пн.11122018

Ірина Дігтяр: «У Словаччині вразило все»

Ірина Дігтяр: «У Словаччині вразило все»Наша землячка, жителька Лебедина Ірина Дігтяр з родиною певний час гостювала у Словаччині , де мешкають її родичі. Зв’язавшись з Іриною через мережу Інтернет, ми попросили її поділитися своїми враженнями від перебування в далекій країні.

-Ірино Валеріївно, звісно, нова країна – нові враження. Та й, врешті, все пізнається в порівнянні. Що ж найбільше схвилювало душу?

–Взагалі-то у Словаччині вразило все. Але найбільше – привітні люди. Наведу такий приклад. Якось іду вулицею, а мені назустріч дідусь із собачкою. Ми ж не знаємо одне одного, а він чемно вітається, знімаючи кашкета. Я відповіла йому словацькою (розмовну мову трішки вивчила з допомогою двоюрідних сестер, які вже більше десяти років проживають у цій країні). Від спілкування з цією людиною стало тепло на душі. А як обслуговують у супермаркетах, магазинчиках, у транспорті! Словом, культура спілкування між людьми, культура обслуговування на високому рівні. Нам варто цьому повчитися.

Вразила чистота всюди. Порівняю. Відлітаючи з України, в київському аеропорту «Жуляни» ми зустріли робітників, які щось там ремонтували. Ви б бачили, в яких «робах» вони одягнені! Прилетівши в Братиславський аеропорт, теж побачили вже його робітників, які працювали. Але вони були одягнені у вишукану спеціальну форму.

Словаки та гості країни мають доступний транспорт. Всі його види доставляють людей у різні куточки країни і за кордон швидко, чітко, комфортно. Дотримання графіка руху – це основне в його роботі. Якщо, скажімо, відправляється автобус о 10.01, то так і є. Транспортні засоби обладнані спеціальними пристроями: мами з візочками без перешкод заходять до них.

А ще кинулися в очі посмішки на обличчях людей похилого віку. Вони вишукано одягнені, доглянуті, привітні, не обтяжені роботою, мають можливість подорожувати в різні куточки країни і за кордон. А у нас? Шкода наших бабусь і дідусів.

–Вам цікаво було, хоча б візуально, познайомитися з історією Словаччини?

–Так, перш ніж їхати туди, ми з чоловіком переглянули в мережі Інтернет інформацію, що це за країна. Та й багато нам розповіли про неї мої двоюрідні сестри, до яких ми поїхали гостювати, моя мама і тьотя, які там теж побували. Словаччина – це унітарна держава, що поділяється на вісім самоврядованих країв, парламентська республіка з широкими правами глави держави – президента. Вона розташована на сході Центральної Європи. Столиця – Братислава. Державна мова – словацька. Жителі країни сповідують католицизм.

Першим державним утворенням словаків було Нітринське князівство, що входило до складу Великої Моравії у ІХ столітті. У Х-му столітті країна майже на тисячу років потрапила під угорське панування. У ХХ столітті отримала незалежність від габсбурзської Австро-Угорщини у складі Чехословаччини. Після «Празької весни» 1968 року – суб’єкт федерації Чехословацької соціалістичної республіки. А повну незалежність країна отримала після «оксамитового розлучення» 1 січня 1993 року. Відтоді ця дата відзначається як національне свято.

– Де Ви безпосередньо гостювали?

– У столиці Словаччини – Братиславі, де проживає моя молодша двоюрідна сестра Юлія, і у передмістіБратислави, де мешкає у власному будинку старша двоюрідна сестра Марина.

- Вам сподобалася Братислава?

-Так. Ми в захопленні від неї. Словацька столиця зовсім невелика. За кількістю населення вона вдвічі менша за наш Львів. Старе місто дуже затишне. Приємно пройтися бруківкою старовинних вулиць. У таку мить здається, що потрапив у Середньовіччя. Туристів тут чимало, але це не турбує місцевих жителів.

Взагалі Братиславу називають красунею на Дунаї. Вона є центром регіону Центральної Європи, найбільш динамічно розвивається. До речі, від Братислави до Відня всього 50 км, тож без перешкод можна відвідати сусідню Австрію і її столицю. Цікаво, що Братислава з 1536-го по 1784 рік була столицею Угорщини. Це єдина столиця світу, яка безпосередньо має кордони з двома іншими державами – Австрією й Угорщиною. Центр Братислави – пішохідний. Тож ми із задоволенням гуляли, роздивлялися старі будівлі, слухали вуличних музик, насолоджувалися смаколиками.

