пн.10152018

«...Вчусь у Поплавського!»

«...Вчусь у Поплавського!»Про це не без гордості іноді говорить під час спілкування своїм знайомим, друзям Євген Солошенко, наш земляк з Лебедина, випускник ЗОШ №1, а нині студент-четвертокурсник Київського національного університету культури і мистецтв, ректором якого є народний артист України, професор, доктор педагогічних наук Михайло Поплавський. Євген, як розповіла його мама Валентина Іванівна, з дитячих років мріяв стати музикантом. Навчаючись у четвертому класі, сам пішов з однокласниками записуватися у Лебединську музичну школу на баян. Перевіривши музичний слух хлопчика, йому дали заяву, яку повинні були заповнити батьки. Так Женя ступив на першу сходинку, яка повела його у світ музики – складний і водночас чарівний.

Зараз юнак вдома на канікулах. Нещодавно він повернувся з Польщі, де з групою студентів університету вони брали участь у хореографічному фестивалі, де були представлені, крім України: Сербія, Білорусь, Греція, Аргентина, Китай, Угорщина, Мексика.

Вражень від цієї першої в житті закордонної поїздки у Євгена, звичайно, багато. Про це і не тільки ми поспілкувалися з ним особисто під час зустрічі.

– Євгене, ти пам’ятаєш роки навчання у музичній школі? Важко було, напевно, маленькому хлопчику тримати в руках баян?

– Мені хотілося швидше навчитися грати, учитель був дуже хороший – Володимир Олександрович Козюлін. І вимогливий був до нас, і розумів кожного. Коли дізнався, що його не стало, тяжко на душі було.

– Куди тебе далі повела музика?

– Я закінчив Сумське вище училище мистецтв і культури імені Дмитра Бортнянського і потім, знаючи, що є в Україні такий університет культури, який «гримить» по всьому світу, вирішив поїхати подивитися на власні очі, як там живуть, навчаються студенти. І так все сподобалось: скрізь чистота, порядок, дисципліна в усьому. Склав іспити, хоча конкурс був 11 чоловік на місце, став студентом факультету «Музичне мистецтво». Навантаження в навчанні дуже велике, доводиться багато працювати, але три роки пролетіло дуже швидко: лекції, заліки, екзамени, репетиції, концерти, поїздки. Живуть студенти дружно, хоча в університеті, окрім музичного, є факультети журналістики і міжнародних відносин, кіно- і телебачення, готельно-ресторанного і туристичного бізнесу, режисури і шоу-бізнесу, хореографічного мистецтва та інші. Найтісніші у «музикантів» зв’язки з «хореографами»: вони танцюють, а ми їм акомпануємо.

– Ваш колектив «Гарнограй» нещодавно повернувся з Польщі. Що там був за фестиваль? Які в тебе враження залишилися?

– Вражень дуже багато. Польща відрізняється своєю культурою, скрізь чистота, дороги чудові. Ми були там п’ять днів. «Ми» – це тридцять танцюристів з факультету хореографії і вісім музикантів – два баяніста, дві скрипки, сопілка, кларнет, тромбон і ударні інструменти. Я грав на баяні. Колектив наш називається «Гарнограй», створив його викладач університету Сергій Дідок. який є і керівником ансамблю. По Україні ми вже об’їздили багато, а от за кордоном – уперше.

Жили в Любліні. Там проходив і фестиваль. Спочатку на українців і жюрі, і глядачі, як нам здалося, дивилися «крізь пальці», але «взяли» ми їх у фіналі... гопаком. Потім й інші танці сприймалися з успіхом, нас не хотіли відпускати зі сцени.

Виступали ми і в інших польських містах, перед хворими дітками в госпіталі. Зараз канікули, а з початком навчання будемо готуватись до інших поїздок. Я є учасником ще одного творчого колективу «Громиця», який організували самі студенти. Виконуємо український фольклор і фольклор народів світу, їздимо по Україні, виступаємо на телебаченні. Скільки вражень, скільки емоцій! Але підготовки, репетиції до виступів забирають чимало вільного часу.

– Женю, ти граєш по нотах, чи, буває, підбираєш мелодію на слух?

– Доводиться багато й підбирати. Мені це подобається.

– Кого із відомих артистів доводилось бачити в університеті?

– Зустрічався на території з нашим ректором Михайлом Поплавським. Він, зазвичай, звертає увагу на зовнішній вигляд студентів: в якому вони одязі, яка зачіска. Все це впливає, як він говорить, на імідж навчального закладу. Довелося бачити також співаків: Павла Зіброва, Віктора Павліка, Настю Каменських.

– Хто підтримує тебе в навчанні?

– Я навчаюся на бюджетній основі, отримую стипендію. Але підтримка, звичайно, потрібна. Дякую за це моїй мамі. Вона дуже цікавиться моїм студентським життям, дивиться всі телепередачі з концертами наших колективів «Гарнограй», «Громиця». Дослухаюся до її порад.

– А які в тебе мрії на майбутнє? Не виникало бажання перейти в університеті з баяна на вокал? Адже ти й співаєш гарно.

– Ні, баян зі мною назавжди. Зрадити його не можу. Треба ще два роки довчитися в університеті. А мрії... Думаю, якщо дуже захотіти, вони обов’язково збудуться.

– Приємно було з тобою, Женю, познайомитися. А птах щастя у кожного свій – нехай летить він і до тебе.

Спілкувалася

Олена ЛУБЕНСЬКА.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91