вт.10172017

Нові назви лебединських вулиць

Нові назви лебединських вулицьНа початку цього року в рамках виконання законів України про декомунізацію спеціальним розпорядженням міського голови О.Бакликова було перейменовано іще ряд вулиць, окрім тих, про які я вже розповідав. Сьогодні про це й піде мова. Так, вулиця Баумана стала Квітневою, вулиця Будьонного – Засумською, вулиця Гайдара – Липневою, вулиця Демченка – Освіти, вулиця Жовтнева – Осінньою, вулиця Калініна – Калиновою, вулиця Серафимовича – Лісовою, вулиця Червоноармійська – Січовою, провулок Волочаївський – Козацьким, а тупик Крупської – провулком Сонячним. Стисло зупинимося на їхній історії.

Вулиця Квітнева. Вона, одна із наймолодших вулиць Лебедина, у 1978 році була названа іменем Миколи Баумана (1873–1905), діяча більшовицької партії, професійного революціонера. За революційну діяльність переслідувався царською охранкою, а в революційному 1905-му під час демонстрації в Москві загинув від кулі охранки. Пропоновані варіанти нової назви вулиці, а це Степана Бандери (1909–1959) (ідеолога й теоретика українського націоналістичного руху ХХ ст., голови Проводу ОУН-Б, польського і німецького політичного в’язня, Національного Героя України), або Катерини Білокур (1900–1961) (видатної української художниці-самоука, майстрині народного декоративного живопису, представниці «наївного мистецтва») були відхилені міською топонімічною комісією.

Вулиця Засумська (фактично тупик) донедавна носила ім’я одного з найвідоміших радянських воєначальників Семена Будьонного (1883–1973). Він був не лише повним Георгіївським кавалером, одним із перших п’яти Маршалів Радянського Союзу (1935), одним із трьох тричі Героїв Радянського Союзу, творцем 1-ї Кінної армії у Робітничо-селянській Червоній Армії (РСЧА), а, на жаль, одним із організаторів масових репресій в РСЧА у 1930–1940-х роках. Пропонований варіант нової назви вулиці на честь українського військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР (Української Народної Республіки), Марка Безручка (1883–1944) не був прийнятий топонімічною комісією.

Вулиця Липнева, яка розміщується паралельно до вулиці Будильської, донедавна носила ім’я ко­лиш­нього чекіста, а потім відомого російського радян­сь­кого дитячого письменника-прозаїка у жанрі оповідань та повістей, автора широковідомої повісті «Тимур та його команда» Аркадія Гайдара (справжнє його прізвище Ґоліков; 1904 –1941).  Під час Громадянської війни в Росії він був командиром 58-го окремого полку РСЧА. Придушував відомі народні селянські повстання у Тамбовській губернії та в Башкирії, служив начальником ЧК в Хакасії на кордоні з Тувою. За свою жорстокість і безжалісність отримав у народі прізвисько «Людина-Звір». Пропонувалося перейменувати вулицю іменем видатного українського поета-лірика Володимира Сосюри (1897/1898–1965), який під час визвольних змагань українського народу в 1917-1920 рр. був козаком Армії УНР. У 1951 році він зазнав гострих нападів критики, яка обвинувачувала Сосюру в «буржуазному націоналізмі» за поезію «Любіть Україну», написану 1944 році. Але ця пропозиція топонімічною комісією теж була відхилена. І вулиця стала просто Липневою.

