чт.08172017

Донбас, Кустанай, Лебедин

Донбас, Кустанай, ЛебединМоя розповідь про звичайну жінку, яких проживає чимало в нашому невеликому місті Лебедині. Вона має типову для людей її покоління біографію. Але яка в неї душа! Щира, привітна, добра! А які має руки! Працьовиті-працьовиті! Стільки діла вони переробили за трудовий час. І почалося моє знайомство з цією людиною з того, коли вона на ділі довела свою невсипущу працьовитість. Пригадую, коли Ганна Йосипівна вперше переступила поріг міськторгу, аби влаштуватися на будь-яку роботу. Я тоді працювала в цій організації на керівній посаді. У нас була вакантною посада завідувача складом господарчих товарів. Тут знаходилося більше тисячі найменувань різних товарів, облік був за картотекою.

Посада вимагала точності, уваги, відповідальності. Людину на неї підбирали ретельно. І коли Ганна Йосипівна зайшла до мого кабінету, відразу з’явилася довіра до неї. Вочевидь, через її відкритість, відвертість, коректне ставлення до співрозмовника.

На склад товар надходив у контейнерах і вагонах. Його необхідно було вивантажити, прийняти, завезти в магазини. Приміщення не опалювалося, зарплата у завідувача мізерна. Але все це не злякало Ганну Йосипівну. Вона із завзяттям взялася за справу. І через певний час довела, що їй все під силу.

Лебединщина, Донбас, Кустанай, Лебедин – шлях за таким маршрутом пройдений Ганною Йосипівною Громико.

Ганночка Білоцерківець (дівоче прізвище) з’явилася на світ на берегах Псла, серед чарівної курганської природи в далекому 1940 році. Дитинство маленької дівчинки обпалила лиха війна.

Батько Йосип Кузьмич, пішовши на фронт, так більше й не побачив своєї донечки, бо в 1944-му загинув на кривавих дорогах, визволяючи Польщу від фашистських загарбників. Як не важко було в післявоєнний час, все ж Ганна здобула середню освіту у Михайлівській школі. І потім подалася в м. Антрацит, що на Луганщині. Облаштуватися там допомогли їй двоюрідні сестри. Працювала спочатку листоношею, потім – на залізничній станції.

А в 1962 році романтика покликала на освоєння цілинних земель. Тож уже з сім’єю (чоловік і дві донечки) поїхала по переселенню в Кустанайську область, в один із зернорадгоспів. Тоді модно було серед дівчат, молодих жінок освоювати професію суто чоловічу – тракториста. Тож Ганна закінчила спеціальні курси. Влітку нарізала цілинні чорноземи, бадьоро виспівуючи разом із вітрами свої пісні про жіночі мрії, жіноче щастя. А ще брала до рук штурвал силосозбирального комбайна, щоб заготовити зелений корм для теляток, за якими доглядала взимку.

Так, молодість долала всі труднощі. Робота впродовж усього світлового дня – то не біда. Але ж не було ніяких побутових умов – жили в землянці, коли йшли на роботу, діток закривали самих удома, бо дитсадочків ще не побудували. Нелегким було життя. А тут ще й молода мама вступила на заочне навчання до Цілиноградського інституту, аби здобути професію агронома. Та сімейні обставини розбили її мрії. Протрималися всього шість років у цілинному краї. Залишивши навчання після третього курсу, Ганна пропонує чоловікові повернутися знову в Україну, до Антрацита. Там влаштувалася завідувачкою складом спочатку на заводі збірних теплиць, а потім – на релейному (оборонному) підприємстві, де  кількість працю­ючих сягала 7 тисяч осіб, а металевих виробів числилося на мільйони тодішніх карбованців. Молодій завідувачці підпорядковувалися 22 вантажники і чимала кількість робітників. Вона вміло керувала колективом. Саме отой досвід і знадобився згодом у Лебедині.

Мала батьківщина все гучніше й гучніше кликала Ганну Йосипівну до себе. Боліла душа за мамою, яка проживала самотньо, дуже хотілося знову поринути в чарівний світ природи рідної Михайлівки, поспілкуватися із земляками. Тож і прибули до Лебедина, де з чоловіком знайшли нарешті себе, своє постійне місце в житті, здобули авторитет і повагу серед лебединців.

Збігли за водою у Пслі та Вільшанці роки. Ганні Йосипівні нещодавно виповнилося 77. Дві красивих цифри на життєвому календарі. Кажуть, число «7» щасливе. Так воно і є. Ганна Йосипівна сьогодні оточена увагою всіх чотирьох дітей. Вони часто навідуються з різних куточків України та Німеччини до невеликої матусиної оселі, допомагають наводити порядок на подвір’ї, на городі, в господі. Нелегко, звичайно, виживати Ганні Йосипівні, бо ж і здоров’я підводить, і пенсія невелика. Спасибі, добрі люди допомагають. Ось і нещодавно, дякуючи керівництву ДП «Лебединське лісове господарство», друзям, на подвір’я старенької були завезені дрова.

Ось такий життєвий шлях моєї колишньої колеги. Сьогодні вона радіє і  яскравому сонцю, і синьому небу, і весні. Клопочеться по невеличкому господарству, долає труднощі, спілкується з колегами. І згадує, згадує пережите, – складне, сповнене протиріч, успіхів і невдач, але таке миле і рідне для неї. Здоров’я, терпіння і наснаги на життя Вам, шановна Ганно Йосипівно!

Ніна КЛЕЦЬКО,

м. Лебедин.

Loading...


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91