Стрічка новин
На колесах: До першої столиці України  мене покликала презентація альманаху «Харківський міст». Після вдалих поетичних спроб у  роки юності мені довелося зробити Щастя любить тишу: Дивлюся на сучасну молодь, стосунки між юнаками і дівчатами і роблю висновок: не вміють вони будувати своє щастя і берегти Її життя – це учні, зошити та недоспані ночі: Такими словами можна розпочати розповідь про директора Лебединської ЗОШ I-II ступенів №4 Олену Дубовик. Вона успішно поєднує досвід управління Лебедин долучився до всеукраїнської еко-акції “Зробимо Україну чистою разом”: Всесвітня еко-акція «Let’s Do It, World!» торкнулася і Лебедина. Цієї суботи, 19 вересня, небайдужі лебединці зібралися разом, аби поприбирати засмічені Володимир Сергійович - найкращий наставник: Чотири роки пролетіли, як одна мить. Нещодавно наша 441-а група попрощалася з коледжем. Нашим наставником був Володимир Сергійович Вакуленко Поліція виявила незаконні насадження конопель: Сто вісімнадцять рослин коноплі виявили та вилучили правоохоронці Лебединського відділення поліції на городі 62-річної жительки району. Карантин: Так, саме цим словом пояснюється те, що люди стали менше спілкуватися між собою, відчуваючи себе зазомбованими телевізором: що сьогодні скажуть, Поліція затримала педофіла: Поліція Сумщини затримала чоловіка за підозрою у систематичному ґвалтуванні малолітньої падчерки. Подія сталася в одному з райцентрів області. Запобігання поширенню коронавірусної інфекції: 24 березня відбулося чергове засідання міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій. Під час роботи За честь, за долю, за українську волю…: Жовтень щедрий на добрий врожай та величні свята. 14 жовтня вся Україна відзначила три свята: Покрову Пресвятої Богородиці, День українського

У 1960-70-х роках майже кожне село Лебединщини мало свій духовий оркестр. У Кам’яному духовим оркестром, який діяв при СБК, керував Іван Тонкошкур.

Такий же оркестр він створив і в школі, де викладав музику. Вихованцем цього оркестру був і Василь Люлін, який став відомою особистістю цього села.Проте хочу, аби про цю талановиту людину дізналися і в інших куточках Лебединщини.

Кам`янчани Іван Семенович (1924 р.н.) та Ганна Михайлівна (1930 р. н.) Люліни народили та виховали трьох доньок – Лідію, Любов, Марію та сина Василя (29. 05. 1952). У 1960-х це ім’я було дуже популярним, бо, як говорили, без Василів немає й людей на селі. У 1969 році він закінчив Кам`янську СШ. Під час навчання у школі брав участь у діяльності дитячого духового оркестру під керівництвом вчителя співів школи Івана Федосієвича Тонкошкура. Захоплення духовою музикою полонило його на все життя.

