Так і живемо...

Так і живемо...Ми часто лаємо владу за безлад. Але, якщо задуматися, можливо, так погано й живемо, бо самі багато в чому винні. Ми звикли тягти усе, що погано лежить, смітити там, де заманеться. Всі чомусь знаємо, як потрібно робити, критикуємо чиновників (часто, правда, заслужено), але ніколи – самих себе. В цьому ми переконалися під час поїздки містом з міським головою Олександром Бакликовим, не дивлячись, що у нього був перший день відпустки. Розпочали з колишнього військового містечка, де обурювалися мешканці, що у них розбирають дорогу. І ось ми на місці колишньої військової частини. Більше 20 років тут немає військових, не залишилося й сліду від добротних приміщень казарм, їдальні тощо. Після від’їзду військових поступово розбиралися приміщення, а поряд «виросли» гаражі мешканців з «б/у-шної цегли». Нікого ні в чому не звинувачуємо, але розбирали, звичайно, не чужаки. Що відбувається зараз? На колишньому плацу, де відточували стройовий крок військові, видніються великі круглі ями, яких ще якихось півроку тому не було. Виявляється, звідти добувається товстелезний кабель, що з’єднував котельню з підстанцією.

Поряд з плацом – купи будівельного сміття. То тут, то там замість великих плит – купка камінців, це добували арматуру, методично цюкаючи молотком. Скрізь видніються сліди бажаючих поживитися. Нічиє ж! Дійшло до того, що почали розбирати стару дорогу, видовбуючи звідти щебінь. І знову ніхто нічого не бачив. Тоді міська влада для того, щоб зупинити крадіжку, вирішила використати цей щебінь для ремонту дорожнього покриття на вулицях міста. Отоді вже побачили всі! І першими, мабуть, ті, хто хотів використати цей щебінь для власних потреб.

Ще один приклад безгосподарності: діюча підстанція, яка живить усе містечко електроенергією, знаходиться поряд зі спорудою, що здавалася під гараж. Орендар «погосподарював» тут, призвівши до пожежі будівлі, а вона, не забуваймо, межує з підстанцією. І покинув її. Тепер вона стоїть напівзруйнована.

Залишаючи містечко, проїжджаємо повз стару дорогу, ще «за царя Панька» вимощену бруківкою з величезною проріхою – це комусь терміново знадобився камінь-бут. У європейських країнах у людей навіть думки немає взяти чуже, викинути непотріб в недозволеному місці. Правда, їх стимулюють величезні штрафи. Можливо, потрібно і місцевій владі почати виховувати людей гривнею?

Далі їхали об’їзною дорогою, облаштування якої майже завершується. Залишилося 2,5 кілометра. Розрівняна грейдером дорога, обрізані обабіч гілки та дерева. Тут є де проїхати важкій фурі або лісовозу, щоб не псувати асфальтне покриття в місті.  І об’їзну дорогу, говорить міський голова, можна було б закінчити й раніше, але на 4 місяці були змушені зупинити роботи, адже тривало слідство через скаргу «небайдужого» мешканця.

Не встигли збудувати, вже насмітили.

То тут, то там знову бачимо неприємні знахідки у вигляді сміття. А це зовсім неочікувано – скраєчку щойно розрівняної дороги примостилися декілька великих пакунків сміття з-під корму для котів та собак. Це в кількастах метрах від міського звалища!

Вулиця захаращена будматеріалами.

Проїжджаючи вулицями приватного сектора, бачимо, як дбайливі господарі поприбиравши з клумби квіти, винесли їх до дороги. В районі вулиці Кобижчі, звернули увагу: з одного боку – складені величезною купою дошки, навпроти, де господарі будуються, біля двору купи піску, будівельних матеріалів, по сусідству теж купа глини, яка давно поросла бур’янами, дрова та те, що не повинно бути на вулиці. Деякі господарі занадто переймаються красою біля двору: обгороджують квітники бордюрами, обсаджують кущами, не думаючи, що це може заважати спецтехніці, наприклад, взимку розчищати сніг.

Виїхавши на Сумську, проїхали повз нові зупинки. І знову сюрприз: біля дитсадка «Чайка» прямо під знаком, на пішохідному переході припаркувався автомобіль, притому, що поряд майже пуста парковка.

Залишки старого даху та частина нового на ЛСШ №7.

Не могли обминути ЛСШ №7, не подивитися на дах, який капітально ремонтується. Там ситуація така. Коли будувалася школа, планувалася м’яка плоска покрівля, покрита рубероїдом. Так як роботи завершували взимку, чи не дотрималися технології, чи зекономили бітум, чи робили наспіх, але через деякий час дах став протікати. Було вирішено зробити шатровий дах: зробили підпорки, накрили шальовкою, а зверху – шифером. Від великих поривів вітру його постійно зривало. І раз-у-раз дах ремонтували. Тепер проводиться капітальний ремонт: заміна шифера м’якою покрівлею, так як по проекту.

Так і живемо. Це був звичайний день, ми просто проїхали містом, не маючи на меті спеціально вишукувати якісь порушення, але за якихось пару годин їх назбиралося чимало. Потрібно змінити відношення до оточуючого, починаючи з себе. Кожен на своєму місці. Дивись, і станемо жити краще.

Наталя Матвєєва.