Шкільні роки не повертаються, але вони в нашій пам’яті. Перша вчителька, перший і останній дзвоник, перша прочитана книга, перша закоханість...
Багато шкільних епізодів так чи інакше вибірково оживають у наших спогадах. Щиро радіємо спілкуванню з колишніми однокласниками, подарованим долею, зустрічам з учителями, які пам’ятають нас ще дітьми. Їхні розповіді зараз найдорожчі!
У ці листопадові дні десять років тому напередодні 90-річного ювілею ми поспілкувалися з Парасковією Тимофіївною Тімченко, яка навчала нас в 60-і роки минулого століття українській мові та літературі в Лебединській СШ №1. Завжди спокійна, врівноважена, з приємною усмішкою на обличчі, вона була взірцем для нас, дівчаток. Милувалися її стрункою поставою, навіть сукнями, в яких вчителька приходила на уроки. Любили її предмет, із задоволенням вчили вірші, читали твори. Вона ніколи нікого з учнів не образила жодним словом, навіть не підвищила голос. А лився він у неї на уроках, наче струмочок.
У затишній оселі Парасковії Тимофіївни по вулиці Піонерській в Лебедині ми під час зустрічі пили чай, вона розповідала про своє нелегке життя. Адже на долю цієї жінки випало багато випробувань: війна з фашистами, голод, тяжка праця, щоб вистояти, вижити в ті нелегкі часи. Здобула педагогічну освіту, бо це було до душі. Все життя дуже любила читати, доки дозволяв зір. Мала вдома свою книжкову бібліотеку. І в 90-річному віці ще, пам’ятаю, читала напам’ять вірші улюблених авторів, розповідала про них чимало цікавого.
І хоча Парасковія Тимофіївна весь час сама себе обслуговувала: і за городом доглядала, і по продукти на ринок потихеньку ходила, за нею була закріплена й соціальна працівниця. Валентина Цинка (Івченко), яка, до речі, була моєю ученицею в Рябушківській школі, днями при зустрічі розповіла, що Парасковія Тимофіївна живе зараз в Кишеневі у своєї доньки Валентини, яка теж педагог. Свою підопічну Валентина Миколаївна обслуговувала протягом декількох років і дуже її поважала. Розповідями її можна було заслухатися.
– І серце в неї добре, по-справжньому материнське, – розповідає Валентина Миколаївна. – Ще довгих років їй життя!
10 листопада до Парасковії Тимофіївни завітав поважний ювілей – 100 років від дня народження. Це роки, які принесли повагу, визнання, радість від того, що мала улюблену роботу, виростила хорошу, розумну доньку. В родині про неї турбуються, а в рідному Лебедині пам’ятають.
Найкращі побажання Вам, шановна вчителько, – здоров’я, спокою в душі, радісних життєвих миттєвостей! У Ваше віконце постукала глибока осінь, але кожна пора року, як відомо, має свої принади. Нехай і Вас вона порадує ясним сонечком, блакитним мирним небом і теплом Вашого дому.
З повагою Олена ЛУБЕНСЬКА,
член Національної спілки
журналістів України.