Стрічка новин
Лебединське бюро правової допомоги роз’яснює: Нові правила для мікрокредитів: що зміниться з 1 січня 2021 року: Чимало українців у певних життєвих ситуаціях звертаються до послуг мікро­кре­диторських компаній. Нині як споживачам мікрокредитів, так і фінансовим організаціям, Доля визначає людині стежину: Так складається в житті, що доля визначає людині стежину в різні куточки і своєї країни, й інших країн світу. Так Служба «101» інформує: Скажемо пожежам – Ні!: Настав період холодів, тож усе частіше доводиться нагрівати своє помешкання. Однак потрібно робити це безпечно і зважати на застереження. 17 вересня - День рятівника: День рятівника відзначається в день святкування Ікони Пресвятої Богородиці Неопалимої Купини – покровительки пожежних-рятівників, людей, За крадіжку чужого відповідай по Закону: Лебединським відділом Роменської місцевої прокуратури здійснювалось підтримання державного обвинувачення у кримінальному Владислав БУХАРЄВ, Почесний громадянин Лебедина: «Для мене цей край дуже дорогий. Тут закопана моя пуповина, тут могили моїх родичів, тут: – Шановний Владиславе Вікторовичу, у черговий раз Ви відвідали свою малу батьківщину. Що на цей раз покликало Вас у неблизьку Третина хворих не мають жодних симптомів: На Сумщині третина хворих на коронавірус не мають жодних симптомів. Про це повідомляють у Сумському обласному лабораторному центрі. За даними ...Тата в армiю забирають: Успішно закінчивши військове училище, Віктор Рогов отримав бажані зірочки на погони і звання лейтенанта. Йому запропонували посаду начальника полігону, Колектив - як одна сім’я: Саме так жили і працювали свого часу тру­дів­ники колишньої Лебединської фабрики пластмасової фурнітури. В них вистачало часу і виробничі плани Вшанували сільських жінок: 15 жовтня у Лебединській районній державній адмі­ністрації, з нагоди Між­на­родного дня сільських жінок,  відбулася зустріч голови районної ради Василя Калити

Катеринівка. Нема нічого дивного в тому, що села, розкидані по периметру колишнього Штепівського району та примежованих територій,

схожі наче перлинки одного намиста: за частотою родинних зв’язків, набором інфраструктури, історією і часом заселення. Село Катеринівка розташоване на межі з Недригайлівським районом. Довкола розкинулися багатющі чорноземи. Неподалік протікає річка Грунь, що бере свій початок за 7 км на схід від Катеринівки біля села Павленкового, а впадає у Псел аж біля міста Гадяча Полтавської області (довжина річки Грунь становить 85 км). її назва тлумачиться як «хребет» або «вершина гори». Від сучасного районного центру, міста Лебедина, де є найближча залізниця, Катеринівку відділяє 35 км. Передусім, Катеринівка відома тим, що поблизу неї знаходиться природний заповідник «Михайлівська цілина».

Якщо вірити місцевій легенді, то село засноване в другій половині XVIII ст. непокірними селянами, яких Катерина II виселяла на землі Дикого Поля за бунтарство. Цих людей називали «катеринівцями», як виявилося — не на одне століття. Першими переселенцями традиційно вважається сім’я Пурасів, від яких залишилася неофіційна назва однієї з вулиць села — Пурасівська, на якій вони мешкали. Селяни пам’ятають, що остання з роду Пурасів — Тетяна вийшла заміж за мешканця села Бишкінь, що біля Лебедина. Зараз у мальовничій Катеринівці налічується з півтори сотні домогосподарств, у яких проживає близько п’ятисот селян.

За часів Російської імперії землі, що нині займає Катеринівська сільрада, неодноразово змінювали своїх власників. Серед них був і племінник гетьмана Мазепи Обідовський, і, пізніше, — шурин гадяцького полковника Павла Полуботка, Михайло Васильович Самойлович. Володіли цими землями й Іваненки — нащадки брацлавського полковника Григорія Іваненка, а у XIX ст. катеринівські землі перейшли нащадкам Павла Полуботка по жіночій лінії — графам Капністам — як весільний посаг.

