ср.04012020

Криза совісті й душі

Криза совісті й душіЖиття, як смолоскип: спалахнуло – і раптом згасло. У ці ней­мо­вір­но тяжкі дні, коли родина прощається з найріднішою людиною, їй вкрай потрібна підтримка. Не так, можливо, матеріальна, як моральна. Добрі слова втіхи, співчуття ой як важливі. Розділити людське горе, підтримати згорьованих віддав­на було характерною рисою нас, українців. Ми, дізнавшись про біду в родині, поспішали до неї, аби допомогти як можемо, чим можемо. ,Так було, так є. Але… Є одне але. Сьогодні все частіше такі ситуації набирають іншого, з гірчинкою, «окрасу». Ось чому я й вирішив порушити цю тему.

Побувавши на двох останніх похоронах, зробив висновок, що у деяких наших керівників геть зовсім зачерствіли душі і скам’яніли серця. Невже вони у своєму щільному графіку (добре розумію, що клопоту в них удосталь) не знайдуть якусь годину-дві, щоб прийти і провести в останню дорогу чи то свого колишнього працівника, колегу, чи то земляка і сказати добре слово про людину?

Проводжали у Вічність шановану в нашому районі людину, адже цей чоловік у свій час чимало років очолював ветеринарну службу Лебединщини. Працював на повну силу, віддаючи цій справі свої знання, вміння, аби тримати її «на рівні». Звісно, пройшов певний час відтоді, коли його провели на заслужений відпочинок. У колишнє відомство, де працював, прийшли нові, молоді колеги. Але ж має із покоління в покоління передаватися добра пам’ять про людей, котрі трудилися в тій чи іншій установі, організації, службі, на підприємстві.

Так ось, провести шанованого чоловіка молоді колеги все-таки прийшли, принесли квіти, мабуть же, надали матеріальну допомогу, однак… доброго слова про нього ніхто не сказав. Священник відправив службу, запросив до виступу представників від присутніх. Всі чекали, що, перш за все, щось скажуть про покійного його колишні або молоді колеги. Але… Священник закінчив свою процедуру. Присутні ще трішки постояли і розійшлися.

Інший приклад. Відійшла у Вічність Педагог з великої літери. Не одне покоління спочатку учнів, потім – студентів підготувала до життя і навчила теж шанована і відома у місті й районі жінка. Провести її в останню путь прийшли і колишні учні та студенти, і колишні колеги, а нині пенсіонери, і теперішні педагоги, і керівництво навчального закладу. Шанували пам’ять про цю людину в щирих, теплих словах. Однак ні керівника господарства, яке колись тривалий час очолював чоловік покійної, ні сільського голови під час самого похорону ніхто не бачив. Щоправда, як з’ясувалося пізніше, керівник все ж вшанував пам’ять покійниці у її домі, приніс квіти. Особливо дивує позиція сільського голови. Невже в нього забракло слів сказати кілька речень і про покійницю, яка все життя прожила на території села, і втішити рідних (своїх земляків) з приводу тяжкої втрати. Чи він вважає, що в його службові обов’язки така місія не входить? Чи, можливо, як кажуть, це вже пережитки минулого або це не модно? А якщо з певних причин він не мав часу, то міг би комусь із співпрацівників сільської влади доручити цю справу.

Сьогодні таких прикладів байдужості, на жаль, чимало. Шкода. Мабуть, переживаємо кризу совісті й душі. І вона далі й далі загострюється. То чи не варто переосмислити свої дії, вчинки і думки на краще? І повернутися до наших українських національних цінностей усупереч сьогоднішній черствості і бездушності.

Вадим БІЛИЙ.


Коментарі  

 
0 #1 ??? 19.03.2020, 15:28
"І повернутися до наших українських національних цінностей усупереч сьогоднішній черствості і бездушності."

Тобто доброта, доброзичливiсть , небайдужiсть, людянiсть - це суто вашi (!) нацiональнi (!) цiнностi? Що окрiм вас iншим народам взагалi не притаманнi?

Я розумiю, пане Вадиме: це у вас просто така обмовка вийшла, але все ж таки, все ж таки... Боюсь, вона трапилась не просто так.

Чи не загрались ви в "своє нацiональне"? I чи не ця "гра" в тому чинi й довела всiх нас "до ручки"?
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.