Словоблудство

СловоблудствоСтарше покоління лебединців добре пам’ятає керівника сільгосппідприємства ім. Шевченка, що в Голубівці, Героя Соціалістичної Праці Івана Максимовича Остапенка (на жаль, покійного. Земля йому пухом і вічна пам’ять). Він був не лише відомим аграрником, дякуючи якому і сьогодні господарство міцно тримається «на плаву», а ще обирався депутатом Верховної Ради СРСР. Так як і двічі Герой Соціалістичної Праці Марія Харитонівна Савченко, тодішній депутат Верховної Ради УРСР. Свої депутатські обов’язки вони виконували, так би мовити, на громадських засадах, без відриву від господарських справ. Правда, деякі скептики переконували, мовляв, що вони тоді нічого не вирішували у Верховній Раді, тільки руку по команді піднімали. От якби діяли на професійній основі! Та ні. Вирішували. І для області, і для району, і для виборчого загалу. І якщо щось обіцяли, то виконували. Не так, як нинішні депутати-«професіонали». Яке б слово при цьому підібрати, щоб їх не образити. Та що там підбирати – брехуни. Це моя особиста думка, як виборця. Ось – характерний приклад.

Пам’ятаєте, у період останньої передвиборчої кампанії представники майже всіх політичних партій, активно агітуючи, клятвенно обіцяли – перше, що зроблять, ставши депутатами, знімуть недоторканість із усіх, і, в першу чергу, із себе. Пройшов певний час їхньої активно-пасивної діяльності в парламенті. І що? Та нічого… Можливо, їх стримують оті захмарні декларації про доходи, які вони озвучили. Тут взагалі немає логіки: окремі депутати за наші гроші платників податків крадуть наші ж гроші…

Не можу не навести ще приклад. Хто цікавиться політикою, звернув увагу, що депутати всіх фракцій чи то в парламенті, чи перед телеекраном обурюються непродуманою, а де й шкідливою тарифною політикою уряду, яка відверто викручує руки і доводить до бідності багатьох громадян України. Послухаєш їх - і хоч уклонись їм низенько за це. А зайдуть до сесійної зали, за що тільки не голосують, крім як за це життєво важливе питання. Одним словом, словоблудство…

Дійшло воно і на місця. Окремі керівники різного рангу, прикриваючи свою бездіяльність, а інколи й професійну лінь – розводять руками: «розумієте, війна ж»… «Кому війна, а кому…». Не буду продовжувати , ви й самі добре знаєте другу частину цього прислів’я.

Словоблудство взяли на озброєння і окремі представники місцевого самоврядування. Характерний приклад.

Якось в одній із установ виникла необхідність звернутися до одного із сільських голів, досить солідного, (як спочатку здавалося), із конкретними запитаннями і з сподіванням, що будуть такі ж конкретні відповіді. Більше місяця «обдумував» відповідь посадовець. Нарешті – спромігся. Не можу втриматися, щоб не процитувати окремі її моменти: «Розглянувши Ваш лист, повідомляємо, що відповідно ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян… із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності…». І в такому дусі майже до половини стандартного аркуша. Ніякої конкретики, один бюрократично-словесний  понос (вибачаюсь за таке порівняння). Впевнений, що такий стиль роботи із зверненнями громадян у цього «чинуші» увійшов у практику. Але не виключаю, що коли буде формуватися територіальна громада в цьому регіоні, цей посадовець висуватиме свою кандидатуру у керівництво. Не, дай Бог, оберуть…

І насамкінець. Хвилює те, що в нинішній, дуже складній економічній і політичній ситуації в Україні словоблудство, як іржа, як пошесть, накрило всі сфери нашого життя, не дає суспільству нормально розвиватися. І дієвої вакцини проти нього поки що немає. Дуже шкода…

Вадим БІЛИЙ.