Стрічка новин
Графік прийому громадян керівництвом Лебединського відділення поліції : Графік прийому громадян керівництвом Лебединського відділення поліції Сумського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області Нерест-2020: З метою посилення охорони рибних запасів і біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах Сумщини розпорядженням голови Сумської обласної 102: що трапилось? з 30 березня по 5 квітня 2020 року: 30 березня зі служби 102 надійшло повідомлення від 31–річного мешканця одного із населених пунктів Лебединщини про те, що з власної 102: що трапилось? з 8 по 14 червня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 114 заяв та повідомлень громадян, з них 14 на момент реєстрації містили 6 грудня – день збройних сил україни: 6 грудня українці відзначають одне з найважливіших національних свят – День Збройних Сил України. Своє життя з військовою службою пов’язали Згадаємо Василя Войцеховича: Старше покоління лебединців добре знало ім’я Василя Олександровича Войцеховича (народився 23.12.1912/05.01.1913, м. Краснокутськ (Красний Кут) Богодухівського Регулятор встановив мінімальну плату за доставку газу: НКРЕКП затвердило міні­ма­льний розмір плати за доставку. Рішення торкнеть­ся нових споживачів, до­­­­­мо­господарств, які споживають газ менше дев’яти місяців Пошук і творчість - тобі, Україно!: Щороку вихованці гуртка судномо­дельного спорту міського Центру позашкільної освіти стають призерами обласної та Всеукраїнської виставки-конкурсу Засуджено за незаконну трансляцію: За матеріалами СБ України  засуджено жителя Середина-Буди, який незаконно поширював на території України контент російських пропагандистських телеканалів, Щоб не трапилось пожежі: 21.07.2020 р. працівниками Лебединського районного сектора Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області

За три кілометри від Лебедина розкинулося мальовниче село Чернецьке. В ньому проживає вродлива, чарівна, трудолюбива, добра, щедра, доброзичлива жіночка – Марія Павлівна Березова.

Тож наша розповідь про цю жінку з дивовижно карими очима, що дивляться прямо в душу. З нею легко спілкуватися, її чарівна посмішка на обличчі заворожує. А ще вона з буднів легко може зробити свято.

Марія – це друга «Мати-Тереза» – уважна, чуйна у ставленні до людей, дітей, рідних, близьких. Може прихистити у своєму домі будь-яку людину, якщо вона цього потребує.

Марія яскраво демонструє зразкову працездатність, маючи господарство, присадибну земельну ділянку. Всі ці високі чесноти вона успадкувала від своїх батьків, які трудилися у колгоспі «Прогрес» с.Бурівка Лебединського району. Її трудовий шлях  теж розпочався в цьому ж господарстві, що розквітало на той час у цьому селі, де й народилася Марія.

Згодом разом з чоловіком переїхали із Бурівки у с.Чернецьке, де трудилися у місцевому радгоспі. Він – водієм, вона – колгоспницею, а перед пенсією – у тракторній бригаді кухарем. Рано залишилася вдовою. Було тяжко… Виконувала  жіночу і чоловічу роботу. Самотужки піднімала дітей. Дуже докучала самотність…

Та Марія Павлівна все сприймала з оптимізмом. У розмові зазначила, що  добре знає таємницю самотності. Знає біль, що не прощається, але сама прощає. Ось тут і прослідковуються її мудрість та виваженість. Були роки активного жит­тя, роки, сповнені відповідальної повсякденної праці і вдома, і  на колгоспній ниві.

Час летить швидко... Вже відгомоніли весни і літа, повиростали діти та онуки, з’явилися правнуки, які її люблять, а їй є чому радіти та пишатися. Діти мають сім’ї. Син – водій, донька – медпрацівниця. Син проживає поряд, допомагає. З донькою, на жаль, за певних обставин, доводиться спілкуватися у телефонному режимі.

«Як Вам жилося і чи щаслива зараз?», – запитую Марію Павлівну.

«Ви сказали, що у мене добра душа, чисте, щедре серце. І це правда… Я вдячна своїм батькам, які заклали всі чесноти у мої серце і душу. А ще дякую власному серцю, яке не понівечилося ні злом, ні життєвими неприємностями. Шкода, що невпинно минає час, що його неможливо повернути назад. Шкода, що життя біжить лише в один бік, – зазначає жінка. – Для мене воно – це нагорода, це поле бою без перепочинку. Тут мої досягнення, втрати, падіння, підйоми. Моя життєва зброя – надія і любов. Несла все це на своїх плечах. Так, було і нестерпно боляче, але, окрилена мрією виростити дітей хорошими, порядними людьми, йшла вперед і вперед. Я щаслива!»

«Ви часто згадуєте своє рідне село і час проживання в ньому?» – знову допитуюсь у Марії Павлівни. Смуток огортає її обличчя, і вона зазначає: «Згадую часто. Боляче, що мої батьки-колгоспники змушені були за трудодень запрягатись у роботу, як коні у дишло. Тягали плуга і жито косили. Та все ж вистояли, вижили! А ще пригадується, як жінки йшли з поля із сапами, зморені важкою працею по обробітку вручну плантацій цукрових буряків, городини. Сьогодні думається, що саме такі колгоспниці своєю працею тримали не тільки маленьку мою батьківщину, а й могутню державу.

Моє село… Моє село давно вже не моє… Воно лише в моїй анкеті. Але їду туди із сім’єю кожного року, бо там ще є дві-три хати. З’їжджаються земляки, аби  святкувати День села. Я не забуваю рідний край. Все ті ж стежки, місце, де стояла наша хата. Все довкола заросло зеленочубим споришем. Але це моя тиха гавань. Хочеться порадіти за себе і односельців,  які не забувають свою маленьку батьківщину, віддають шану рідним і близьким, що вже за межею Вічності».

Марія ретельно обе­рі­гає свою родину. Коли вона збирається разом за «круглим» столом у маминій оселі, у жінки з’являються сльози радості.

Низький уклін Марії Павлівні! Вона пройшла нелегкий відрізок життєвого поля. І навіть роки не стерли її вроду, її карі очі зачаровують. І в ці Новорічні і Різдвяні дні адресуємо Марії Павлівні щирі вітання і побажання:

Хай здоров’я, радість і достаток

Сипляться, немов вишневий цвіт,

Хай малює доля з буднів свято

І дарує Вам багато літ!

Ця жінка заслужила найкращих слів вдячності і похвали.

Ольга ПАЛИВОДА,

позаштатний автор

тижневика «Будьмо разом».

Додати коментар