вт.10172017

Марина Казанцева (Юнал): «Дбайте, щоб молодь не полишала рідні місця»

Марина Казанцева (Юнал): «Дбайте, щоб молодь не полишала рідні місця»Маринка – донька моєї шкільної подруги і подруги по життю. Мама Марини, Валентина Семенівна, – дитячий лікар, користувалася авторитетом серед колег Сум, де жила й працювала. А народилася вона в Лебедині. Ми часто зустрічалися, наші діти теж дружили. Одного разу нам, друзям з Лебедина, повідомили, що Валюші не стало – причиною того була тяжка хвороба. Маринка на той час вже навчалася в Сумському державному університеті. Переживши горе, ми, лебединські подруги, продовжували спілкуватися і зустрічатися з Валюшиними дітьми. Якось дізналися, що Маринка поїхала за кордон, на стажування. В той час місто Суми було побратимом м. Мула – обласного центру Туреччини. Однією із сторінок співдружності був обмін студентами. Та поїздка Маринки стала для неї доленосною. Чому? Про це й ведемо з нею розмову.

– Маринко, то ж чим тебе привабила Туреччина, що ти покинула рідну Сумщину?

– Минає 13 років відтоді, коли вперше відвідала цю країну. Це була організована поїздка групи студентів СумДУ. Оскільки здобувала професію філолога-перекладача (англійська та німецька мови) з правом викладання, мої знання іноземних мов знадобилися в ході обміну студентами України і Туреччини. Цю екзотичну країну відвідує чимало  іноземців, тому наша практика проходила в одному із отелей. Я працювала на рецепшені: зустрічала гостей, знайомила їх з умовами проживання, пояснювала, що де знаходиться.

Туреччина привабила екзотикою, красою, добротою і привітністю людей. А ще турки завжди приходять на допомогу іншим. Приваблює їхня доброзичливість. Скажімо, ви заходите до магазину, на пошту, вас привітно зустрінуть, запропонують чай, каву.

Закінчивши університет, я не змогла знайти хорошу роботу, перебивалася тимчасовими заробітками. А тут ще й горе (смерть мами) підкосило нашу родину. Тато-лікар на той час теж мав мізерні заробітки. Тому і брат, і я вирішили шукати роботу за кордоном. Оскільки мені вже була знайомою Туреччина, я й подалася туди. Згодом у тому ж отелі під красивою назвою «Туана» познайомилася з юнаком Сінаном, який працював тут же. Ми дружили, спілкувалися впродовж чотирьох років. Коли він освідчився мені в коханні, трішки вагалася, адже в Сумах залишався одиноким тато. Але він не заперечив, щоб я одружилася з іноземцем.

– І де ж тепер ваша сімейна пристань?

– У курортному містечку Фетхіє. Це районний центр на березі Середземного моря. Тут така краса! Багато привабливих місць, особливо Олюденіз чарує – коса в морі. Клімат помірний, літо господарює впродовж року. А які тут базари багаті! Маса різноманітних овочів, фруктів – вибирай на смак. Так, так, саме вибирай. Не те, що в Україні – «не лізь руками». а на турецьких базарах покупець має право власноруч вибирати те, що йому подобається.

– Маринко, важко було адаптуватися до клімату, умов проживання, спілкування з новими людьми?

– Клімат «сподобався» моєму організму. А ось до турецького менталітету, традицій звикати було нелегко. Але традиції вивчила, до менталітету звиклася. Наведу кілька прикладів турецьких традицій. Зазвичай жiнки ходять в гостi одна до одної, коли чоловiкiв нема вдома, або вже зустрiчаються сiм’ями. В транспортi зазвичай жiнка сiдає поряд з жiнкою, чоловiк з чоловiком. Тут i квитки в автобус на дальнi рейси продають з урахуванням постатi. Жiнцi також не личе жартувати з чужим чоловiком. До речi, розлучень мало. Зради бувають звичайно, але до розлучень доходить не часто. Шлюб перш за все намагаються врятувати. Жiнки зазвичай носять соромний одяг, але в туристичних мiстечках загалом одягаються хто як хоче.

– А Ви працюєте?

– Поки що офіційно – ні. Займаюся репетиторством, у мене домашня школа. Навчаю турецькій мові своїх колишніх співвітчизників, які прибувають у наше місто чи то у справах, чи то на постійне місце проживання.

Думаю, що незабаром все-таки працюватиму. Принаймні, мені так хочеться. Моя мрія – бути перекладачем. Хочу легалізувати свій диплом. Хоча чоловік схильний до того, щоб я давала лад вдома, возила діток до дитсадочка, школи, в різні спортивні заклади, більше з ними спілкувалася, адже татові ніколи.