Вулиця Освіти, колишня Демченка, нашого земляка. Мало хто із лебединців посідав такі високі пости в СРСР, як український радянський компартійний та державний діяч Микола Несторович Демченко (1896–1937). Народився і виріс він у міщанській сім’ї по вул. Верхній Сумській неподалік від того місця, де закінчувалася вул. Коновальська, яку згодом назвали його іменем. Закінчив Лебединську чоловічу гімназію, два курси медичного факультету Харківського університету. Від 1916 р. – член РСДРП(б)-ВКП(б). Починав свою кар’єру на посту  голови виконкому Лебединської міської ради робітничих і селянських депутатів, Лебединського повітового ревкому (січень–квітень 1918), а закінчив її членом Політбюро ЦК КП(б)У (1931–1937) та наркомом зернових і тваринницьких радгоспів СРСР. 22 липня 1937 р. був заарештований, а 29 жовтня того ж року засуджений до смертної кари за звинуваченням в участі в «Антирадянському центрі заколотників» та «в підготовці терористичних актів», і вже наступного дня розстріляний. Одним із пунктів звинувачення значився пункт про завелику кількість жертв голоду 1932–1933 рр. на Київщині. Адже саме він запропонував збільшувати «прогресивні» рознарядки щодо розкуркулювання та заносити села Київщини на так звані «чорні дошки». 1954 року був офіційно реабілітований, але пам’ять по собі в історії України залишив аж занадто чорну.

При перейменуванні вулиці Демченка пропонувалося два варіанти: повернути історичну назву Коновальська, або  увічнити пам’ять про полковника Армії УНР, голови Проводу Українських Націоналістів (1927), першого голови Організації Українських Націоналістів (1929–1938), Національного Героя України, Євгена Коновальця (1891–1938). Обидва варіанти нової назви були відкинуті топонімічною комісією. Мотивація появи нової назви, очевидно, пов’язана з тим, що поруч із нею розташована Лебединська спеціалізована ЗОШ № 7.

Дещо про історію вулиці Осінньої, колишньої Жовтневої. На початку 1920-х більшовики перейменували Велику Охтирську вулицю на Октябрську. Згодом Октябрській повернули стару назву, а Жовтневою назвали іншу вулицю, яку «вирізали» на людських городах паралельно із вулицею Щорса (нині Леоніда Батютенка). Звісно, що назва нової вулиці мала на увазі, як це було прийнято в радянській історіографії, Велику Жовтневу соціалістичну революцію.  Під час підготовки до перейменування вулиці її пропонували назвати на честь українського державного, військового та політичного діяча, організатора Українських Збройних Сил, Головного Отамана Військ УНР (із листопада 1918 р.), Голови Директорії УНР (9.05.1919–10.11.1920), Національного Героя України Симона Петлюри (1879–1926). Проте увічнення в Лебедині пам’яті діяча Національних визвольних змагань 1917-1920-х років минулого століття не відбулося. І вулиця стала просто Осінньою.

Вулиця Калинова, колишня Калініна, свого часу була названа на вшанування російського революціонера-більшовика, радянського державного і компартійного діяча, голови ЦВК СРСР (1922–1938), Голови Президії Верховної Ради СРСР (1938–1946), Героя Соціалістичної Праці (1944) Михайла Калініна (1875–1946). У 1919-му Лев Троцький назвав його «всеросійським старостою», а після 1935-го його стали називати «всесоюзним старостою». Проте, починаючи із 1930-х років, попри займані ним найвищі посади в органах державної влади в СРСР, Калінін фактично виконував роль «кишенькової» ляльки у «ляльковода» Сталіна. Саме Калінін підписав горезвісні закони «Про 5 колосків» (народна назва) (1932), про створення позасудових «трійок», що стали інструментом політичних репресій в СРСР та інші. Для іще більшої залежності Калініна від Сталіна, 25 жовтня 1938 р. органи НКВД заарештували його дружину Катерину, з якою він перебував у шлюбі з 1905 року і мав з нею п’ятеро дітей, за звинуваченням в антирадянській діяльності та зв’язках із троцькістами. 25 квітня 1939 р. її засудили на 15 років таборів та з поразкою в правах на 5 років. Вона була помилувана Сталіним 9 травня 1945 року. Начебто побачивши свою дружину виснаженою, старою і беззубою бабою, Калінін з нею жити не зміг і невдовзі помер. Вулицю  Калініна за співзвуччям перейменували на Калинову.

