-
RSS
Tools
23.05.2012
І пальця в рот не клади…
10.03.2011 12:02      E-mail | Печать | PDF 
Уявити наші водойми без оку­ня - це всеодно, що уяви­ти жінку без характеру, який, зовні дуже  симпатичний, але і в чорно-білу смужечку, і колючоперий, і з хижою лускою, яку не так просто почистити… З ним, звісно, всяким там карасям і дрібноті не так уже й легко, але й без нього і не те, щоб нецікаво, а життя прісне.

Окунь належить до сімейства найпоширеніших риб у водоймах нашого краю. Його зовнішній вигляд залежить, зрозуміло, від водойми, у якій він перебуває.

Як на мій простецький смак, дорослий окунь є дуже красивим. Його вроду не псує ні широкий тулуб, ні невеликий горб на спині. Розмальований він ніби художником-абстракціоністом: біля хребта забарвлення зеленкувате, боки – жовто-зелені, черевце жовтувате, зодягнений у неповторну тільняшку, плавці на черевці та менший спинний з хвостовими перами – червоненькі, спинний великий плавник – сіруватий, очі – помаранчеві.
А ось дрібний нестате­возрілий підліток – жовто-зелений. Його зуби не потребують лікування у стоматолога, вони дрібні, але гострі, наче голки. На апетит наш красень теж не скаржиться, бо сказати про нього, що він ненажера – язик не по­вертається.

Зазвичай, дорослий окунь має масу 600-800г, але в старих і забутих лю­дь­ми водоймах, що все-таки іноді трапляються, він може досягати і 3-4 кг. Особисто мені доводилося спійма­ ти окунів масою 1235г у 80-х на став­ку, що в хуторі Воронівщина (до речі, там водилися майже самі окуні), а в 90-х    кілограмового у московськобобрицькому ставку.

Окунь – риба осіла, любить пев­не вибране місце. Надзвичайно спритний і проворний. Пожирає все, що рухається у воді. Також до свого раціону включає і своїх побратимів, і цим дуже схожий на нашу політичну еліту. Іноді деякі вкрай ненажерливі, а це теж я кілька разів спостерігав, навіть давилися і гинули, коли жерт­ва застрявала в зябрах ненаситця. Інші, більші, хижаки через його ко­лючки ним не часто ласують. Як­що мул ставка прямо таки кишить мотилем – для окуня це харчовий рай і взимку, і навесні.

 

Ловля окуня взимку I наприкIнцI зими

І зимова риболовля – не зимова, якщо біля лунки не радують око «матросики». Вони, як правило, добре ловляться від першого льоду – до останнього, даруючи не лише окремі хвилини, а навіть цілі години насолоди, яку не можна порівняти з якоюсь іншою. Звісно, що з настанням першого льоду, окуні найактивніші, люблять прибережне мілководдя. Зі збільшенням товщини льоду – збільшується і глибина їх зимівлі. Тоді при полюванні на них невеличка, але важка блешня стає незамінною. Та й без знання рельєфу дна водойми риболовля може виявитися не щедрою на улов. Наприкінці зими окунь знову стає дуже активним, бо надолужує дні, які були прожиті надголодь, і набирається сили. Він поступово виходить на мілини.

В будь-яку пору року смакові якості цієї риби непе­ревершені, але взимку – вони особливо неповторні.

 

Про водяника та рибальськI забобони

Спочатку про водяника. Бо без нього наша підводна фауна була б далеко не повною. Як відомо, водяник – це скинутий з Вирію чорт, який за 40 діб потрапив у водне середовище і за наказом Господа нашого там і зали­шився. Він має вигляд старого діда, покритого водоростями, наче колиш­ній великий начальник, який  присмок­тався до держкорита – гріхами, що пов’язані з хабарами та крадіжками. Але, маючи бороду та хвоста, може легко перевтілюватися у різні невинні істоти, що аж заплакати хочеться, як от: качура, бобра, рибу… Коли ж роз­гні­вається, тоді чекай від нього каверзів та збитків. І хоч мало хто з ри­балок вірить в існування цього штукаря, та дехто з моїх знайомих рибалок таки вірить. Особливо після вкрай невдалої риболовлі, під час якої гачки декілька разів за щось таке на чистому, без пеньків, дні зачіпалися і відривалися разом з волосінню.

А взагалі, скажу відверто, рибалки – любителі народ особливий і забо­бонний. І прикмет у нього – аж занад­то. Також вони мають свою культуру поведінки на риболовлі, свої звичаї і традиції. Прикмети бувають вкрай різними: частина з них ґрунтується на реальному досвіді, на спостереженнях за природними процесами, інші – взагалі на (трясця його матері!) чомусь незрозумілому народові не рибаль­ському, але дуже зрозумілому цьому неспокійному племені з вудками в ру­ках і поплавками в голові. І тим во­ни цікавіші для загалу. Ось, при­мі­ром, лише деякі з них, поширені се­ред рибалок на Лебединщині.

Якщо ти йдеш на рибалку, а хтось тебе «закудикує», то справа кепська.

Ніколи на рибалці не потрібно думати про те, щоб клювало, бо не клюватиме. Думай про що завгодно, можна навіть про тещу.

Риба краще клюватиме, коли на початку риболовлі поплювати на черв’яка.

Якщо клює дуже рідко, то клю­не саме тоді, коли ти відвер­неш­ся або відійдеш по легкій при­родній потребі.

Не можна занурювати у воду садок до того, як спіймаєш рибину.

Жінка на риболовлі біля чо­ловіка, що жінка на кораблі: рибо­ловля буде нещасливою. Для інших рибалок: все з точністю до навпаки.

До складу під’їдунка-«тор­моз­ка», який готується на риболовлю, не повинна входити риба, бо ри­боловля буде кепською.

З риболовлі ніколи не беруть додому спійману одну рибину. Краще її випустити, бо подальші риболовлі будуть невдалими. Виняток з цього правила стосується крупної риби.

Звісно, що пояснити такі прикмети можна, лише засто­со­вуючи особливу логіку рибалок. А ви, шановні, хоч вірте цьому, хоч не вірте, але я особисто всьому цьому вірю, хоч вас до цього і не закликаю!

 
   Интересная статья? Поделись ей с другими:   

Добавить комментарий

В комментариях запрещено использовать ненормативную лексику и намеки на неё в виде пропуска букв и т.д., брань, оскорбительные выражения в отношении кого либо, а также оскорбление взглядов и идей участников общения.