– А чим Сінан зайнятий?

– В нього свій бізнес – розважально-ігровий. Поскільки в місті багато відпочиваючих і туристів упродовж усього року, тому його центр працює цілодобово. Не дивлячись на зайнятість, Сінан – хороший батько і уважний чоловік. Він любить займатися з дітьми. Взагалі-то всі домашні справи на мені, але якщо трапляється, що захворію, він негайно перекладає їх на себе. Часто зазначає, якщо тобі важко самій управлятися з домашнім господарством, давай наймемо прибиральницю. Але я відмовляюся. Мені домашня робота приносить задоволення.

– Як тебе прийняли в країні в цілому і в родині нареченого зокрема?

– Перед одруженням Сінан познайомив мене зі своєю ріднею. Його батьки, 4 сестри і брат зустріли привітно. Можливо тому, що ми з чоловіком в якійсь мірі зовні схожі. Так ось трапилося. але ще одне: я привітно, з добротою поставилася до всієї рідні. Згодом, коли ми одружилися, свекруха Ядігар учила мене готувати турецькі страви, в’язати гачком, допомагала опановувати турецьку мову. Я в усьому слухалася її.

– Зараз ти знаєш турецьку досконало?

– Так. Я закінчила спеціальні курси і добре нею володію.

– А як же спілкувалася до того?

– Спочатку англійською. Чоловік її трішки знає. Поряд з тим, що він опановував вищу економічну освіту в університеті, вивчав англійську.

– А якою мовою нині спілкуєтеся?

– В основному турецькою, трапляється, що й англійською.

– А російській, українській вчите рідних?

– Так. Але чоловіку вони даються важко. А ось син Мехмет-Мурат і доня Туана швидко опановують російську, навіть уже окремі українські слова знають.

– Які красиві імена у вашої малечі!

– Сину ми дали подвійне ім’я: перша частина на честь Сінанового батька, друга – нам просто подобається це ім’я. А ось доньці дали ім’я того отелю, де ми познайомилися з чоловіком. Туана – красиво, величаво!

– Як вам в цілому живеться в Туреччині?

– Добре. Дякуючи працелюбності чоловіка, його професійності, ми вже досягли певних успіхів: маємо власну комфортну квартиру, в якій проживаємо, ще одну квартиру здаємо в оренду, а це певний дохід до сімейного бюджету, в кожного – свій автомобіль. Я вже чотири роки за кермом.

– Водити машину навчилася в Туреччині?

– Так. Це було складно, але я опанувала правила дорожнього руху, які майже нічим не відрізняються від тих, які діють в Україні. Хоча тут проблема для водіїв – вузькі вулиці. Важко проїхати ними, особливо влітку.

– А який стан доріг?

– Чудовий. Не лише у містах вони гарні, а й у селах. Єдина проблема: якщо температура повітря сягає + 40, + 50 ОС, тоді дорожнє покриття починає плавитися.

– Як рятуєтеся від спеки?

– У кожному будинку, квартирі, установі, закладі працюють кондиціонери. Взимку, коли буває прохолодно (а це + 16, + 18 ОС), тоді кондиціонер слугує для нагрівання повітря в приміщенні.

– У Вас багато друзів у цьому місті?

– Так. У нашому місті проживає чимало колишніх жителів Сумщини. Тому ми вже завели знайомства. Є друзі родом з Харківщини, з якими ми часто спілкуємося, трапляється, виручали одне одного в різних ситуаціях. Є приятелі з Росії, Білорусії, різних регіонів України, адже їхня доля тепер тут, у Фетхіє. Є в нас «своя компанія», разом відзначаємо християнські свята, 8 Березня, Новий рік. Мій чоловік знається з чоловіками моїх подруг – це приємно. А взагалі у містечку дуже багато українців, поляків, французів. Воно за рахунок приїжджих розширюється, розвивається.Сьогодні жителі піднімають питання, щоб місту дали статус обласного центру.

– Маринко, ти розповідаєш так, що, здається, у Туреччині все гаразд, без проблем? Але ж останнім часом у цій державі неспокійно: теракти, заколоти...

– Нашого містечка це, на щастя, не торкнулося. А взагалі-то неспокійно. Турки – народ згуртований. Вся країна сумувала, коли траплялася біда. Сьогодні в усіх куточках держави поліція в готовності №1.

Звісно, як і у всіх державах, у Туреччини теж чимало проблем. Одна з них глобальна: країна знаходиться у зоні сейсмічної небезпеки. Тому, наприклад в нашому мiстi, будинкiв бiльше трьох поверхiв не будують. Причому, вони розраховані на прийняття землетрусу.