Вулиця Лісова, колишня Серафимовича, яка розташована на західній околиці Лебедина (мікрорайон Троєщина), до ІІ Світо­вої війни називалася Третьою Червленівською. Вона відома іще від початку ХХ ст. По ній пролягає шлях до сіл Червленого і Пристайлового. Ця тиха, ошатна, привітна вулиця тягнеться від Лебединського держлісгоспу уздовж лісу до перехрестя з вулицею Зарудкою. Якраз посередині її перетинає вулиця Короленка. Після ІІ-ї Світової війни вулиця одержала ім’я відомого російського радянського письменника Олександра Серафимовича (справжнє прізвище Попов). Прославився романом «Залізний потік» (1924) про знаменитий похід червоної Таманської армії 1918 року. При підготовці перейменування пропонувалися три варіанти нової назви вулиці на честь відомих письменників: Григорія Квітки-Основ’яненка, Петра або Се­мена Гулака-Артемовського. Жоден із цих варіантів не був схвалений топонімічною ко­­місією. Натомість отримала схвалення лі­рич­на назва Лісова.

Провулок Сонячний, колишній тупик Круп­­ської, який був названий на вшанування пам’яті дружини В.І.Леніна, теоретика й ор­ганізатора радянського шкільництва та сис­теми радянської освіти Надії Костянтинівни Крупської (Ульянової) (1869–1939). Най­більшим її педагогічним «досягненням» стало те, що вона склала «чорні списки» ідеологічно шкідливих та застарілих книжок для радянської педагогіки, які підлягали забороні й вилученню із продажу та з бібліотек. Ними стали твори Платона, Канта, Шопенгауера, Лєскова, окремі оповідання та щоденники Льва Толстого, частина народних казок тощо. Її інструкція містила 97 імен «неправильних» дитячих письменників, у тім числі й Корнія Чуковського. Тупик Крупської пропонувалося перейменувати на провулок Василя Стуса, українського поета, одного з найпомітніших представників українського культурного руху шістдесятників, який був засуджений до тривалого перебування у місцях позбавлення волі, де й загинув, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка (1990), Героя України (2005, посмертно). Але ця пропозиція не було схвалена. Натомість тупик Крупської перейменували на провулок Сонячний.

Вулиця Січова - це колишня Червоноармійська, історична назва якої Ламахова (Ламахівка). Її названо Січовою на честь Запорозької Січі та Українських Січових Стрільців. Запорозька Січ - це укріплений осе­­редок нереєстрового Війська Запорозь­кого Низового другої половини XVI ст. – кінця XVIII ст., що був розташований за порогами Дніпра. Збереглися відомості про вісім Запорозьких Січей, які почергово продовжували одна одну. Частина козаків після останнього зруйнування російськими військами у 1775 р. Січі перебралася за Дунай, де заснувала Задунайську Січ (1775–1828). Січові традиції відродилися на поч. ХХ ст. у Східній Галичині. У ній напередодні Першої Світової війни діяли українські напіввійськові товариства «Січові Стрільці» («СС»). Також у 1917–1919 рр. були сформовані військові підрозділи Наддніпрянської Армії УНР, до яких входили спочатку військовополонені австро-угорської армії українського походження. Згодом вони поповнилися українцями, які раніше перебували на службі в російській армії.  Так, у листопаді 1917 року створюється курінь Січових Стрільців, який згодом розгорнувся у полк, а далі – в корпус і в ударну групу. Вона стала однією із найкращих бойових формацій Армії УНР. Виділялася своєю організованістю і боєздатністю, фактично відігравала роль Національної Гвардії УНР.