Графи Капністи утримували великий кінний завод у селі Михайлівці, територія якого була клаптиками розкидана на багато кілометрів на північ. Ці землі не розорювалися, а лише використовувалися як сіножаті та пасовища. Отак на вододіллі Сули та Псла і збереглася в первісному цілинному стані невелика ділянка легендарного Дикого Поля, нині заповідник «Михайлівська цілина».

У 1930-х роках у Катеринівці була проведена колективізація. На території нинішньої Катеринівської сільської ради було створено 5 колгоспів, які пізніше об’єдналися в одне колективне господарство «Червона зірка». Це було одне з найпередовіших господарств району. За досягнуті виробничі успіхи 40 колгоспників були нагороджені орденами та медалями. Серед них орденом Трудового Червоного Прапора — колишній голова колгоспу І.С. Галушка та комбайнер І.Г. Дейнека.

Під час німецько-радянської війни жителі Катеринівської сільської ради мужньо боролися з гітлерівськими загарбниками, 32 із них було відзначено урядовими нагородами. Багато катеринівців не повернулося з війни: 47 чоловік загинуло смертю хоробрих. На честь загиблих земляків і радянських воїнів-визволителів села від фашистської окупації збудований меморіальний комплекс. Також у Катеринівці встановлено бюст на честь Героя Радянського Союзу Семена Леонтійовича Індика, уродженця села Груні.

У Катеринівці народилась майстер спорту СРСР з велоспорту Валентина Торбенко, яка після закінчення в 1980 році Гринцівської середньої школи навчалась у Сумському профтехучилищі №1 та тренувалася у В.Л. Жукова. У 1982 році побралась з відомим велосипедистом, майстром спорту Сергієм Теслером. Сім’я Сергія Володимировича та Валентини Григорівни Теслерів проживає в Сумах.

Великі Луки

Більшість жителів хутора Великі Луки є уродженцями села (волості) Межиріча (й близько 100 хуторів, що в неї входили). У 1640-1800 роках воно вважалося сотенним містечком Сумського слобідського козацького полку. Центром волості Межиріч був до 1921 року.

Переселятися в хутори межирічани Шумили, Крамарі, Худолії, Міщенки, Науменки, Маньки, Верби, Скиби та інші почали ще в XVIII столітті. Так, відомо, що на землях поблизу Михайлівки межиріцькі селяни Шумили, нащадки яких у 1926-му році поселилися у Великі Луки, стали купувати в дворян та графів Капністів землю ще в 1780 році.

Хутір Великі Луки Катеринівської сільської ради, Штепівського району, почав інтенсивно заселятися з 1926 року, на час перепису населення мав 45 господарств, 217 жителів, з них 113 осіб жіночої статі. В основному переселенці були з межирічан, а також Кисилівської сільської ради (у 1940-1950 роках перейменованої в Першотравневу) і Межиріцької сільської ради, з частин села, що звалися Олешнею (з 1-4 сотень, усіх сотень у селі — 21). У 1930 році з Межиріча відбувалися примусові переселення (розкуркулення) з сіл Олешня, Покрова, Базар, Заспас та Кисилівка, і в новостворену Катеринівську сільську раду було виселено 300 межирічан, з них понад 50 дітей шкільного віку, в більшості із заможних селянських родин. Пізніше частину цих  переселенців як куркулів відправили на виселення до Сибіру.

Вже в 1930-х роках у Великих Луках проживало більше 50 родин. Ще до колективізації в 1926 р. з’явився куплений родиною Шумилів у Межирічі вітряк, що стояв на пагорбі над Шелихівщиною. Він підняв статус хутора, і пізніше села серед жителів навколишніх сіл та хуторів не лише Штепівського, а пізніше Лебединського та Недригайлівського районів. Добру пам’ять людей вітряк і люди, які в ньому працювали, мали і в роки голоду 1932-1933-го та в період німецької окупації 1941-1943 років. Незважаючи на терор і заборони, вони мололи зерно на борошно і рятували людей від голоду. Великолучанський вітряк служив до 1992 року. Працювали у ньому майже весь час і в радянський період члени родини Шумилів. У 1943 році після визволення Сумщини Герою Радянського Союзу Івану Петровичу Шумилову (Шумилу) командування Московського військового округу дозволило відвідати батьківщину. Іван Петрович прилетів на літаку і покатав на ньому свого 103-літнього діда-мельника Семена та інших родичів.

