пн.10152018

Самобутній талант Василя Антонченка

Самобутній талант Василя АнтонченкаНавчальний заклад завжди є осередком культури на певній території. Здійснюють таку політику художні керівники. Сьогодні мова про них. Тих, хто працював у коледжі зі мною плече в плече з 1968 до 2015 року, бо так склалось, що до цієї ділянки роботи я за сорок сім років праці в цій поважній установі мав пряме відношення від комсомольських літ до останнього дня керівництва навчальним закладом, який очолював біля тридцяти двох років.

Сцена теж формує молоду людину, прищеплює або розвиває повагу до культури в май­бутніх фахівців. Якось мені довелося бути на святі ІВАНА КУПАЛА у Недригайлові. Того року воно розпочиналось на стадіоні парадом сільських клубів. Я був поруч із тодішнім керівником району, нашим випускником І.Г Карпенком. І ось пройшов культурний осередок одного з сіл, за ним другий, третій…Музики виграють запальних ритмів, дівчата і хлопці співають, демонструють уривки із вистав тощо. Весело. Мій співрозмовник нахилився і промовляє: «Із двадцяти шести клубів у районі – двадцять один очолюють маловисторопські випускники».Ці слова керманича району підтверджували те, що навчальний заклад готував молодь до життя всебічно, в тім числі і культивував повагу до самодіяльного мистецтва і культури рідного краю.

Значне місце в цій справі займають ке­рів­ни­ки художньої самодіяльності. В моє­му ви­падку помітну роль в такому ділі ві­дігра­ли: П.І.Федорченко, М.І.Коваленко, І.Г.Кри­ловецький, М.Г.Донгуши, П.П.Гоц, Ю.В.Забелін, М.І.Мельниченко, О.В.Ше­рудило. