пн.12102018

Воскрес Христос, і торжествує життя!

Воскрес Христос, і торжествує життя! «Воскрес Христос, і торжествує життя! Воскрес Христос, і ніхто не мертвий у гробі!»

Великдень в українському та російському красному письменстві. Чому я сіла писати цю великодню статтю? Не тільки тому, що Великдень – найбільше і найсвятіше християнське свято. Не тільки тому, що в цей день ми святкуємо Воскресіння Ісуса Христа, яке сталося на третій день після його смерті,

і радіємо перемозі Божого Сина над Смертю та вічним Забуттям. Для мене і моєї сім’ї Великдень, Пасха завжди був особливим днем. Днем людського тепла, любові та родинного затишку. У цей день, скільки пам’ятаю себе, ми христосувалися, цокалися крашанками, вдихали неповторний духмяний запах пасок. У цей день наші серця билися в такт зі світлим великоднім подзвоном на честь Воскресіння Христового.

Такі ж піднесені і світлі почуття Великдень викликав у людей мистецтва. Художники України і Росії малювали особливо проникливі і незвичайні пасхальні картини. Письменники наших двох країн знаходили особливо теплі і піднесені слова для творів, присвячених великоднім темам.

Мені, як християнці і, водночас, як учителю літератури, хотілося б познайомити лебединців напередодні свят хоча б з малою часточкою цього багатющого творчого доробку, навіяного пасхальними мотивами. Я вибрала ті фрагменти творів, які справили на мене особливо сильне враження. І сподіваюся, що прочитавши цю статтю, святкування Великодня пройде з якимись новими, свіжими почуттями.

Ікона другої половини ХІV століття (Ростовська область): Христос воскрес, радіють янголи та святі, а сили пекла зазнають поразки « Всім до рая простерта дорога…»

Наприкінці XVII і протягом XVIII століття в Україні на тему Великодня уже складають свої твори. Безіменні автори з народу пишуть веселі жартівливі пасхальні вірші-травестії, пронизані соковитим народним гумором. Нагадаю, травестія – це дослівно «перевдягання». У цих

віршах справді Христос постає у свитині та чоботах, близький і рідний для того часного українського селянства. Тут світ Бога зливається зі світом простої української Людини. Згодом саме з таких народних віршів виросте знаменита «Енеїда» Котляревського. Наведу два приклади:

Христос воскрес,

Рад мир увесь,

Дождав божой ласки.

Тепер-то всяк

Наївся всмак

Свяченої паски.

Всі гуляють,

Вихваляють

Воскресшого бога,

Що вже тая

Всім до рая

Простерта дорога.

 

Або:

 

А Христос

був на роботі,

Попалив собі чоботи,

Покіль пекло погасив

І Адама воскресив.

« Красу митців несу я,

їх славлячи в віках»

 

Десятки і сотні віршів українських поетів присвячені чуду нашого образотворчого мистецтва – Великодній писанці

Пасхальні мотиви в українській літературі знайшли надзвичайно багате відображення. Драму Лесі Українки «На полі крові» не вивчають у школі, але раджу всім прочитати цей твір. Його по праву вважають одним з найбільш оригінальних, тонких аналізів мотивів Юдиної зради. В основу драми лягла версія, що Юда після зради не покінчив із собою, а втік, купив наділ землі і прожив до старості, обробляючи його. Але муки совісті повсяк-час не покидали його. Юда не міг змиритися з Воскресінням Сина Божого:

Як немає смерті?

А де ж мені подітися від нього,

коли він прийде? Я ж умерти мушу,

коли Ісус воскрес! Я з ним укупі

не можу бути на одному світі!

Чудові великодні вірші написали Юрій Федькович, Іван Франко, Олександр Олесь, Григорій Чупринка, Павло Тичина, Марійка Підгірянка. Теплу, проникливу пасхальну прозу лишив Богдан Лепкий. До речі, перший вірш майбутнього великого Каменяра, написаний у 15 років, мав заголовок «Великдень 1871 року». Вже не одне покоління школярів декламує вірш вашого земляка, уродженця сусіднього Білопілля Олександра Олеся «Писанка»:

Я писанка-красуня,

Вся в рисках і квітках.

Красу митців несу я,

Їх славлячи в віках.