– Цікаво, яка система освіти в Туреччині?

– Перш за все, дітки відвідують дитячі садочки, де їх виховують, навчають  виготовляти власноруч різні вироби з паперу, тканини і т.д., водять на екскурсії, загартовують, навчають правилам безпеки життя. Діток у групах мало, так вихователям зручніше з ними працювати.

Освіта дається за формулою: 4+4+4, тобто початкова, середня, ліцей. Ліцей професійний або загального розвитку. В початковій ланці є нульовий клас: дітей навчають в ігровій формі, на малюнках. Причому, перед тим, коли діти готуються до школи, педагоги просять батьків не вчити малечу читати, писати, рахувати. Всьому цьому навчать у першому класі, причому за півроку. Така тут методика в освіті. Є державні і приватні школи. Мій синочок навчається в приватній школі, за рік платимо 4 тисячі доларів. Навчальний день триває з 8.00 до 17.00. Впродовж нього, крім загальноосвітніх дисциплін, навчають інформатиці, англійській та німецькій мовам, вмінню танцювати. А ще в усіх школах навчають дітей правилам безпеки при землетрусах.

– Що скажеш про ціни за надання комунальних послуг?

– Дорога дуже електроенергія. Адже нею ми опалюємо (при потребі) приміщення, в нас багато побутових приладів, тому споживаємо її чималенько.Отож, у місяць ця послуга коштує десь 100 доларів. Все решта – в межах прийнятного.

– Ти вже громадянка Туреччини?

– Маю подвійне громадянство – українське і турецьке. Це дозволяється законодавством Туреччини.

– Маринко, ти зазначала, що готувати турецькі страви тебе навчила свекруха. Які вони?

– Так, вчили і свекруха, і нові подруги, які давно проживають у Туреччині, й Інтернет допомагав. Звісно, страви турецькі відрізняються від наших. У них полюбляють густі супи – томатні, чечевичні (їх не їдять, а п’ють), другі страви з рису – піляв, каша з булгуру, макарони, картоплю, спаржеву квасолю, різну капусту, м’ясо телятину і, звичайно ж, різноманітні овочі і фрукти, що ростуть цілий рік.

– А де відпочиваєте?

– Любимо разом збиратися і снідати на свіжому повітрі, їздити до родичів чоловіка (вони проживають в іншому місті – далеченько від нас), звісно ж, купатися в морі. Траплялося, що їздили в Анталію – теж знаменитий курорт у Туреччині.

– Маринко, і наше тради­ційне: Ваші побажання землякам із Сумщини, читачам тижневика «Будьмо разом».

– Стабільного життя, розквіту регіону, добробуту кожній родині. Мені шкода, що багато моїх земляків живе за межею бідності, тож побажання керівникам держави: дбайте про свою землю, свою країну, свій народ, щоб молодь не полишала рідні місця, а працювала на розвиток України.

– Дякуємо за бесіду, за тепло твоєї душі, яке ми відчували під час спілкування. І бажаємо, щоб твоє

Інтернет-міст організувала і провела

Надія СОЛОДОВНИК.


Коментарі  

 
???
#2 ??? 07.10.2017, 19:22
Цитую Ghost:
Десь вже подібна стаття була. Весь зміст прочитаного зводиться до наступних фраз :"поїхала в Туреччину", "роботи в Україні не знайшла", "все в Україні погано, всім не задоволена", саме головне, що "познайомилася з чоловіком, який має свій бізнес" і задовольняє усі забаганки, бо в Україні такого не знайшлося


Та статтi про людей майже всi такi: народився - вчився - оженився/вийшла замiж - помер/померла. Як за одним i тим же планом писанi.

Кажуть, Микита Сергiйович Хрущов, перебуваючи з вiзитом у Фiнляндiї, теж захотiв знайти якiсь недолiки у сусiдiв.
I коли президент Хекконен розповiдав йому про економiчнi та соцiальнi досягнення своєї держави, Микита Сергiйович хитро по-хохляцькi примружився й запитав: "А как у вас обстоят дела со смертностью?"
Не моргнувши оком, Хекконен вiдповiв: "Теж нормально. Поки що - 100 вiдсоткiв".
Цитата | Скарга
 
 
Ghost
#1 Ghost 06.10.2017, 04:09
Десь вже подібна стаття була. Весь зміст прочитаного зводиться до наступних фраз :"поїхала в Туреччину", "роботи в Україні не знайшла", "все в Україні погано, всім не задоволена", саме головне, що "познайомилася з чоловіком, який має свій бізнес" і задовольняє усі забаганки, бо в Україні такого не знайшлося
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91