Це теж реформа?

Це теж реформа?Прочитав у періодичній пресі про те, що наші освітянські «мудреці» прийняли рішення про вилучення червоної ручки із шкільного вжитку: «Вчителям у молодшій школі ЗАБОРОНЯТЬ використовувати червону ручку». Відразу ж виникла низка запитань. З якою метою? Що це дасть нашим дітям? Чи взагалі це на користь? А далі читаємо «розмите» пояснення: «Ідея полягає в тому, щоби дати дитині розкритися, а не зашорювати, не формувати її, як ту цеглину. Для цього потрібно дати вчителю більшу свободу в підходах, можливість більше вибирати». Це сказав про реформу заступник міністра освіти України Павло Хобзей. Ну й «мудра» думка! Десятки років учителі користувалися червоною ручкою (олівцем), аби виправляти помилки. І раптом вони  (ручка й олівець) стали  «зашорювати» дітей. Хм! Закрадається інший підтекст. Невже й справді там, наверху, стали так боятися червоного кольору? А як же бути з природою, яка дарує нам красу із червоних барв - гвоздики, троянди, маки, багряне листя золотої осені тощо?

А пригадайте й слова із відомої пісні: червоне - то любов, а чорне - то журба. А колір любові, як колір ручки, замінити не можна.Задумаймося, панове, а чи «не перегинаєте палку». Та й взагалі не смішіть людей окремими своїми нововведеннями (реформами).

Отож, не бійтеся червоного кольору! Він дарує радість і красу.

І ще один момент в освітянському реформуванні. Словниковий запас у молодших школярів зробили сучаснішим: замість слів: комбайнер, фартух, фанера будуть слова радісний, милосердний, співчуття. Гарні останні слова, змістовно-виховні. Але ж, якщо забути слово «комбайнер», то чи не забудуться, часом, слова «хліб», «жнива», «хлібороб»? Вони не з минулої епохи, а споконвічні!

Та й про декомунізацію в музиці варто сказати. Із музики вилучили пісню «Священная война», додали сучасних авторів. Таким чином (це лише один маленький приклад) із нашої історії намагаються викинути її частку в 74 роки, особливо період Великої Вітчизняної війни. Хто винен у її розв’язанні - це інша тема для роздумів. Але ж чи не соромно дивитися в очі ветеранам, які захищали нашу землю від фашизму? Це була дійсно священна війна, коли весь народ піднявся проти ворога-загарбника. І нащадки мають знати, хто виборював для них мирне небо. А тепер ось і схід країни у вогні. Не дай, Боже, щоб отой червоний вогонь накрив усю Україну! То, мабуть, нехай краще довкола нас полум’яніють червоні троянди і радість дарує веселка у високому мирному небі.

Вадим БІЛИЙ.