Стрічка новин
Лебединці мітингували: Лебединці мітингували проти закриття продовольчого ринку. З приводу ситуації, яка наразі склалася із закриттям лебединського ринку, дивіться у відео. До уваги отримувачів житлових субсидій!: Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради нагадує: У  зв’язку з наближенням осі­нньо-зимового періоду Уривки Лебединських розмов: У парку в центрі Лебедина на лаві сидять дві жінки середнього віку і розмовляють: – Світлана так схудла, за пів року Змагалися спортсмени-ветерани: 5-6 вересня у м.Тростянець відбувся відкритий чемпіонат України з лижного спорту серед ветеранів (на лижоролерах). У ньому взяли участь спортсмени Ціни на ринку на 29 вересня 2020 року: Останнім часом у місті ажіотаж: люди купують олію, яка чомусь подорожчала аж на 5 гривень, цукор – на 3 гривні.  «Їду, де хочу»: Усі ми хочемо жити в красивому, чистому місті. Але коли бачимо безладдя, звинувачуємо кого завгодно – комунальників, владу, Коледж вчора, сьогодні, завтра: Діяльність педагогічного колективу КЗ СОР «Лебединський педагогічний коледж імені А.С.Макаренка» пов’я­зана, передусім, з творчістю, Дайте книгу скарг! Вже не дамо…: За радянських часів і донедавна за допомогою Книги скарг і пропозицій споживачі то­варів, послуг могли спілку­ва­тися з керівництвом того чи Справа, що об’єднує: Сергій Буката – не лише відомий у місті приватний підприємець, засновник ТМ «Бук», а ще – успішний блогер. Його канал Тростянець - чарівне місто: Декілька років підряд я відвідую Тростянець, щоб помилуватися його чарівними парками, скверами, історичними спорудами, мальовничими ставками, дендропарком.

– Миколо Прокоповичу, на початку нашої розмови розкажіть, будь ласка, звідки Ви родом, ким були Ваші батьки? Яке дитинство випало

на Вашу долю, адже це воєнні, післявоєнні роки?

– Народився я в с. Лєдіно Біло­пільського району. До війни батько очолював колгосп. На початку війни пішов на фронт, звідки не повернувся. Дитинство моє пройшло в с. Куянівка, де ми жили з мамою і двома сестрами та двома братами. Звичайно, часи були дуже важкі, але нам зустрічалися дуже добрі, хороші люди.

– Не дивлячись на таке важке дитинство, у Вас змалечку проявився акторський талант?

–  Це від мами. Вона мала чудовий голос. Все життя зі шкільної лави брав участь у художній самодіяльності. Найперша вистава у шкільному театрі, де грав у масовці, «Назар Стодоля» Т. Шевченка. Вступивши до педагогічного училища, брав участь у художній самодіяльності і одночасно в Лебединському районному будинку культури як вокаліст, ведучий концертів, грав у театрі. Також після школи закінчив заочно перший курс Московського університету культури, за спеціальністю «режисер».

– Чому все-таки Ви обрали роботу з дітьми?

– Люблю дітей. Після закінчення педагогічного училища працював вожатим у ЗОШ №1, 16 років – вчителем-вихователем початкових класів у ЗОШ №4. Із 80-х років став працювати у педагогічному училищі викладачем культури мовлення, красномовства, народознавства. Заочно закінчив Сумський педагогічний інститут за спеціальністю «українська мова і література». До 2002 року пропрацював в училищі. За ці роки отримав такі відзнаки: старший викладач, викладач вищої  категорії, відмінник народної освіти. Брав участь у створенні двох музеїв – музею Макаренка і музею народознавства. Коли вийшов на заслужений відпочинок, почав працювати в районному будинку культури. З 2003 року – режисер народного аматорського театру «Орфей».

– Пам’ятаєте першу виставу?

– Так, звичайно. Це «Наталка Полтавка» Котляревського. Далі було більше десятка вистав: «Фараони» Коломійця, «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка,  «Шлюб за оголошенням», «Бомба  для тещі» Канівця, «Сорочинський ярмарок» Старицького та інші.

– Як Ви сказали, Ваше покликання – виховання підростаючого покоління. Тож не дивно, що Ви організували дитячий театр.

– Так, з 2009 року організована дитяча драматична студія «Супутник». Першою була вистава – «Коза Дереза» за мотивами української народної казки. Також були й інші – «Пан Коцький» за мотивами української народної казки, «Муха Цокотуха» за Чуковським, «Теремок» за Маршаком, «Івасик Телесик».  Готуємо казку «Снігуронька» за Андерсеном.

– Розкажіть, будь ласка, про гурток художнього читання.

– Так, з 2000-х років у РБК почав працювати гурток художнього читання. Його вихованці беруть постійно участь у різноманітних конкурсах, фестивалях, отримують призові місця. Наприклад, в обласному фестивалі «Вишневі усмішки» (м. Охтирка), «Боромля», що проходить у Тростянці, «Барвиста осінь» – в Києві. Студія готує учасників до вступу у вищі навчальні заклади. Наприклад, Андрій Безкоровайний, випускник ЗОШ №1, закінчив Харківську академію мистецтв за спеціальністю «актор театру і кіно», Даша Маригіна закінчила теж цю академію, працює в Сумському драматичному театрі ім. Щепкіна, Анастасія Сидоренко навчається в Харківському університеті культури на факультеті «актор театру і кіно». Чимало випускників студії закінчили культосвітні заклади: Ірина Антоненко – Мелітопольське культосвітнє училище «режисер масових заходів», Максим Безкоровайний, Валерія Антонченко – Сумське культосвітнє училище, Діана Карпенко – факультет «режисер масових дій».