Провулок Козацький, колишній Волочаївський, розташований посередині між колишньою вулицею Крупської (нині Тетяни Комісарової) і вулицею Горького. Стара назва провулку пов’язана із далекими від України завершальними акордами Громадянської війни в Росії. У лютому 1922 року Народно-Революційна Армія (НРА) буферної Далекосхідної Республіки під командуванням Блюхера перейшла у контрнаступ і при взаємодії з червоними партизанськими загонами завдала білогвардійцям нищівного удару, зокрема біля станції Волочаївка. Згодом це оспівали в піснях, романах, назвах. А перейменування Волочаївського провулка здійснено на честь українських козаків. Це слово набуло значення особисто вільної, мужньої та хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника України та оборонця православної віри. Колискою українського козацтва стало Дике поле, тобто землі, які відігравали роль буфера між Кримським ханством та володіннями польських та литовських магнатів. Ці землі не мали постійного населення і будь-якого політичного контролю. Але й життя в цьому багатому краї проходило на межі смертельного ризику. Та згодом козаки, набувши досвіду, не лише давали відсіч татарам, а й самі нападали на них. Яскравою сторінкою козацтва була боротьба проти турецько-татарської агресії та проти ополячення українців.

Володимир Кравченко,

заступник голови міської

топонімічної комісії, історик-краєзнавець.

Від редакції. А тепер – про нові назви вулиць, які пов’язані з іменами видатних українських письменників. У рамках виконання законів про декомунізацію розпорядженням міського голови Бакликова О. М. від 19 лютого цього року вулиця Леніна стала вулицею Шевченка, який свого часу бував на Лебединщині, а вулиця, колись названа на честь російського літературного критика та «несамовитого», так званого, революціонера-демократа Віссаріона Бєлінського, була перейменована на вулицю знакового для України письменника та політичного діяча Івана Багряного (справжнє прізвище – Лозов’яга, русифіковане – Лозов’ягін), який народився 2 жовтня 1906 р. у м. Охтирці Харківської губернії в родині робітника. Цією ж постановою провулок Радянський перейменовано на провулок Василя Симоненка, безмірно талановитого поета-«шістдесятника», який став жертвою політичного терору в Україні. Про страдницьке життя цих великих українців нині написано дуже багато, і сучасний читач може легко з цими матеріалами ознайомитися, зокрема на полях Інтернету.


Коментарі  

 
Парфюмер
#3 Парфюмер 20.08.2017, 18:38
Вдогонку к отправленному первому комментарию.
Не для вас, Кравченко, а для простых лебединцев, которых знаю с давних времён, помню, уважаю и люблю.
Именно для них эта информация.
Современная Украина (по многим проведенным опросам, общественно-соц иологическим исследованиям) не строит свою идентичность на культе Бандеры. В списке национальных героев Бандера стоит сейчас аж на 10-ом месте (!!!).
Причём, что очень важно (!!!): он Украину РАЗЪЕДИНЯЕТ, а не ОБЪЕДИНЯЕТ. Бандера одновременно является шестым (!!!) в списке антигероев - после Сталина, Ленина, Горбачёва, императрицы Екатерины II, Хрущёва. Ссылок на источники масса, здесь нет неправды.
Так напрашивается закономерный вопрос:
Есть ли совесть и элементарная честность у зам. председателя городской топонимической комиссии Владимира Ивановича Кравченко, если он считает нужным вносить кандидатуру личности, антигероя во всех смыслах, которая разъединяет украинцев, а не объединяет?
Цитата | Скарга
 
 
Парфюмер
#2 Парфюмер 20.08.2017, 17:58
"було перейменовано іще ряд вулиць, окрім тих, про які я вже розповідав."

- Давайте, пан Кравченко, жгите. А я попробую не впасть в моральное разложение от известного носителя турбулентной гнили. Это я про вас, коль вы не поняли.

"Пропоновані варіанти нової назви вулиці, а це Степана Бандери (1909–1959) (ідеолога й теоретика українського націоналістично го руху ХХ ст., голови Проводу ОУН-Б, польського і німецького політичного в’язня, Національного Героя України) були відхилені міською топонімічною комісією."

- А с чего бы так званого "хероя" прокатили? Значит, херой не является таковым? Преклоняюсь перед людьми в комиссии, голосовавшими "против" кандидатуры б........ца, оставившего о себе память в виде проклятий и пожеланий гореть в аду жителями Украины, Польши, Белоруссии, России. Есть умные и честные люди в Лебедине. Респект им.

