Чуткість

ЧуткістьУ 70-80-ті роки минулого століття наше село прославляла своїм талантом костоправа, знаменита баба Олена, Танська Олена Михайлівна, яка в 1944-му була молодою та вродливою жінкою. Її іще називали лебединським Касьяном, але в спідниці. Слава про її талант розійшлася далеко за межі Сумщини, тож чергу до неї страждальці займали зранку, а хвіртка до її двора не зачинялася. Звісно, що відвідувачі на знак подяки за надану допомогу залишали бабі Олені певні грошові суми. Якщо хтось із відвідувачів заплатити не міг, то просто щиро дякував. У часи перебудови тодішній соцзабез вирішив у баби Олени пенсію, а це близько 36-ти карбованців, відібрати. І таки на цілий рік відібрав. Адже на їхню державницьку думку вона й так легко і просто гребе гроші лопатою. А це вже нетрудові доходи. Тож народна, майже сімдесятилітня, цілителька властям говорила, що їй тієї пенсії не шкода, та як згадає, як її заробляла, орючи молодою удвох зі старою коровою колгоспне повоєнне поле, так хочеться їй за тією пенсією аж плакати. Тоді вона через таку оказію вирішила не приймати хворих, але ті благали, ну аж навколішки становилися, допомагати їм. І таки вмовляли її зробити це. Тож, не дивлячись ні на що, людям вона однак допомагала аж до своєї кончини, навіть коли вже стала зовсім немічною. Свій талант вона щедро передала своїй онучці Тані, медику з вищою освітою. Це, якщо вже зовсім стисло, про її життя.

Але був у її житті один епізод, який згодом перет­ворився у легенду. Отож, ота слава про неї дійшла також і до лікарів-ортопедів, і до партії, тодішньої влади. Тому одного дня до неї в хату зайшла пред­ставницька делегація і прямо з порога почала бабу Олену совістити, що вона стара вже людина, а займається шарла­танством, що вона немає медичної освіти і прямо таки чинить злочинні дії, що береться рівняти людям спини, що для цієї справи, мовляв, є професійні медики з інститутськими дипломами. Вислухавши їхні промови, наша героїня запропонувала їм пограти у таку гру, суть якої зводилася ось до чого. Вона вирве з голови волосину, покладе її на стіл, накриє газетою «Правда», а їм потрібно намацати оту волосину під газетою. Мацали ті хлопці, мацали, та нічого не намацали. Тоді баба Олена запропонувала зробити теж саме з їхньою волосиною, і намацала її дуже легко. Навіть вказала через газету, де в неї корінець, а де в неї – хвостик. Казали, що ота комісія мовчки розвернулася і пішла з хати, та баба їх зупинила. Одному сказала, що вона помітила в нього проблеми зі спиною і запропонувала її вирівняти. Інших теж оглянула. А потім ще й пригос­тила хлопців смачним обідом. Після цього на прощання сказала їм, що в неї диплома інститутського справді немає. Навіть путньої шкільної освіти. Але їй диплома, мовляв, видав отой... І показала при цьому на небо. А що вони не знайшли волосини під газетою, то нехай не ображаються. Для цього потрібний не тільки диплом, а й чуткість пальців і душі. А це дається Богом не кожному.

Згадав я це не випадково. Скілеги маємо політичних костоправів, які намагаються вирівняти спину Україні, а діла з того немає. До злидня у них усяких дипломів, у тому числі й професорських, а воно – тпру! Бо не від Бога! Він дипломами не торгує. І немає у них, високовладців, ні справжнього бажання державу випростати, ні чуткості в пальцях, ні – в душах, ні – в серцях. Одна казенщина і чужина. І тому вся надія на бабів Олен та дідів Касьянів. Тільки сам народ може випростати українську зігнуту спину.

Василь ПАЗИНИЧ.