У 1930 році в хуторі вже жило 280-300 осіб, була побудована хата для початкової школи. З 1928 року на підвищення статусу хутора почала впливати нова науково-дослідна установа — Михайлівська цілина. Уже в 1930 році Великі Луки мали колгосп — Червоні Луки. В 1960 – 2017 роках у Катеринівці працювала середня школа, до якої великолучани однак ходили рідко.

В основному діти з Червоних Лук до середньої школи ходили за 7 кілометрів у село Козельне (Саєво), або у Вільшану Недригайлівського району. 3 1937-1940 роках у районному центрі Штепівці був створений інтернат з середньою школою, де безкоштовно проживали і навчалися діти з навколишніх хуторів з 4 до 7-го, а пізніше й до 10 класу. Хоча з 1957 року Штепівський район було ліквідовано, а його населені пункти підпорядковано до Лебединського району, Штепівка до 1990 років продовжувала бути базовою для навчання дітей з багатьох навколишніх хуторів і сіл.

На початку 2004 року колишні межирічани Анатолій Миколайович Худолій (Київ), Анатолій Іванович Скиба (Чернігів) та Ольга Іванівна Безручко (Великі Луки — з родиною межирічан Скляренків) виступили з ініціативою організувати зустріч.

Було відновлене вуличне освітлення у Великих Луках. Виготовили, привезли і встановили на кладовищі села 5-тонний пам’ятний камінь та 5-метровий дубовий хрест Пам’яті. Місцем усіх зборів стало подвір’я, на той час пенсіонерки, депутата Катеринівської сільської ради Галини Єгорівни Скляренко.

Зустріч була призначена на день святого Миколая в суботу 22 травня. Організатори свята Пилипенко О.С., Марченко О.А., Скиба А.І, Закритий М.М. та інші.

Прізвища частини жителів Великих Лук уже забулися, але збереглися їхні вуличні прізвиська: Гараськи, Романи, Попики, Сащихи, Петрихи, Сидори, Кепи, Омешки, Петренки, Мичаки, Кривий (Криві), Сірий (Сірі), Лісовий, Федори, Панаки, Кремінь, Лебеді, Бач-Бач, Мудрі, Хобичі, Ничипори, Орли, Глеки, Щьолопки, Соломки, Зенюхи, Ягори, Сердюки, Папили, Ївлахи, Немцови, Панасовичі, Домахи, Дранники, Прокопи, Мартинці, Яростяни (прізвиська великолучан передано Скибою А.І. та Манько М.О.).

Улітку людей у хуторі живе на 5-10 сімей більше. На день хутора приїжджає до 50-80 осіб.

Серед організаторів свята села завжди бувають Шумили-Бухтіарови з Сум. Шумилівський вітряк екс-президент Віктор Ющенко в 2002 році перевіз на Київщину.

До Катеринівської сільради належать ще такі населені пункти: Грунь, Олексіївка, Степове (раніше Жовтневе).

 

Жителі с. Великі Луки, 1950 р.

Презентація заповідника «Михайлівська цілина» та с. Великі Луки в музеї народної архітектури та побуту м. Київ, 2016р.

Старовинний вітряк у Великих Луках. Нині знаходиться в музеї «Код нації» у селі Нові Безрадичі під Києвом. Фото 80-х рр. ХХ ст.

Володимир Підлісний з Віктором Ющенком, с. Хоружівка, 2019р.

(З книги

Володимира Підлісного

«Штепівка та навколишні

хутори і села»).

Додати коментар