Жебракуємо

ЖебракуємоПригадайте народну мудрість: «Дайте, не минайте. Не мине й вас лиха година». Так ось, лиха година не минула й нашу Україну. Свого часу вона наліво і направо роздавала народам-братам своє багатство, підтримуючи їх матеріально. А тепер ось сама з простягнутою рукою «ходить по всьому світу». Чи думали ми, голосуючи на референдумі 1-го грудня 1991 року за незалежність держави, що з часом переважна більшість нашого суспільства перетвориться на жебраків, що поляризація зі статками наших співгромадян буде настільки разючою, що одні проситимуть в інших. А тим «іншим» (особливо багатим) байдуже до чужого горя й лиха. Багаті тільки тоді діляться добром, коли підходить час піаритися перед черговими виборами у владні структури або в органи самоврядування.

Сьогодні простих людей особливо добиває дорожнеча в медицині й фармації. Тож недарма щодень з усіх каналів телебачення, радіомовлення, із численних друкованих видань співвітчизники волають: «Допоможіть зібрати кошти на лікування онкохворих…» і далі імена хлопчиків та дівчаток, молодих жінок чи чоловіків, людей похилого віку, «Допоможіть зібрати кошти на сімейні кімнати в дитячих лікарнях», «Допоможіть зібрати кошти на обладнання для дітей з вадами зору чи слуху» і т.д. «Допоможіть!» - це слово лунає звідусіль, наче сигнал СОС у розбурханому морському чи океанічному просторі.

У ролі жебраків опинилися сьогодні й установи, організації, підприємства тощо. Освітянські й медичні заклади теж шукають спонсорів, аби вижити, адже бюджетних асигнувань не вистачає. Треба ж закупити нові столи і стільці, комп’ютерні класи, зробити ремонт, словом, підготувати школу до нового навчального року. А медзакладам потрібне нове сучасне обладнання і той же ремонт. От і звертаються до кого тільки можна: депутатів різного рівня, небайдужих людей, приватних підприємців, бізнесменів, волонтерів. Та чи завжди ті переймаються проблемами тих, хто звертається з простягнутою рукою? Ні.

А ще люди самі, борсаючись у проблемах регіону, міста, селища, села, теж вдаються до жебракування. Скажімо, нещодавно прозвучала інформація, як закарпатці, випросивши грошей у сусідніх держав, додали до них власні заощадження і відремонтували самотужки для своєї місцевості дороги.

І таких прикладів безліч. Словом, жебракуємо! А що ж держава? Дійшло до того, що й сама вона жебракує, волаючи про допомогу до Міжнародного валютного фонду. Доки ж буде брати позику? Її ж треба віддавати. Чи не час змінювати стиль керівництва нашим «мудрим» головам?

Вадим Білий.