Вінегрет перекладу

Вінегрет перекладуІз середини осені минулого року в Україні запроваджено мовні квоти на телебаченні й радіо. Це значить, що на загальнонаціональних, регіональних каналах 75 відсотків програм, новин, фільмів мають подаватися глядачеві виключно українською мовою. Звісно, закон є закон, його треба виконувати. Ніхто ж не заперечує проти цього, адже наша державна мова – українська, наша рідна мова – українська. Її треба шанувати, нею потрібно спілкуватися. Однак... Співгромадяни, мабуть, відчули «принади» перекладу раніше створених фільмів російською мовою. Переглядаючи їх, у свій час, ми переймалися долею героїв, ролі яких майстерно грали ті чи інші актори. Бо вони передавали переживання, душевний стан, емоції дійових осіб того чи іншого фільму. А ми, глядачі, чи то хвилювалися за їхні долі, чи то засуджували їхні дії. І в нашій пам’яті надовго залишилися імена і прізвища акторів, які майстерно грали. І раптом... З екрана лине «металевий», без емоцій, один і той же голос перекладача для різних фільмів, різних програм. Хіба він може передати те, що в свій час задумав режисер? Той голос звучить неприродно, негарно. Та й, врешті, глядач знає, як милозвучно звучить мова, скажімо, акторів Ади Роговцевої, Станіслава Боклана, Катерини Гусєвої чи Бориса Щербакова, Ольги Сумської чи Юрія Горбунова й інших. А тепер до нього лине в перекладі українською голос, щось на зразок голосу робота-кіберика.

Або ось звернімося до сучасних програм, зокрема на каналі «1 + 1», «Міняю жінку», «Одруження наосліп», «Світське життя». Ведучі говорять українською, окремі герої програм теж українською, а деякі – російською. Цих, деяких, перекладають українською, причому, в тому перекладі звучить російська «підкладка». Такий ось «вінегрет». Він ніяк не сприймається. Вдаються до «вінегрету» і сумські телевізійники та радійники.

Так, українська мова має впроваджуватися всюди: в ділових паперах, у розмовному спілкуванні, в книговидавництві, в кіновиробництві, на радіо, телебаченні... Але не варто над нею знущатися. Адже не секрет, що іноді йде й неграмотний переклад. А ми ж маємо відчувати красу, милозвучність, велич нашої української мови. Мова не повинна бути заручником чиїхось амбіцій.

І ще одне. Ті надбання кіномистецтва і культури, що були створені раніше, нехай залишаються так, як є. А вже створюючи нові, звісно, варто віддавати перевагу українській мові. Щоб потім не користуватися горе-перекладами, і тим самим не викликати відразу у співгромадян.

Вадим Білий.