Наші ювіляри Анастасія Василівна та Володимир Сергійович Вельбой – надзвичайно чудові люди! Все, чого торкаються їхні золоті руки, викликає захоплення й повагу.
І це не дивно, адже вони талановиті, працьовиті, з уважним і чуйним серцем, гарні батьки, турботливі дідусь і бабуся.
Познайомилися вони ще у шкільні роки, у Карпилівській сільській школі Охтирського району, куди Володя ходив із сусіднього села Гусарщина, а Анастасія – з хутора Мигулін Московськобобрицької сільської ради. Із шкільної лави в них зародилося світле почуття. Потім міцніло, коли після закінчення восьми класів Володимир два роки мотоциклом їздив з Охтирки, де він навчався на водія, до Лебедина на побачення з Анастасією, де дівчина оволодівала в СПТУ професією маляр-штукатур.
У далекому 1971 році, коли нареченій виповнилося сімнадцять років, а нареченому йшов двадцятий рік, закохані одружилися. Анастасія Василівна згадує весілля, як її в національному вбранні віз наречений на трійці заквітчаних коней сніжного морозного лютневого дня.
Через рік у подружжя народилася донечка Людмила, згодом – син Віталій. Жили у любові і злагоді, разом ростили дітей, більшість років разом працювали на одному підприємстві – заводі поршневих кілець. Згодом діти подарували їм онуків, донька – двох хлопчиків, а син – двох дівчаток. Любить подружжя, як уся родина збирається разом. Повниться оселя дитячими голосами. Не зчулися, як промайнули роки. За вікном віє вітер, лютує хуртовина, а в серцях подружжя квітує весна. Адже вони відзначають свій золотий ювілей.
Від усього серця бажаємо ювілярам зберегти світлі почуття. Нехай Господь щедро дарує їм здоров’я, світлу радість, сімейні блага на багато-багато років!
З любов’ю уся велика родина.