Варто зауважити, що Братислава – місто-побратим Києва.

–Ірино Валеріївно, а що саме запам’яталося із пам’ятних місць столиці Словаччини?

–Ще з часів Середньовіччя тут збереглися старовинні будівлі. Скажімо, готична Михальська вежа з брамою, що колись слугувала виходом з міста. Приваблює і місцевих жителів, і гостей Ринкова площа з найстарішою у всій Словаччині ратушею.

Символом міста став міст через річку Дунай з рестораном у вигляді «літаючої тарілки» на висоті 85 метрів. З нього можна роздивитися столицю з усіх боків, хоча за таке задоволення варто заплатити.

Найбільш відомий символ – Братиславський град – величезний замок на горі над Дунаєм. Звідти відкривається неймовірна панорама на середмістя. Вхід на територію замку безкоштовний, а ось перегляд експозиції коштує 7 євро. Все це із століття в століття ретельно зберігається, доглядається.

У Братиславі, крім того, що багато замків, чимало палаців.

-І Ви всі їх відвідали?

–Практично всі. Кожен наш день був надто насиченим. Вразило те, що біля Президентського палацу не було «крутих» машин і не забороняли нам фотографуватися. А ось у Києві охоронник зробив нам зауваження і попросив полишити територію на Банковій.

–А де відпочивали?

–О! Відпочинок – це казка! Поїхали родинами у селище Татранська Штрба (район гір Високі Татри). До речі, ще є й Низькі Татри. Зняли двоповерховий будиночок, збудований у сільському стилі, з дерева і глини, з народними колоритами. Але в ньому є всі побутові зручності. Довкола – гори, ялиновий ліс, цілюще повітря. Подвір’я устелене травою. Словом – краса. Господар – привітний чоловік похилого віку, відчувалося, що вихований радянською епохою. Коли дізнався, що ми з України, перейнявся нашими теперішніми проблемами. І зазначив, що підтримує нашу державу і її громадян.

Відпочивали і у сестри в Сладковічово, під Братиславою. У її родини – приватний будинок із ділянкою землі. На ньому Марина насаджала нашу українську: смородину, аґрус, сливи, малину, горіхи, персик, господарює на грядках, де ростуть помідори, огірки й інші культури.

До речі, за 15 років її проживання в Словаччині вони з чоловіком-словаком надбали всього: купили будинок із землею, все в нього, що необхідне для життя, облаштували довкілля, мають машини. Проходячи вулицями Сладковічово, помітила закономірність: високих парканів перед будинками немає, а в кожному дворі – по машині, а то й по дві, три. І це в людей із середнім достатком!

Словакам притаманна риса добросусідства. Коли розговорилась із сусідами сестри, то вони в розмові зазначили, що в країні чимало українців-заробітчан, але їхня присутність нікого із корінних словаків не напружує. Навпаки, вони ладні допомогти українцям.

–Які ще туристичні маршрути функціонують у Словаччині?

–Їх чимало. Штрбське плесо – друге за розміром гірське озеро Словаччини на висоті 1350 метрів над рівнем моря. Це у Низьких Татрах. Утворилося воно в результаті танення льодовиків. Дуже популярне туристичне місце, особливо для фанатів велосипедних прогулянок. Велосипед, до речі, – поширений вид транспорту. Ось на цьому плесо катаються на гірських велосипедах по спеціальних трасах. Але вони серпантинні, тому не кожен наважиться проїхати ними. Треба бути сміливим, бо ті дороги не мають загорож, тому небезпечно. Туристам з метою безпеки видають спецобмундирування: шоломи, жилети, наколінники, налокітники. Мої чоловік і донька сміливо їздили на гірських велосипедах, що називаються колобежками. А я, боягузка, не наважилася. Скористалася маунтінгбайком – триколісною машинкою на механічному ходу. Добратися до плеса можна на «зубачці» – фунікулері. «Рай» для любителів зимового відпочинку (це вже у Високих Татрах) – катання на гірських бігових лижах, сноуборді, стрибки з трампліна, альпінізм.

