А за державу-то, соромно!

А за державу-то, соромно!Сталася нещодавно в одному із сіл нашого району велика трагедія: згоріла майже вщент хата не зовсім старої жінки, а сама вона задихнулася від отруйного диму. Чому загорілася хата, ніхто достеменно не знає. Одні говорять, що причиною тому – необережне поводження з газом, інші - що займання сталося від свічки, адже електрику тоді вимикали на півдоби, і від свічки ніби загорівся пластик, яким була оббита веранда. Люди були шоковані і дуже шкодували за загиблою. Багато хто говорив: «Не вимикали б електрики – цього горя могло б і не статися». Інші додавали: «Так війна ж! Вугілля бракує на теплоелектростанціях». Ще інші із злістю: «А в багатіїв і можновладців, мабуть, електрику не вимикають!»

Сина загиблої, що проживає в Російській Федерації і служить у тепер, ворожій для нас, армії, до України не пустили. Онука, якому вже вісімнадцять, – теж. Він є студентом коледжу. В принципі, це зрозуміти можна: прикордонники ж не знають, чи їдуть вони справді хоронити маму й бабусю, чи їдуть, завербовані ФСБ, організовувати терористичний акт. Що не говори, а ми маємо агресію з боку РФ. Пропустили лишень саму невістку покійниці. А вона повідала після похорону на поминальному обіді таке. Вже знаючи раніше, як воно перетинати український кордон, вона всі гроші, що везла для організації похорону, про всяк випадок, сховала. Говорила, що якесь негарне передчуття у неї стосовно грошей виникло. У сумочці залишила лише мізерію: 2 тисячі російських рублів. Українські митники, перетрусивши всі її речі і перемацавши їх до нитки, здивовано і розсерджено допитувалися в неї: «Це що: і всі ваші гроші? Чому так мало?» Вона пояснила їм, мовляв, терміново їде на похорони мами і великої суми грошей зібрати не встигла, але їй українські родичі допоможуть. Проте митники іще скрупульозніше почали переглядати її особисті речі, відомі всім пігулки, які вона вимушена за станом здоров’я приймати. І це тривало доти, доки її сусідка по купе, яка поверталася із Москви, але вже з похорону, не витримала і не почала голосно соромити стражів митниці так, як на це здатна, доведена до розпеченого стану, українська жінка. Лише після цього перевірка речей нарешті припинилася. В принципі, це теж можна пояснити: а раптом ця жіночка в чорному їде не на похорони, а везе гроші для терористів-сепаратистів, або якусь отруту в пігулках? Дійсно, від таких симпатичних жіночок з ворожої сторони можна чекати під час війни чого завгодно. Та як і якими аргументами пояснити наступне, оте, що далі сталося з жіночкою в чорному. Стражі митниці запросили невістку загиблої до сусіднього купе. Ні-ні! Її не роздягали до нижньої білизни, не продовжували обшук. Вони їй сказали, що оті дві тисячі російських рублів їй необхідно передати їм, щоб нарешті огляд її речей благополучно завершився.

Звісно, що згодом по поверненні додому в Росію, її, мабуть, розпитували, як воно там, в Україні? Чи бачила фашистів? Бандерівців? Чи справді в Україні переслідують за російську мову і ненавидять росіян? Чи тут злі і негарні люди? А про те, що на кордоні ніхто з українських митників ще не каже «Абдула, я мзду не беру! Мнє за державу обідно!», їм і так відомо, адже це дані не секретні, і їх добре знають навіть прості заробітчани. Мабуть, відомо їм і те, що нам, простим українцям, через отих нахабних шкуродерів за рідну державу ой як соромно, навіть перед жінками з країни, яка вчинила проти нас агресію.

Вадим БІЛИЙ.