Чи потрібна свобода слова?

Чи потрібна свобода слова?Хотілося б просто сказати, що не потрібна і на цьому закінчити всі дискусії.  Стосовно питання свободи слова, я завжди була категоричною, адже журналіст в ідеалі – це сторожовий пес демократії. Але відразу потрібно повертатися до реалій життя і стане зрозумілим, що нам так само далеко до свободи, як і до демократії. Хоча варто розвіяти, мабуть, деякі ілюзії і сказати, що з проблемами свобод стикаються країни, які у світі є взірцем демократичності, тому говорити, що Україна потерпає від авторитаризму – це радше роздмухування вогню,   аніж жорстка правда. Та й з рештою варто зізнатися, що ми просто не готові до свободи слова, думки, совісті. Фактично, це те, що є зайвим для українців і обтяжує їм життя. Щоб не бути голослівною, можу навести один із багатьох прикладів моїх нелегких журналістських буднів. Не так давно один телеканал попросив зробити матеріал про курс долара і податок на операції з іноземною валютою. Мені потрібні були коментарі від фахівців банківської справи. Жоден банк не наважився сказати на камеру й слова. При цьому сюжет, який я мала готувати, був позбавлений будь-якої сенсаційності. Відразу у моїй голові виникло питання: а що, якби потрібні були коментарі з приводу надзвичайної ситуації, чи резонансної справи? Це було б не що інше, як глухий кут.

Таких ситуацій за п’ять років журналістської практики траплялося кілька десятків. Тому я вже встигла переконатися, що люди не хочуть змінити своє життя, в іншому разі вони б ішли на контакт. Адже засоби масової інформації (якщо ми не говоримо про жовту пресу) мають робити цей світ кращим, що має вияв у прозорості, об’єктивності, встановленні справедливості. Це можливо. Але лише за умови готовності суспільства до розбудови цих засад і вкорінення їх у масову свідомість.

Марина Калита.