"Пропонований варіант нової назви вулиці на честь українського військового діяча, генерал-хорунжо го Армії УНР (Української Народної Республіки), Марка Безручка (1883–1944) не був прийнятий топонімічною комісією."

Пан Кравченко, надо быть безумцем, чтобы предлагать на обсуждение такую кандидатуру. В силу абсолютной её неизвестности. Таких "генералов-хору нжих" в то время было как собак нерезаных. Какие же молодцы в комиссии те люди, которые не поддались вашему лживому представлению псевдо-хероев и лже-лыцарей.

"1951 році він зазнав гострих нападів критики, яка обвинувачувала Сосюру в «буржуазному націоналізмі» за поезію «Любіть Україну», написану 1944 році. Але ця пропозиція топонімічною комісією теж була відхилена. І вулиця стала просто Липневою."

- Просто замечательно. Ибо после "нападiв критики" он славил социалистическо е бытие, как вам и не снилось. Учил я его творчество на уроках украинской литературы, помню ориентиры. Кроме того, жителям улицы вряд ли понравились бы смутные ассоциации насчёт "сосательных" рефлексов. Идеальная дразниловка, вы не находите?

"При перейменуванні вулиці Демченка пропонувалося два варіанти: повернути історичну назву Коновальська, або увічнити пам’ять про полковника Армії УНР, голови Проводу Українських Націоналістів (1927), першого голови Організації Українських Націоналістів (1929–1938), Національного Героя України, Євгена Коновальця (1891–1938). Обидва варіанти нової назви були відкинуті топонімічною комісією"

- Ещё раз похвалю членов топонимической комиссии, которые противостояли вашему лживому обаянию, пан Кравченко. И надо быть просто безумным псевдоисториком , чтобы предлагать неискушенной лебединской публике две кандидатуры самых заклятых врагов, которыми как раз и являлись Бандера и Коновалец. Они люто ненавидели друг друга, отправили на тот свет в своём междуусобойчике сотни "бойцов", но вы нисколько не стесняясь пытаетесь обдурить простых лебединцев, пользуясь их незнанием? Нет же пределов подлости, как гадко вы действуете, Кравченко!

"Національного Героя України Симона Петлюри (1879–1926). Проте увічнення в Лебедині пам’яті діяча Національних визвольних змагань 1917-1920-х років минулого століття не відбулося. І вулиця стала просто Осінньою."

- Вот вам, Кравченко, ваши псевдо-херои. В прокате, в пролёте, в игнорировании, в посылании по известному адресу на три буквы, в забвении. Ещё раз уважение членам топонимической комиссии, не поверившим на слово лживому свiдомому соловью.

" Вона стала однією із найкращих бойових формацій Армії УНР. Виділялася своєю організованістю і боєздатністю, фактично відігравала роль Національної Гвардії УНР."

- А как же, помним. Постыдно бежавшая с поля боя "гвардия". Та "гвардия", которую называли в своих произведениях Гумилёв и Булгаков толпой дезертиров и случайных людей. Про нынешнюю гвардию ничего не знаю, это не про них.
Обещаю вам, пан Кравченко, своё сопровождение на этом форуме и в дальнейшем. Вряд ли вам удастся и впоследствии так безбожно перевирать известные исторические факты.
И на каждого псевдоисторика, подобного вам, найдутся люди с опровержениями. А читатели пусть рассудят.
Цитата | Скарга
 
 
Топонімічна комісія
#1 Топонімічна комісія 19.08.2017, 19:46
Как-то в городской топонимичной комисии другой заместитель главы, и это не Кравченко. К чему эти приписки себе разных титулов. Читайте по ссылке - http://lebedyn.com.ua/download/129-vid-17-05-2017-pro-vnesennya-zmin-do-rishennya-vikonavchogo-komitetu-lebedinsko%D1%97-misko%D1%97-radi-vid-18-08-2015-170/
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91