Цікавою і захоплюючою є Дем’янівська печера. Тобто це мережа печер загальною площею 40 км. Ми побували у Льодовій. Піднімалися до неї хвилин зо 20, а потім ввійшли всередину. Температура повітря там +4°С. Сталактити, сталагміти до 350 тис. років – льодові витвори природи. Хоча й холодно там, але цікаво, захоплююче і можна фотографуватися.

Липтов – історична область Північної Словаччини, оточена Високими і Низькими Татрами. Це туристичний центр і влітку, і взимку. Тут унікальні зелені луки, де випасається багато овець та корів, протікає найдовша словацька річка Ваг, на якій знаходиться водосховище Липтовська мара.

Ясна – найпопулярніший гірськолижний курорт (Низькі Татри). Чудова природа, м’який клімат, гарний сніговий покрив, траси міжнародного класу різної складності.

- Словаччина – індустріальна держава?

- Так. Це відчувається. Головні галузі промисловості: хімічна, чорна і кольорова металургія, машинобудування (автомобілебудування), деревообробна, нафтопереробна, гірнича, харчова і текстильна. Братиславський автозавод за часів Чехословаччини випускав запчастини до автомобілів «Шкода». А на початку 2000-их років у Братиславі побудувала завод компанія «Фольксваген», у Трнаві – таке ж підприємство компанія «Пежо», в Жиліні – «КІА Моторс». Розвинена електротехнічна промисловість. Тут розташовані фабрики корпорацій «Соні» та «Самсунг Електронікс». У Братиславі працює нафтопереробний завод. Промисловість країни разом з будівництвом складають 30 відсотків ВВП держави. Переваги словацької економіки – зростання виробництва, особливо в західній частині держави. А ще прибуток їй приносить туризм. Словом, словаки після «оксамитового розлучення» із Чехією не розтратили свій економічний потенціал. Навпаки, стали його нарощувати. І сьогодні це економічно незалежна держава.

–Ірино Валеріївно, звісно, що зруйновані дороги – наболіла проблема для України. А як з дорогами у Словаччині?

–«Смак» українських доріг ми відчули, бо ж доводиться їздити ними у справах автомобілем. Порівнянню українські й словацькі дороги не підлягають. Родич доручив власну автівку моєму чоловікові, аби ми користувалися нею при потребі. Так ось він відразу зазначив: «Я не відчуваю швидкості». Як центральні магістралі, так і дороги «глибинки» з прекрасним покриттям, доглянуті узбіччя. Всі гірські та лісові дороги, до речі, обгороджені, щоб звірі раптово на них не вибігали.

–А як поставлена охорона здоров’я населення?

–На високому рівні. Діє внутрішня страхова медицина . Ми теж оформляли медичний поліс (на родину на місяць – 900 грн.). У Словаччині медицина безкоштовна. Якщо складається неординарна ситуація, що загрожує життю (аварія, серцевий чи інший напади) – відразу надається безкоштовна допомога. Якщо, скажімо, потрібна людині планова операція, вона стає на чергу і їй відповідно її роблять, і причому теж безкоштовно.

–Гадаю, що Ви цікавилися системою освіти в Словаччині. Ваша ж донька – школярка.

–Так, звичайно. У країні запроваджено обов’язкову 9-річну освіту. Дошкільне виховання, початкову та середню освіту представляє система дошкільних закладів (для малят), початкових шкіл (для учнів 6-7 і 14-15 років), середніх шкіл (студенти від 14-15 до 18-20 років). Всі вони можуть бути державними, приватними, церковними. Сьогодні вищі навчальні заклади поділяють на три види: публічні, державні, приватні або на три типи: університети, неуверситетські вищі школи та фахові вищі школи, які мають право надавати лише перший бакалаврський ступінь вищої освіти.

–Як журналіст, не можу не поцікавитися у Вас, пані Ірино, сучасними друкованими виданнями Словаччини.

- На ринку новин працюють інформаційні агентства «TASR», «SITA». Популярні друковані загальнонаціональні видання: щоденні газети «Нови час», «Правда», «SMВ», «Господарське новіні», «Плус Єден Дєнь», ряд тижневиків, щомісячних і місцевих видань.

- Як Ви оціните життя словаків в цілому?

