Близнюки

Життя у невеликих провінційних містечках, де старожили знають все і про всіх, не є таким одноманітним, яким може видатися на перший погляд.

Історія цих містечок – це сукупність життєвих історій кожної родини. Вони – різні, але завжди цікаві. Ось одна із таких містечкових історій, почута колись у приміському потязі.

У дружній родині Гнідашів, Івана та Марії, зростали сини-близнюки Михайло і Микола. Хлопці були схожі між собою, як дві краплі води. Іноді, навіть матері здавалося, що вона їх плутає. Розпізнати їх можна було хіба що за характерами. Михайло – запальний, жартівливий,  Микола – більш поміркований, сором’язливий. Хлопці були гордістю батьків, учителів; спортивною надією містечка, яку вони повністю оправдовували, повертаючись зі спортивних змагань з нагородами. Маючи артистичний хист, брати брали участь в художній самодіяльності. Михайло самотужки освоїв гру на баяні і грав майже віртуозно, а Микола хвацько танцював гопака і був у цьому неперевершений.

Брати товаришували з Орисею, своєю однокласницею, яка, між іншим, їх ніколи не плутала.

Сором’язливу Орисю Ткаченко не можна було назвати красунею. Але коли вона,  тоненька і струнка, як тополька, не йшла, а м’яко несла себе звабливою ходою, при цьому її світло-руса, важка коса майже не рухалась,  від неї неможливо було відвести очей. Обдарована красивим голосом, Орися була солісткою хору при районному будинку культури.

У травні разом з розквітлими садами в душах братів розквітло кохання до Орисі. І вони вирішили зізнатись їй у своїх почуттях. Орися була в садку, готувалась до випускних іспитів. Уважно вислухавши братів, дівчина підвелась, ніжно глянула на них і сказала: «Я люблю вас, - і тихо додала, - обох»... Продовження читайте у тижневику "Будьмо разом" за 23 травня 2019 року.

Мирославна Кулініч – Классієнс: «УкраїнськI жIнки найгарнIшI в свIтI»

– Вітаємо Вас, шановна пані Мирославно! Шлемо найщиріші, найкращі побажання від земляків із рідної Сумщини. Ваших відповідей на наші запитання з нетерпінням чекають читачі обласного тижневика «Будьмо разом». Спершу цікаво дізнатися, яким чином доля визначила Ваш життєвий шлях аж до Франції?

– Вітаю тебе, моя рідна Україно! Вітаю вас, дорогі мої земляки! Рада зустрічі з вами, хоча й через сторінки тижневика «Будьмо разом»! А зараз на хвилинку завітаємо до м. Глухова, де я зустріла свого чоловіка. У 2009 році влаштувалася працювати до Французької аграрної компанії. Спочатку ми були колегами, потім друзями, а в 2012 році одружилися. У 2014-му у нас народилася друга дитина. Народжувала я в Нормандії (Франція), у місті Руан. Мій чоловік дуже любить Україну, тому ми знову повернулися до неї, але все ж через певний час після народження дитини попрямували до Франції. Мабуть, відразу виникає запитання: що спонукало до цього? Чекали на зміни в моїй Батьківщині. Але, на жаль. Трапився такий прикрий випадок у м. Глухові. Синові Еріку був лише один місяць. Ми подолали 3000 км до мого рідного міста. Раптом дитина захворіла. Піднялася висока температура та почалися судоми. Відразу я звернулася до «швидкої допомоги». Мені відмовили. Тому довелося шукати приватного лікаря, який миттєво приїхав на наш виклик. Згодом виявилося, що у місцевій лікарні відсутня вакцина. Потім знову звернулися до приватної клініки. Словом, в Україні нестабільність. А ще кожного з нас супроводжувало відчуття страху за родину. Тож у 2017 році ми переїхали до м. Дьєпп (Нормандія, Франція).

– Чи звикли вже до французького стилю життя – звичаїв, традицій?

– Наші народи відрізняються один від одного. Нещодавно зустріла українку Ларису. Ми з нею, звичайно ж, говорили про Україну, як ми поїдемо додому. Щодо моди? Ми тут не носимо високих підборів, суконь, макіяжу. Звикаємо до французького стилю: кросівки, джинси, футболка. Зізнаюся, що в моєму гардеробі лише одна маленька суконька, яку я можу вдягнути лише вдома. Черевиків на підборах зовсім немає. Дуже не вистачає мені косметолога. А ще зазначу, що українські жінки – найгарніші в світі.

Я дуже люблю французьку традицію зустрічати ранок у маленькому затишному кафе за чашкою смачної кави і гарячого круасана. Хоча круасанами не зловживаю. Хіба що один у місяць. Тут, у кафе, всі спілкуються, хтось читає книгу, інші – свіжі ранкові газети.

Ось тільки останнім часом ранок проходить у швидкому темпі за кермом.

(Продовження читайте у новому номері тижневика «Будьмо разом» за 23 травня ц.р.).

Обласний щотижневик «Будьмо разом» - порадниця, друг і спів­розмовник.

Передплатна ціна:

    місяць – 26,57 грн.,    3 місяці – 79,71 грн.,

      6 місяців – 159,42 грн.,    1 рік – 318,84 грн.

Ціни вказані без послуг зв’язку

Передплатний індекс:

для міста і району  49 097

для області   97 842

Газета «БУДЬМО РАЗОМ» - обласне видання для сімейного читання. Тому із вашими матеріалами, шановні читачі, дописувачі, рекламодавці, надрукованими у тижневику, ознайомляться не лише на Лебединщині, а й в обласному центрі, інших районах області.