Писанки – це чудове, хоча й не унікальне явище української культури. Традиції писанкарства з давніх-давен існують в інших слов’янських народів, у Румунії, Греції, Ірані… Яйце завжди було чимось особливим для людей, справжнім чудом: це щось мертве, з якого виникає живе. Тому яйце розглядали як модель всього Всесвіту. Адже у ньому відбулося таке саме чудо, з’явилося життя.

У стародавніх персів, індіанців, візантійців, індо-іранців, а також у древніх греків та римлян вважалося, що всесвіт виник з яйця. А з прийняттям християнства писанки набули нової якості –

тепер вони символізують Воскресіння Христа і використовуються при освяченні пасок. Є така давня легенда: коли бідна учениця Христа Марія Магдалина прийшла у Рим до імпе-

ратора Тиверія із проповіддю віри, то подарувала йому просте куряче яйце. Тиверій не повірив у розповідь Марії про Воскресіння Христове і сказав: «Як може хтось

воскреснути із мертвих? Це так само неможливо, як якщо би це яйце раптом стало червоним».

Одразу ж на очах у імператора сталося диво – яйце стало червоним, і це стало свідченням істинності християнської віри.

Дослідники нараховують понад 100 символічних малюнків на писанках. Наприклад, кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Безконечник-«вісімка» — це символ початку і кінця. Триніг символізує небо, землю і повітря.

Символічна і кольорова гама писанки. Червоний колір – радість життя, любов, жовтий – місяць і зорі, урожай; зелений — багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний –

чисте небо, здоров’я; бронзовий – матінка-земля; чорний з білим – пошана до померлих родичів, їхніх душ та ін.

За технікою виконання писанки поділяються на «крапанки» – яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі іншого кольору; власне писанки – розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами; «мальованки» – розмальовані пензлем; «крашанки» – забарвлені лише одним тоном і «скробанки» – або ж «дряпанки».

Але для розповіді про українські писанки потрібна не те що окрема стаття, а велика товста книга. Можу лише всім порадити побувати у Коломиї, у Музеї писанки. Враження обіцяю незабутні!

І про ще один невід’ємний атрибут Великодня – паски. Традицію освячувати хліб під час Великодньої літургії започаткували ще апостоли, учні Христа. Під час великодньої трапези вони залишали за столом вільне місце – на знак незримої присутності серед них Спасителя. І клали перед ним хліб (грецькою –«артос»). Паска або кулич це і є сьогодні домашній еквівалент того самого артоса, який досі залишається одним із найдавніших символів Воскресіння Христового.

З ілюстрацій до віршу Т.Шевченка

«На великдень» львівського художника

Ярослава Адамовича « А я в попа обідала...»

Ще з дитинства мене вразив своєю світлою печаллю вірш Тараса Шевченка «На Великдень». Великий Кобзар добре знав, що таке сирітство, сам виростав безпритульним сиротиною, брати і сестри теж «розлізлися межи людьми, мов мишенята». І в цьому вірші йдеться про те, як діти на Великдень граються крашанками і хваляться святковими обновками – сорочечками з лиштвами, шапочками, чобітками, свитками. Всі, за винятком дівчинки-сирітки.

Одна тiлько

Сидить без обнови

Сирiточка, рученята

Сховавши в рукава.

— Менi мати куповала.

— Менi батько справив.

— А менi хрещена мати

Лиштву вишивала.

— А я в попа обiдала, —

Сирiтка сказала.

Не нарікала сирота на долю, похвалилася, чим могла. Зрештою, і священик сердобольний знайшовся, який погодував її святковим обідом на Великдень. На моє переконання, цей вірш Шевченка всім нам дає сьогодні урок моралі: не забувайте у світле свято про тих, кого скривдило життя. Про обділених піклуванням і ласкою. Допоможіть їм, чим можете.

« Дзвони грають, бо моя воскресає душа»

Але перед тим, як перейти до прикладів з братньої російської літератури, хочу навести рядки з чудового вірша Богдана-Ігоря Антонича «Воскресіння»:

Дзвони грають шовково,

осяйно, бароково,

дзвони грають,

вся земля на привіт поспіша,

дзвони грають шовково,

будять Сонячне Слово,

дзвони грають,

бо моя воскресає душа.

 

Вони перегукуються з не менш дзвінкими, світлими рядками генія російської поезії Сергія Єсеніна з вірша «Пасхальный благовест»:

 

Колокол дремавший

Разбудил поля,

Улыбнулась солнцу

Сонная земля.

