сб.12162017

У музеї-садибі Олекси Ющенка

У музеї-садибі Олекси ЮщенкаЗ хвилюванням переступаю поріг садиби-музею, в якому розмістилися експозиції, що широко розповідають про життя, літературну, мистецьку, громадську діяльність патріарха української літератури Олекси Яковича Ющенка. На стінах - картини, фотографії. На робочому столі поета – письмове приладдя: ручки, олівці, папка з рукописами. У шафі - прижиттєві видання поетичних прозових і музичних творів митця. Особливу увагу відвідувачів тут привертає ос­тання його збірка «Нев’янучий ромен-цвіт» (2008) з автографом. До неї ввійшли вірші, поеми, нариси, спогади співця.

На її сторінках читач зустрічається зі славними вихідцями, щирими друзями поета з древнього Ромна, діячами культури, мистецт­ва, літератури багатьох літ, серед яких - на­родний артист України Степан Шку­­рат, видатний український прозаїк Шев­чен­ків­ський лауреат Борис Антонен­ко-Да­ви­дович, визначний український ску­льп­­тор, режисер і драматург Іван Ка­­ва­­ле­рідзе, сла­ветний кобзар Євген Адам­цевич.

Провідне місце в музеї займає екс­позиція, де зібрані рідкісні фото, пізні документи, матеріали, в яких йдеться про дитячі та юнацькі роки письменника, зокрема його навчання у Хоружівській семирічній школі, Роменському сільськогосподарському тех­­­­нікумі, Ніжинському педагогічному ін­ституті та журналістську працю в Чер­ні­гів­ській обласній молодіжній газеті.

Далі в експозиції розповідається про О.Ющенка як учасника бойових дій у роки Другої світової війни, його редакторську роботу на радіостанції імені Тараса Шевченка в Саратові.

Найціннішим скарбом там є поетові меб­лі, а саме: комод, стіл, крісло, а також особисті речі митця: жакет, краватки, окуляри, парасолька тощо.

Значне місце в експозиції музею від­ве­дено матеріалам, присвяченим останньому періодові життя О.Ющенка, пов’язаному зі столицею Ук­раїни - Києвом.

Музей-садиба письменника став святинею села Хоружівки, який постійно поповнюється новими експонатами.

Його часто відвідують літератори, журналісти, педагоги, студенти, учні загальноосвітніх шкіл рідної Сумщини, залишаючи зворушливі записи у книзі відгуків.

Так, педагог, палка шанувальниця таланту поета Ольга Лобода зазначає: «Із сотень поезій Олекси Ющенка обираю ті, що оспівують батьківщину, наше Посулля. З ліричним героєм «навшпиньки вертаюсь із яру до хати, щоби не порушить мовчання нічне», слухаю, як «на землю осінь пада жолудями».

Спостерігаю, як «п’ють бджоли пролісковий цвіт, немов небесну голубінь прозору, жадану, одну...»

Я люблю вірші не за те, що вони написані правильно ямбом чи хореєм, а за те, що пробуджують думку і живлять душу. Для цього варто відкрити книгу поезій Олекси Ющенка...»

Сяючі вікна – очі хати батьків поета свого ча­су бачили тут, за гостинним столом, видатно­го українського поета XX століття Максима Ри­ль­ського, відомих українських письменників і пое­тів Василя Минка, Дмитра Косаренка, Дмитра Білоуса, Володимира Морданя, визначного ук­раїн­ського композитора Платона Майбороду, на­родного артиста України Анатолія Мокренка, знаного українського кобзаря й бандуриста Володимира Перепелюка та багатьох інших.

Ось як писав у своїх спогадах про Олексу Ющен­ка і перебування в селі Хоружівці, визначний український поет, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Олександра Олеся Володимир Григорович Мордань (1937-2017): «З Олексою Яковичем Ющенком я особисто познайомився в 60-х роках, коли навчався у Ніжинському педагогічному інституті імені М. В. Гоголя.

Сюди він часто приїздив із Києва на зустріч зі студентами та викладачами. Як і завжди - жит­тє­радісний, уважний, доброзичливий до людей, чутливий до актуальних проблем літератури.

В 1959 році вийшов республіканський альманах «Ранок», в якому я дебютував своїми поетичними творами.

Тоді ж письменник як рецензент так говорив про це видання: «Прочитавши поезії альманаху, можемо впевнено сказати, що в літературу іде надійна талановита молодь. Це стосується, перш за все, таких товаришів, як Б.Олійник, Є.Гуцало, В.Мордань... їх ніби «відкриває» для читача альманах «Ранок» .

У 1960 році поет-земляк опублікував у газеті «Літературна Україна» цикл моїх віршів з переднім словом.

У 1961 році після закінчення педінституту я спочатку працював кореспондентом у редакції республіканської газети «Радянська освіта», а потім - відповідальним секретарем журналу «Ранок», завідуючим відділом літератури в журналі «Україна» та кілька десятиліть – літературним редактором у республіканському видавництві «Музична Україна».

Тут, у столиці, я близько зійшовся і заприятелював з Олексою Ющенком. Між нами тривали теплі й товариські стосунки до останніх днів життя поета.

У 1981 році я був літературним редактором збірки пісень поета «Ромен-цвіт», що побачила світ у видавництві «Музична Україна».

Він безмежно любив свою рідну землю, Батьківщину, заповідав навіки свою любов наступним поколінням».

Далі він зазначив:

«Йому були притаманні дивовижна доброта, некваплива говірка, уміння кожного вислухати і зрозуміти, підставити дружнє плече, зігріти теплом своєї неповторної мудрої усмішки.

Мені свого часу неодноразово доводилося бувати з видатним майстром поетичного слова і творцем пісні в його рідній оселі - «куточку... радощів і мрій» у зеленій Хоружівці.

Я на все життя запам’ятав щедру гостинність батьків поета – Якова Максимовича і Горпини Іванівни, які одного разу пригощали мене стільниковим медом із власної пасіки...

У 2005 році я разом з Олексою Яковичем і Василем Довжиком був у його рідному селі, а вже в 2016 році відвідав його сам, вшановуючи світлу пам’ять незабутнього митця.

Я дуже радий, що хоружівці відкрили в хаті талановитого поета і прозаїка його меморіальний музей, стежка до якого ніколи не заросте».

Тож недарма поет писав у вірші «Хати не продаю...» такі рядки про свою рідну оселю:

Радили якось мої знайомі:

«Не живеш в селі, то дім продай».

Рада отака, як гуркіт грому...

Дім отой, як мовиться, не рай.

Дім не дім - сільська звичайна хата –

Під соломою вона була,

Потім перекрив її мій тато,

Адже стріха вік свій віджила.

Відбувались в рідній хаті свята,

Чи Великдень, чи святе Різдво,

І моя віршована присвята –

Перше «поетичне торжество!»

Друзям я не висловив подяку,

Посміхнувшись, просто відповів:

- Живність можна продавати всяку,

Коли час господарю наспів.

Я ж того не маю, окрім неї,

Хати рідної, - вона одна,

І прожив у ній не рік сім’єю,

Їй любов моя - одна ціна.

Володимир Мордань.

З особистого архіву письменника.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91