– Не можемо не згадати й мис­­тецько-культурне об’єднання «Таланти  Лебединщини».

– Так, воно створене два роки тому і об’єднало поетів, музикантів, майстрів народно-прикладного мистецтва, читців, співаків, танцюристів тощо.

– Вам довелося знятися і в кіно. Де складніше грати – у кіно чи на сцені?

– У 2018 році на Лебединщині почалися зйомки художнього фільму «Степне». Там я граю вчителя-пенсіонера. Грав одну з головних ролей разом з талановитими, маститими акторами. Такими як: Володимир Ямненко, Олексій Примаков (київські актори театру і кіно), Олександр Максаков (актор театру і кіно м. Дніпро), Радміла Щоголева (київська актриса).  Боявся, звичайно, бо гра на сцені і в кіно – це різні речі. Коли грають самі актори, це не важко, швидко йдуть зйомки, а як у сцені зайнята масовка, вона може зніматися декілька днів. В кінці зйомок як актори, так і режисер-постановник підкреслили, що зі своєю роллю я впорався.

– З ким із талановитих акторів минулих років Ви добре знайомі?

– Хочеться згадати Андрія Микитовича Лубенського. Це актор Харківського театру революції, великий професіонал, виходець із с. Курган. Під час голодомору акторів вивозили з міст у село, щоб вони вижили. Так група акторів Харківського театру, їх було чоловік сім, опинилися на Лебединщині. Вони грали дуже складні вистави, наприклад, «Запорожець за Дунаєм», «Майська ніч», «Утоплена», «Ой, не ходи Грицю». Також пам’ятаю талановиту актрису Раїсу Сорокіну. Багато чому в них навчився. Але варто згадати і таких талановитих акторів театру минулих років, як Олена Лапоногова, Галина Батютенко, Іван Хомутінніков, Микола Ярошенко.

– Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю.

– Дружина – Анна Михайлівна, теж педагог, працювала викладачем російської мови і літератури, зарубіжної літератури в педагогічному училищі.

– Чи важко бути режисером?

– Режисер – це той же педагог, це творча робота. Але зараз в театрі «Орфей» багато талановитих акторів. Це Таїсія Пістрик, Любов Лєгун, Катерина Калініченко, Катерина Волкова, Марина Чичерська, Світлана Маригіна, Віталій Дейнека, Віталій Лобода, Людмила Сідорова, Зіна Парафонова, Надія Манько, Валентин Масюк, Сергій Касьянов, Андрій Кравченко, Світлана Костиріна, Анатолій Глух, Юрій Гудєлов. З ними дуже легко готувати  вистави і грати в них.

– Які Ви маєте відзнаки?

– За роки роботи маю грамоти від Міністерства культури, обласної та районної держадміністрацій. На обласному щорічному фестивалі «Театральні обрії», що проходить у Лебедині, наш театр постійно отримував перші місця. На респуб­ліканському – «Боромля» теж отримали перше місце у 2018 році.

– Звичайно, карантин вплинув на діяльність багатьох закладів. Як Ви виходили з цього становища?

– Майже всі вистави записані на плівку, зняті Сергієм Усенком. Велика йому вдячність. На сайті РДК можна переглянути такі вистави, як: «Мати-наймичка»,  «Бомба для тещі»,  «Сорочинський ярмарок», «Сватання на Гончарівці» та дитячі вистави. На сайті можна ознайомитися із матеріалами, які знаходяться у створеній мною кімнаті-музею «Історія розвитку художньої самодіяльності Лебединського району».

– Чи спілкуєтеся зі студентами-випускниками?

– Так. Часто зустрічаємося. Це Саша Кварта, Вова Дяченко (в Західній Україні живе), Саша Косенко, Марина Зініна, Ірина Балаба, Любов Лєгун та інші.

І традиційні

7 бліц-запитань

– Творчість якого з пись­менників Вам подо­бається?

– В основному, це драматурги. Дуже люблю класику: Карпенко Карий, Старицький. Це ті автори, по яких ставив вистави.

– Чи є така роль, яку хотіли б зіграти?

– Мною зіграно більше 50 ролей, мабуть, немає такої ролі, яку б я ще не зіграв.

– Ви з комп’ютером на «ти» чи на «ви»?

– На «ви».

– Якби вигадали машину часу, в який рік Ви б повернулися?

– В роки дитинства. Як важко тоді не жилося, але люди були добріші, ділилися останнім.

– Ви щаслива людина?

– Так, я щасливий, що завжди в роботі, між людьми. Я їм потрібен, вони – мені.

– Яка Ваша улюблена страва?

– Це звичайні традиційні українські страви.

Чи вмієте Ви готувати?

– Ні.

– Ваші побажання нашим читачам.

– Хотілося б, щоб театр і надалі діяв, щоб завжди був затребуваний, поповнювався новими любителями мистецтва, користувався любов’ю у глядача.

– А ми бажаємо Вам здоров’я, творчих успіхів, вдячних глядачів.

Микола Корсун з учасниками дитячої драматичної студії «Супутник» (вистава «Івасик-Телесик»).

Вокальне тріо у складі Любові Лєгун, Миколи Корсуна та Катерини Волкової.

 

Віч-на-віч

із Миколою Корсуном

спілкувалася

Наталія МАТВЄЄВА.

Додати коментар