Стрічка новин
Дослідження крові роблять у Лебедині: Лебединська центральна районна лікарня придбала імуноферментний аналізатор для визначення антитіл до коронавірусу SARS-CoV-2. Спогад щемний і сумний: Чим далі відходять в історію події Великої Вітчизняної війни, ті страшні і чорні роки виборювання від фашизму нашої рідної землі, Сповнена світла й тепла: Її душа відкрита до людей. Це відчувалося відразу при нашому першому знайомстві. Та це не було спеціальне зна­йомство. Просто потреба Шановні медичні працівники міста та району, ветерани медицини!: Щиро вітаємо Вас із професійним святом – Днем медичного працівника. Здоров’я – головне багатство, без якого неможливе щасливе і повноцінне Жителі Лебединщини перекрили трасу Суми-Київ: Поблизу села Філонівщина у Лебединському районі зранку 11 червня люди перекрили трасу Суми-Київ. Вони заблокували пішохідний перехід, пише Суспільне. Лебедин долучився до всеукраїнської еко-акції “Зробимо Україну чистою разом”: Всесвітня еко-акція «Let’s Do It, World!» торкнулася і Лебедина. Цієї суботи, 19 вересня, небайдужі лебединці зібралися разом, аби поприбирати засмічені Трощили, руйнували, вивозили…: Вдатися до роздумів на цю тему і взятися за написання матеріалу підштовхнув візит на батьківську дачу. Що ж за звIр той карантин?: Україна вже більше місяця пе­ре­­буває на карантині. Діти не від­­відують дитячі садки і школи. Дорослі прочитали і почули купу інформації Вікторія Борисенко: «ПотрIбно спрямовувати себе на позитив»: Осінь – досить непроста пора року. Хоч і кажуть у народі, що листопад – ворота зими, не всім вдається пережити Провели чемпіонат України віртуально: Попри те, що в світі карантин, це не привід відмовлятися від активного життя. Це й довела Всеукраїнська федерація кіокушинкай карате.22

Колодубський якраз нарізав «лікарську», коли в двері побутової кімнати зазирнув майстер Крутько:

— Що? Знову микитите? — суворо запитав він і занишпорив очима по столу.

— Та що Ви, Василю Федоровичу! За кого Ви нас маєте? — обурились ми. — Просто вирішили сьогодні пообідати домашніми харчами. Та й у їдальні черга...

— Знаю я вас! Дивіться мені, щоб ані-ні!

Мартиненко якраз наливав з термоса гарячий чай, коли до кімнати увійшов начальник діль­ниці Семенко.

— Що ви тут хімічите? — підозріло пробурчав він, взявши зі столу склянку з чаєм, і старанно її обнюхав. — Мабуть, знову намірилися?..

Колодубський нервово засовався:

— Їмо ми! Просто їмо! А це чай! Якщо не вірите — сьорбніть!

— Так усі кажуть. А потім за верстатом не встоять!

Ми якраз прибирали зі столу, коли до нас заскочив змінний інженер Кучерявський.

— Уже встигли! — впевнено заявив він, досвідченим оком оглядаючи стіл. — І корок заховали, конспіратори! Тишком-нишком!

— Нічого ми не встигли! І не ховали! — зірвався я.

І на підтвердження своїх слів негігієнічно хукнув йому в носа.

— Заїли! — скривився інженер. — Чим заїдали? Цибулею?

— То я позавчора їв!

Він ще раз скептично оглянув нас і вийшов. У приміщенні запанувала тягуча тиша. Колодубський кисло посміхнувся:

— Пристали, як реп’ях до холоші!

Мартиненко перестав длубатися в зубах:

— Одне у них на думці! Як утрьох, так, значить, з певною метою...

— Так уже повелося: втрьох — значить, микитують... — зітхнув я.

— А може?.. — невизначено запропонував Колодубський.

— А встигнемо? — засумнівався Мартиненко.

— Ще 40 хвилин залишилося! — запевнив я.

— Тоді біжи! — твердо сказав Колодубський і сягнув рукою до кишені.

Я побіг. Бо негарно обманювати чужі сподівання.

Павло СТОРОЖЕНКО.

Додати коментар