Ви вже його підправте, якщо в ньому щось не так, чи він дуже колючий…

Петро Свиридович.

Із листа до «Будьмо разом»

Іде банкет під час чуми,

Але банкуємо не ми.

А наша учтонька не зла –

Ми святкували день села.

Порівнювало все село,

Як нині є і як було,

І що було, що нині є.

І всяк розказував своє

Та спільне більшості села,

Як баба дівкою була.

Ведучі, в дусі піонерів,

Читали вірно все з паперів.

І був концерт. Шуми в народі:

«А то все цирк та й цирк,

на дроті…»

Були млинці й медяники,

І керівні представники,

І грамоти, й слова, як мед.

І заклики «Іти вперед!»,

«Керівники й народ – єдині!»

Такі солодкі, наче дині.

І каша спільна. Та проте

Меню в начальників не те,

Окреме – й пундики, й питво.

Таке у влади вже єство.

Якщо закинуло в цей ліс

І янгола, то вийде біс...

Проте зібралися не всі,

Не всі й прийшли при всій красі:

З Європ та Азій – батраки

І з міст, кому це не з руки,

Представники із хат пустих,

Чий рід в землі давно притих…

Ніхто всім нерви не тріпав,

Напившись, під парканом спав.

Та і без нього, молодця,

Добіг сценарій до кінця.

Такий сценарій, що аж-аж.

Є звіт, фактаж і репортаж…

Вже й місяць, наче турок срібний,

Село, як Байда, на гаку.

Й ніхто нікому не потрібний

І на понюшку табаку,

Хіба за винятком Отця…

Все стало на свої місця.

Від редакції. Шановний Петре Свиридовичу! Як Ви побачили, ми майже нічого й не виправляли! Чекаємо Ваших нових вісточок, але зазначте в наступному листі, будь-ласка, своє прізвище та адресу для спілкування з Вами.