім молодий синочок Олексійко та чоловік Василь Якович, з яким упродовж усього спільного життя ділили радості й печалі. Всього було на подружньому шляху. Та все ж тепер і сонечко засяє у квартирі Віри Михайлівни, коли навідуються дочка Олена із зятем Андрієм, онук Максим з родиною, які мешкають у Лебедині, коли приїжджають із Харкова онуки Кирило, Владислав з родиною. Особливо радіє прабабуся Віра правнучаткам. І тоді світліє в її душі, тепліє на серці. А це значить, що вона налаштовується на нову творчість, на створення нової краси у своїх вишивках і вишиванках.

Многії літа Вам, Віро Михайлівно! Нехай Ваші майстерні руки вишивальниці не знають утоми.  

                               

Надія Нестеренко.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар