Запеклий життєлюб. Він дуже невибагливий до якості води. Проживає не тільки в чистих ставочках та річечках, а й у тванистих та зарослих водяною рослинністю водоймах, заболо­чених канавах – залишках меліо­рації та торфорозробок, покину­тих кар’єрах, наповнених водою тощо. Не може жити хіба що в сірчаній кислоті.

Чудовий синоптик. Він ду­же чутливий до зміни погоди, і коли стає аж занадто прим­хли­вим щодо приманок, або коли його апетитові зовсім заціпило, тоді чекай на переміну погоди. Обережний, наче роз­від­ник. Але видає себе, коли пускає бульби, що спливають на по­верхню. Це коли шукає в мулові мотилів. Як правило, приманку бе­ре не відразу, іноді дуже довго рознюхує її та смакує нею гу­ба­ми. Недосвідчені рибалки гадають, що то він ка­та­ється на поп­лав­ку. Але і на такого хит­ру­на є своя хит­рість. Якщо клю­ван­ня карася дуже по­гане, то я, приміром, місце дна, на яке падає на­жива, каламу­чу па­ли­цею. Че­рез деякий час навіть ле­да­цюги під­пли­вають, щоб пола­су­вати моти­лями. А тут і нажива!

Його клювання – на воді ма­лювання. Якого має аж п’ять видів: просто топить поплавок, повільно веде вбік, топлячи(на глибині) або не топлячи(на мілині), кладе поп­ла­вок на поверхню води, або й просто ворушить поплавок – коли жує наживу, випльовує її та й пливе у своїх справах. Виявляє великі пі­дозри до великого важка снасті, якщо при клюванні важок чинить карасеві певний опір.

Має надзвичайний нюх. Щоб виявити певний запах, йому по­трібно лише якусь-там мільйонну долю грама речовини. На подібне здатні лише спек­тра­ль­ний аналіз та дослідження за до­помогою пучка нейтронів. Звіс­но, що до токсикоманів він не має ніякого відношення, але, м’яко ка­жучи, аж дуже не байдужий до за­пахів анісових та валеріанових капель, французького одеколону та «Тройного», часнику, олії, ма­ли­ни, корвалолу, гасу і т. д., і т. п.

З норовом, з примха­ми,ка­при­­­зун. Сьогодні бере на чер­в’я­­ка, завт­ра на білий хліб, післязавтра на рід­ке тісто з манної каші, піс­ля піс­ля­завтра на ман­ку з кукуруд­зя­ними па­лич­ка­ми або з ваніль­ним цук­ром, а вже потім тільки на хліб чор­ний. Сьо­годні клює на цьому міс­ці, немов божевільний, а зав­тра –  не обіз­­ве­ться й по-норма­льному. Сьо­годні хапає наживу при хвилі, завтра при повному штилі. Тому для карася слід брати не одну приманку і різні снасті. Але… якщо вже не хо­­че клю­вати, тоді ніякі запахи не до­по­можуть.

Народний і заслужений артист. Іноді, вчинивши запеклий опір при спробі витягти його з води, раптом може на березі прикинутися мер­твішим за мертвого. Роззявиш рота – і вже він у воді. Одного разу і я на таке штукарство повівся.

Не хворіє на гастрит та виразку шлунка.Бо в карася, як і в усіх ко­­ро­­пових, не розвинений шлунок. Тому їсти йому доводиться частіше. Дріб­ним карасикам практично по­стійно. Тому дрібнота й частіше ло­виться.

І це далеко не все, що можна сказати про карася. Кожний рибалка іще щось та додасть.

Коли на водоймі повністю розтане лід і трохи прогріється вода, карасяче життя стає активнішим. Правда, карасі вже починають досить добре ловитися і по останньому льоду. Після зимового голодування вони відправ­ляються на мулисті прогріті курорти з рослинністю, які зна­ходяться на глибині 1-2 м, аби поживи­тися мотилями. Вони готуються до не­ресту, набираються сили та жирку, тому рухливі, клюють, не дов­го роздумуючи, часом аж жадібно. Найкращими насад­ками в цей час є мо­тилі, гнойові черв’яки, хробачки. Під час нересту активно клює хіба сама дрібнота.

По мірі нагрівання водойми у ній множаться рослинність та водні орга­нізми, якими можуть по­жи­витися карасі. Про нестачу їжі їм тепер можна поступово забувати, їх активність та рухливість зменшується. Клювання стає примхли­вим, карасі вередують запро­понованим меню, їм важко догодити, особливо дорос­лим.

Оскільки влітку карасі споживають у більшій мірі рослинну їжу, то й при клюванні вони віддають перевагу насадкам рослинного походження: чорному або білому хлібові, рідкому тісту, кашам, розпареним зернам пшениці, вареній картоплі. Ось тут стануть у пригоді різні пахучі добавки для насадок. Дехто пробував добавляти і губну помаду. Навіть те, що для людини пахне не дуже приємно, для карася саме раз. Приміром, прокислий сир. Але не варто, як кажуть, передавати куті меду. Дуже сильний запах може віднадити карася. Адже аромат розкривається при  невеликій концентрації.При великій – він і для лю­дини відразливий. Особливо ефективна добре роз­варена пшоняна каша з ароматизованими кукуруд­зяними паличками.

В цей час насадку я намагаюся опускати як­най­ближче до дна, зазвичай на відстані 5-10 см. Але якщо карась гуляє у верхніх шарах води – не дуже далеко від поверхні водойми. У місцях трав’янистих та зарослих очеретом ефективна вудка довжиною 3-4 м з котушкою, за допомогою якої регулюю довжину волосіні при витягу­ванні карася з очеретяного «вікна».

Якщо при вудінні помітні бульби, які утворюють карасі, шукаючи у мулі моти­лів, то в цей час закидати снасть на якісь рослинні насадки справа марна. З дос­віду знаю, що найкраща насадка в цей час – це мотиль або гнойовий черв’як.

Ще з дитинства мені відомо, що на сході сонця карасі клюють не активно. Якщо й клюють, то до схід сонця – в час, коли ще ті, що не наситилися, закінчують нічну трапезу. Після відвідин харчевні на мулких мілинах вони не голодні. Знову в них пробуджується апетит десь о 8-9-й ранку, і, як правило, не на черв’я­ків. Варто пропонувати різноманіт­ні на­сад­ки рослинного походження. Це, як правило. Та в кожному правилі є й винятки. Виявляється, потрібно вносити поправку для різних водойм на плюс-мінус годину.

Восени карасі ховаються у глибинах. Довго від­си­паються. Снідати починають, немов аристократи, десь о 10-11-й. Це теж з набутого досвіду. Клювання їх у цей час не таке сильне,як навесні. Часто – ледь по­мітне. У цей час великих карасів можна ловити донкою або спінінгом-донкою  на варену кукурудзу. Часто він засмоктує гачок з «макушника».

Звичайно, досвідчені рибалки можуть додати до цієї стислої розповіді ще дуже багато корисної інформації.

Василь  ПАЗИНИЧ,  ведучий «Куточка рибалки».