Одразу після школи він закінчив у м. Суми десятимісячні курси по підготовці керівників самодіяльних духових оркестрів. Тож строкова його служба у 1970-1972 р.р. проходила у військовому оркестрі однієї з військових частин у Москві. Після демобілізації вступив до Сумського музичного училища ім. Д.С.Бортнянського по класу фагота. Щоб придбати цей інструмент його батьки продали корову. Нині його ціна – між 100 і 200 тисячами гривень. Тобто сьогодні, аби придбати цей інструмент, вже потрібно продати сім-десять або й більше добрих корів (ось вам ще й інформація для роздумів!). Під час навчання в училищі Василь Люлін працював у Сумському обласному музично-драматичному театрі ім. М.С.Щепкіна. Саме в стінах музичного училища він і зустрів свою першу та єдину Любов усього життя – Любов Ледвижко. У 1975 році після третього курсу музичного училища наполегливий юнак вступив до Петрозаводського філіалу Ленінградської консерваторії. Паралельно навчанню в консерваторії працював у Петрозаводському музичному театрі. Після другого курсу консерваторії, продовжуючи вишкіл у межах виробничої практики, викладав у Рівненському музичному училищі та грав у Камерному оркестрі Рівненської філармонії. У 1980 році після закінчення консерваторії та отримання кваліфікації «соліст оркестру, викладач, ансамбліст»був направлений до Куйбишевського театру опери та балету (зараз Самарський академічний театр опери і балету). У 1977 році Василь Іванович із Любов’ю Василівною одружилися. У них народилися донечка Альона та через декілька років – син В`ячеслав. І нині вже їхні діти здобули вищу мистецьку освіту та продовжили творчий шлях своїх батьків, спрямовуючи і своїх власних дітей до прекрасного світу музики. І так воно сталося, що сімейний човен з далеких країв хвилями побутових проблем згодом прибило на малу батьківщину Любові Василівни – до рушникового Кролевця, що на Сумщині. Тут Василь Іванович влаштувався до Кролевецької дитячої музичної школи викладачем по класу духових інструментів. У цей період йому вдалося створити  духові оркестри в зазначеній музичній школі, Кролевецькій середній загальноосвітній школі №1 та в селі Камінь Кролевецького району. Саме дитячий духовий оркестр с.Камінь під його керівництвом з успіхом брав участь у Всеукраїнській телевізійній передачі «Сонячні кларнети».У 1986 році завдяки запрошенню керівництва міста Шостки він із сім’єю перебрався до цього райцентру та став працювати викладачем по класу духових інструментів Шосткинської дитячої музичної школи (пізніше дитячої школи мистецтв) та Шосткинської дитячої музичної школи № 1.Під час роботи в цьому місті наш земляк створив дитячий духовий оркестр у Шосткинській дитячій школі мистецтв, одночасно керуючи духовим оркестром Будинку культури казенного заводу «Зірка». У 2002 році завдяки сприянню директора Шосткинського казенного заводу «Імпульс» Євгена Чернова був створений дитячий духовий оркестр при Будинку культури підприємства. Понад 10 років зразковий дитячий духовий оркестр «Віртуози «Імпульсу» був постійним учасником Міжнародного фестивалю духової музики «Сурми України», що проходить щорічно в рамках святкування Дня Конституції в м. Суми. Цей оркестр існує й досі під керівництвом Василя Івановича. Від 2014 року по теперішній час він працює в Кролевецькій дитячій школі мистецтв викладачем по класу духових інструментів та керівником дитячого духового оркестру, з успіхом впроваджуючи в діяльності творчі надбання свого життя, виховуючи юні покоління власним прикладом та здобутками. До речі, троє його онучок навчаються в Кролевецькій дитячій школі мистецтв, і двоє з них – Галя та Люба освоюють майстерність гри на духових інструментах. За понад 40 років педагогічної діяльності цей талановитий чоловік приклав багато зусиль аби виховати цілу плеяду поколінь професійних музикантів, яких знають не лише в Україні, а й далеко за її межами, зокрема, в Бельгії, Росії, Ірландії, Швейцарії, Німеччині. Усе життя він пам’ятає прислів`я, що під лежачий камінь вода не тече. І якось зізнався:«Я займаюся тим, що мені подобається. І роблю це із задоволенням та любов’ю. Мені пощастило – я знайшов себе. Це – моє життя, й іншого я не мислю».

Якби ми мали змогу прочитати педагогічну характеристику на цю непересічну людину, що знаходиться в його особовій справі, то про нашого земляка, напевно, могли б у ній прочитати приблизно наступне. «Василь Іванович Люлін дуже професійний, грамотний музикант, педагог і диригент. Відрізняється творчим підходом до будь-якої справи. Його яскраві риси – креативне мислення, великі організаторські здібності та ініціативність, які дають позитивний результат». У 2004 році Василь Іванович Люлін отримав нагрудний знак Міністерства освіти України «Відмінник освіти». У цьому ж році нагороджений Почесною відзнакою Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури». У 2009 році Указом Президента України йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

Пишаємося Вами, талановитий Земляче!

Василь Пазинич,

краєзнавець.

Додати коментар