Або ж з карбованими римами Івана Буніна:

Христос воскрес! Опять с зарёю

Редеет долгой ночи тень.

Опять зажёгся над землёю

Для новой жизни новый день.

Микола Пимоненко.«Великодня заутреня».

Початок ХХ століття

« Святой день,

в который празднует

святое свое братство

все человечество»

Микола Гоголь, якого і українці, і росіяни з повним правом вважають «своїм» письменником, з дитинства благоговів перед Великоднем. І дуже важливу для нього працю «Вибрані місця з листування з друзями» він завершив главою «Світле Воскресіння», великою мірою присвяченою трактуванням цього видатного свята: «День этот есть тот святой день, в который празднует святое, небесное свое братство все человечество до единого, не исключив из него человека». Це відчуття вселюдського братерства дуже важливе у нашу епоху, сповнену міжнаціональних конфліктів. Прикро бачити, як в Україні теж пробують роздмухувати протистояння на мовному і культурному ґрунті. Впевнена – безуспішно.

Надзвичайно важливими є мотиви Пасхи і Воскресіння у творчості Федора Достоєвського. Видатний письменник фактично пережив смерть на ешафоті, багато років провів на каторзі, а по-

тім тяжко воскресав і відроджувався душею. Вони простежуються і у «Братах Карамазових», і в «Ідіоті», і в «Принижених і ображених».

Але найяскравіше ці мотиви звучать в оповіданні «Мужик Марей» з «Щоденника письменника», який був написаний на каторзі. Письменник на Великдень мучився ненавистю

до каторжан, спостерігаючи пиятику і поножовщину арештантів. Але згадав, як його малого колись на Пасху врятував від вовка (нехай уявного), утішив і розвіяв дитячі страхи такий самий грубий, бородатий простолюдин, мужик Марей. І ненависть в душі майбутнього генія російської та світової літератури змінилася пасхальним всепрощенням і любов’ю.

А закінчити цю статтю хочу цитатою з повісті «Літо господнє» чудового російського письменника Івана Шмельова, який емігрував за кордон в 1922 році і твори якого лише недавно повернулися до широкого читача.

«Я несу от Евангелий страстную свечку, смотрю на мерцающий огонек: он святой. Тихая ночь, но я очень боюсь: погаснет! Донесу — доживу до будущего года. Старая кухарка

рада, что я донес. Она вымывает руки, берет святой огонек, зажигает свою лампадку, и мы идем выжигать кресты. Выжигаем над дверью кухни, потом на погребице, в коровнике...

– Он теперь никак при хресте не может. Спаси Христос..«крапанки» – яйця, вкриті кольоровими плямами p/p span style=. — к/p/iрестясь, говорит он/spanspan style=а и крестит корову свечкой. — Христос с тобой, матушка, не бойся... лежи себе.

Корова смотрит задумчиво и жует… Кажется мне, что на нашем дворе Христос.

И в коровнике, и в конюшнях, и на погреби- це, и везде. В черном крестике от моей свечки — пришел Христос. И все — для Него, что делаем. Двор чисто выметен, и все уголки подчищены, и под навесом даже, где был навоз. Необыкновенные эти дни — страстные. Христовы дни. Мне теперь ничего не страшно: прохожу темными сенями и ничего, поpfont-size: 10pt; font-family: 'Arial';span style=то- му что везде Христос».

Бажаю дорогим моєму серцю лебединцям, щоб Христос теж був з вами. І на світле Великоднє свято, і повсякчас, в кожну хвилину. Щоб в душі вашій не було страхів і печалі, а лише тепла радість і Божа ласка. Сьогодні я матір сімейства. І продовжую ті народні традиції, які були закладені моїми батьками, їхніми батьками і дідами. Ми разом з дітьми печемо паски і розмальовуємо писанки. Ми з дітьми і чоловіком обов’язково ходимо на всенощну і молимося за те, щоб Бог дав намі всім-всім людям на землі спасіння, щастя і вічне життя. Вірю, що і мої діти вчитимуть того ж самого моїх онуків. І що український народ матиме гідне майбутнє, спираючись на коріння своїх традицій і на віру в Бога. І в ніч з 4 на 5 травня я молитимуся разом з лебединцями – і за лебединців.

Олена Бухарєва,

вчитель зарубіжної та російської літератури.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91