пт.10202017

Злет і крах агробуду або Таку організацію знищили

Злет і крах агробуду або Таку організацію знищилиВлітку 1977-го, рівно 40 років тому, я переступив поріг прохідної Лебединського ра­йагробуду. Це була одна з найпотужніших ор­ганізацій райо­ну. На її подвір’ї розташовувались побудовані за останніми будівельними нормами адмінбудівля, гуртожиток на 100 місць, столярний цех з пилорамою, майстерні, гараж, токарний цех. Поряд із гуртожитком – майданчик для відпочинку. Контора була обсаджена молодими сосонками, а на подвір’ї на алеях – горобина. Організація налічувала близько двохсот працівників з п’ятьма бригадами штукатурів, мулярів. Біля контори майорів прапор, поряд – Дошка пошани. Очолював у ті часи організацію фронтовик Іван Миколайович Сергашов.  Дівчат-бухгалтерів він змусив закінчити технікум, і хоча водилася за ним одна вада – міцне слівце, тим не менш, ми його всі любили і поважали. Організація займалась будівництвом сільськогосподарських об’єктів – молочно-товарних ферм, сви­нарників, корівників. У ті роки були побудовані комплекси для свиней у с. Рябушки, с.Пет­рівське, качатники в с. Курган. Значно піз­ні­ше ми перейшли на будівництво соціальної сфери – дитячі садки, школи, будинки. Це була більш кропітка робота, якість підвищувалася. Саме в ті роки були побудовані 10 двопо­верхових житлових будинків в селах Калюжне, Ря­бушки. Особливо важ­ливе будівництво було розпочате в с. Голубівка – 30 одноквартирних будинків.  Очолював будівництво майстер Василь Ярмоленко. Мабуть, не було в районі села, де б не велося будівництво пра­цівниками агробуду. Були й невдачі. Наспіх організована кролеферма не прижилася. Не такі ці тварини, щоб жувати абищо.

У дві зміни працював столярний цех під керівництвом майстра Анатолія Лободи, трудилися столяри Сергій Логвиненко, Сергій Ка­лініченко, Микола Пет­ренко. Основними їх виробами були ворота, двері, вікна та інше. Найважливішим об’єктом був цегельний завод. Керував ним Ігор Синєпол, а згодом, після створення кооперативу, – Анатолій Гулак.

Золотий у нас був колектив, дружний. І коли були на прополці буряків, і коли контора працювала на здачі об’єктів в експлуатацію, і при відзначенні свят. А як їхали автобусом з роботи, в салоні лунала пісня:

«Летіла зозуля,

Та й стала кувати

Ой, то не зозуля

То рідная мати...»

Дуже мені подобалися такі пісні, і золоті голоси наших будівельниць Свєти Труфаненко, Анни Проко­по­вич, Шури Блінової торкалися найпотаємніших струн душі. І свята відмічати і працювати вміли. А ось День будівельника найбільш запам’ятався при головному інженеру Володимиру Гавришу. Будівництво житла для своїх робітників було на першому місці. І тільки в 1977 році здали в експлуатацію 30-квартирний будинок по вул.Дрьоміна, потім розпочали будівництво 30-квартирної малосімейки поруч. Майстром будівництва був Володимир Видря. Через кілька років за власний кошт розпочали будівництво 60-квартирного будинку з їдальнею на 50 місць по вул. Тараса Шевченка, 61. Ці будівлі росли під керівництвом Григорія Бондаренка та Володимира Ліхіх.

Нарешті, у 1987-му році перед Новим роком 60 молодих сімей одержали ордери на нові квартири. Радості не було меж, навіть мороз не псував настрою.

Райагробуд завжди був у вирі життя, ми ніколи не цуралися найскладніших життєвих обставин. І коли пролунав землетрус у вірменському місті Спітак зі значними людськими жертвами, куди вся країна надавала допомогу, поїхала туди й наш інженер по праці Віра Бойко. Довгий час вона очолювала профспілку, і їй притаманні були і вимогливість, і материнська турбота.

40 років. Мить історії. Чи думав хто колись, що сплине час, і сільські будівельники не будуть потрібні державі?

Поступово черга бажаючих будувати була фінансово знищена. Колектив, який гремів на всю область, поступово розпався, а криве колесо історії покотилося далі. Хтось пішов торгувати на ринок, хтось поїхав по «італіях» догодовувати немічних бабусь. А нові керманичі держави жодним чином не схаменулися, не усвідомили свою історичну помилку перед українським селом. Останніми керівниками райагробуду були Михайло Кожух та Марія Мелешко. І все ж я вірю, що настануть ті часи, коли повернуться з далеких країн наші діти й онуки відбудовувати наші села.

Користуючись нагодою, вітаю з професійним святом усіх будівельників, тих, хто працював в райагробуді, та бажаю міцного здоров’я, наснаги, віри в краще майбутнє.

Петро Гончар,

колишній начальник

планово-виробничого відділу райагробуду.


Коментарі  

 
Парфюмер
#1 Парфюмер 11.08.2017, 15:35
Колектив, який гремів на всю область, поступово розпався, а криве колесо історії покотилося далі. Хтось пішов торгувати на ринок, хтось поїхав по «італіях» догодовувати немічних бабусь. А нові керманичі держави жодним чином не схаменулися, не усвідомили свою історичну помилку перед українським селом.

-Cупер. Три предложения - три приговора. В итоге цепи событий - распад и крах всех надежд. В новой жизни нет места старому привычному жизненному укладу. В неизвестности у любого человека есть большая доля страха. Но ничего уже не вернуть, и тем более печально, нечем заместить утраченное. Финиш.
Далее: смотрите на фото - руины. Своего главного союзника, который мог бы помочь своим братьям-славяна м, вы навеки уже утратили. Так думаю я и вряд ли ошибаюсь.
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91