Бійці невидимого фронту

P6180092Якщо лікарів порівняти з бійцями здоров’я фронту видимого, то працівників клінічної лабораторії (КЛ) логічно порівняти з бійцями здоров’я фронту невидимого. Навіть найдосвідченіший лікар сьогодні не ризикне розпочати повноцінне лікування своїх пацієнтів образно кажучи, організувати наступ на хворобу (від грипу до сифілісу та СНІДу) без результатів «повноцінної глибокої розвідки», тобто без клінічних досліджень біоматеріалу хворого, приміром, крові. А вона, до речі, містить значну частину інформації про здоров’я людини. Знову ж таки для корекції лікування він не зможе обійтися без тих же результатів клінічних досліджень. І значна доля успіху лікування, про що часто забувають пацієнти лікарні, залежить саме від якісної роботи клінічної лабораторії. Отож, мова зараз піде про цих «бійців невидимого», але вкрай потрібного фронту. Втім, спочатку трохи офіціозу, але перед ним – маленька заувага, що «батьком» її є легендарний Костянтин Зільберник, стараннями якого Лебедин отримав муніципальну лікарню і бактеріологічну лабораторію до неї на додаток. Тобто, є вона вже старожилом.

Отже, клінічна лабораторія є структурним підрозділом Лебединської центральної районної лікарні, яка обслуговує стаціонар на 231 ліжко та поліклініку на 613 відвідувань за зміну. Загальне керівництво діяльністю клінічної лабораторії здійснює завідуюча Лариса Петрівна Демиденко-Смірнова. Лабораторія виконує вимірювання при проведенні загальноклінічних, гематологічних, біохімічних, імунологічних та бактеріологічних досліджень біологічного матеріалу пацієнтів. Фахівці лабораторії мають спеціальну освіту, проходять підготовку і перепідготовку за фахом «Клінічна лабораторна діагностика» на курсах спеціалізації, удосконалення (один раз у п’ять років), семінарах, атестовані за спеціальністю у відповідності до існуючих вимог.

Проте, як зазначила Лариса Демиденко-Смірнова, клінічна лабораторія ЦРЛ є далеко не безпроб­лемною і, на жаль, далеко не сучасною. Що ж заважає їй бути такою? Відповідь зрозуміла: брак сучасного автоматичного обладнання, за винятком наявності в ній одного напівавтоматичного аналізатора. Такого обладнання, яке є, приміром, у столичних лабораторіях, не кажучи вже про Європу. Дослідження, які там уже давно переважно здійснюють автоматичні аналізатори біоматеріалу, у нас – іще й досі виконуються «вручну». Отож, на першому місці у нас «по старинці» залишається людський фактор, який, поки що, продовжує заміняти автоматику. І «людський фактор» не підво­дить, а знаходиться «на висоті». Переді мною лист із Сумської обласної клінічної лікарні від 15 травня цього року «Результати проведення міжлабораторного контролю якості у Лебе­динській ЦРЛ». За результатами аналізу контрольних матеріалів відсоток правильних відповідей по біохімічних дослідженнях становить сто відсотків, по гематологічних дослідженнях – результат визначення гемо­глобіну відмінний, по лейкоцитарній формулі – вірно і т.д. Лист-висновок підписала спеціа­ліст з клінічної лабораторної діагностики І.М. Медвєдєва. Як бачимо, наш «дослідницький медичний центр» задніх не пасе.

До речі, як іще заува­жила Лариса Демиденко-Смірнова, саме їхні спе­ціалісти, а не соціологи, першими мають мож­ливість спос­терігати за результатами аналізів біоматеріалів, появу тих чи інших соці­аль­них язв та нездорових тенденцій, які зарод­жуються у суспільстві, приміром, венерологічні вивихи суспільної моралі певних категорій насе­лення. Втім, на відміну від галасливих соціо­логів, вони вміють збе­рігати це в таємниці. Спон­сори, іноді допо­магаючи ЦРЛ коштами, особливо під час вибор­чих кампаній, на прид­бання су­часного облад­нання, чомусь забувають лабо­раторію клінічних досліджень. Хоча це несправед­ливо і не ло­гічно, адже лабораторія не зовсім є «збоку». Іноді її «лихоманить» через відсутність реак­тивів. Це пов’язано з не­достатнім фінан­суван­ням. Наприк­лад, для ла­бо­раторії вкрай необ­хідний новий хо­лодиль­ник для збері­гання біо­матеріалів, що є виму­шеною ланкою у дос­лідженнях. Тоді, як не крутись, як не вик­ручуй­ся, а й майстерність під­леглих не може нічого вдіяти. Як клінічна лабо­раторія ви­хо­дить з такого стано­вища? По-всякому.

А ще завідуюча хотіла, щоб у нашому тижневику «Будьмо разом», який вона особисто система­тично читає і любить, у даному матеріалі були названі прізвища най­кращих спеціалістів – фахівців лабораторії. По­даю ці прізвища охоче і з великою приємністю, ад­же, як і багатьом людям, ці спеціалісти вже не один раз допомагали й мені. Отож, найкращими фахівцями клінічної ла­бо­ра­торії є біолог Тетя­на Олек­санд­рівна Хар­ченко, лаборант тер­мінової допомоги Руслан Васи­льович Гордієн­ко, лаборант проти­туберкульозного кабінету Ірина Ми­колаївна Кравець, фельдшер-лабо­рант з бактеріології Людмила Ми­хайлівна Кримець, лаборант Ольга Воло­димирівна Баштова, фельдшер-лаборант Олена Олек­санд­рівна Бєлих. Завідуюча лабораторією зауважила: «Не хотілося, щоб тінь від прикрого поголосу про нашу ЦРЛ, який ширився остан­нім часом, автоматично падала і на наших рядових співробітників, які чесні і без плям на совісті».

Звісно, що сьогодні, особливо скептикам, можна говорити про низький рівень облад­нання клінічної лабораторії, про його позавчо­рашній день, але, врешті, не з вини медиків ми маємо те, що маємо. Проте її фахівці працюють добросовісно на чому вже є. Європа, з її супермедичними дослідницькими цент­рами, просто так на нашу землю, подібно манні небесній, не впаде. І, можливо, після цієї публікації відгукнуться шановні спонсори, які захочуть допомогти нашій клінічній лабора­торії з придбанням сучасного автоматичного устаткування. Щоб вона крокувала в ногу із прогресом, якщо вже це не «вписується» в її скромний бюджет. Втім, не просто для красоти і престижу, а для користі всієї лебединської громади, яка послугами цієї лабораторії систематично користується.

Завідуюча клінічної лабораторії ЦРЛ Лариса Демиденко-Смірнова

За щоденною роботою лаборант клінічної лабораторії, висококласний фахівець Анна Марченко

Лаборант Руслана Ярошенко: «Я ж вам говорила, що це зовсім не боляче…». Подібну фразу їй довелося вже промовляти багато тисяч разів

Відмінний спеціаліст своєї справи, лікар-лаборант Алла Мазаірівна Богініч проводить дослідження. Як розповіла вона, що мама її – українка, а батько – азербайджанець. Він загинув на фронті у 1943-му році. Отож, про себе вона говорить, що вона - «дитина війни»

 

Василь Пазинич, кор. тижневика «Будьмо разом».