- На «відмінно» (за п’ятибальною системою). Великої поляризації між достатками людей немає. Мої сестри працюють у філії американської компанії ІВМ (ай-бі-ем), володіють англійською і німецькою мовами. Їм вистачає заробітків на свої сім’ї, адже середня заробітна плата – 700 євро. Тож вони мають не лише добротні умови проживання, а й транспорт, можуть подорожувати. Безробіття відсутнє. Популярні професії робітничі – електрик, водій, деревообробник. Одяг, взуття, навіть брендові речі там дешеві, . Практикуються солідні знижки на промислові товари (скажімо на меблі – від 10 до 25 відсотків). І гарантії на товари більші, ніж у нас (скажімо, на взуття – 2 роки).

- Ви, часом, не зустрічали бідних, обездолених людей. Адже навіть по зовнішньому вигляду, по житлу можна визначити, чи існує бідність?

- Ні не зустрічала, не помічала. Хоча одного разу бачила чоловіка, схожого на бомжика. Але це велика рідкість. Явище, аж ніяк не поширене.

- А п’яничок?

- Ні. Словаки п’ють пиво, але не п’яніють, знають міру.

- Ще одна із українських проблем – сміття ніде дівати. А як з ним вирішують у Словаччині?

- По-перше, щоб воно валялося на вулицях, площах, такого немає. Культура співжиття словаків на високому рівні. Всюди чистота, зелені зони, квіти, сади. Для сміття відведені спеціальні рекреації, що зачиняються. І весь непотріб сортується. Все акуратно складається, біля баків нічого не валяється.

- На початку нашої розмови Ви говорили, що люди похилого віку щасливі у Словаччині. А якщо вони одинокі, бо не мають дітей, когось із рідних, а раптом занедужали. Як їм бути?

- Для таких людей та й хворих, хоча й мають рідних, але щоб їх не обтяжувати, функціонують спеціальні пансіони. Частина їхньої пенсії віддається цьому закладу, а частина залишається для власних потреб.

- Ще нас цікавить словацька кухня.

- Кухня приваблює різноманітними стравами, розміром порцій. Працюють, так звані, колиби (місцеві ресторани). Відвідуючи їх, занурюєшся у словацький народний колорит. Інтер’єр у національному стилі (піч із літньою верандою по периметру), де запропонують страви національної кухні «Koliba u dobreho pastera» («Колиба у доброго пастуха»).

Словацькі галушки з бринзою – найулюбленіша страва словацької кухні. Вона проста, ситна, з приємним насиченим смаком бринзи (особливий її сорт із овечого молока), з хрусткими шкварками або підсмаженою ковбаскою («сланіна» - так словаки називають в’ялене, злегка підкопчене сало).

Капусниця – традиційна словацька страва з квашеної капусти (не дуже схожа на наш капусняк). Неможливо уявити словацьких свят без цієї страви, особливо світлих Різдвяних.

Вражає часниковий суп – у м’ясний бульйон додається багато часнику, розплавленого сиру. А татранський чай, настояний на різноманітних травах, зірваних біля підніжжя Татр, вражає ароматом, свіжістю, користю для здоров’я.

Але, крім національних ресторанів, працюють і ресторани китайської, італійської, індійської, мексиканської кухонь.

- Вам заважав мовний бар’єр? Чи його не було?

- Дійсно, не було. Я зазначала, що трішки з допомогою сестер вивчила словацьку. Врешті, це слов’янська мова, багато чого спільного має з українською. Багато словаків знають англійську. А я за професією викладач англійської мови. Тому спілкуватися було легко.

- Ірино Валеріївно, звісно, Ви в захопленні від Словаччини. Якби така нагода трапилася, Ви б переїхали до неї?

- Україна мені рідна. Я тут народилася, держава мене вивчила. На жаль, я змушена була змінити свою професію і зайнятися приватним підприємництвом, аби виживати родиною. В цьому допомагає чоловік. Однак, зізнаюся: заради майбутнього доньки можна прийняти ризиковане рішення. Але, якщо в нашій країні ситуація зміниться на краще, то будемо раді жити в Україні.

- То що Ви бажаєте рідній країні, землякам?

- Україні – розквіту, мудрих керівників, які б вивели її з кризи, дбали за народ, а не за власну кишеню. Землякам – добробуту, впевненості у завтрашньому дні.

- Дякуємо, Ірино Валеріївно, за цікаву розповідь. Нехай збуваються Ваші бажання і мрії.

Спілкувалася

Надія СОЛОДОВНИК.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91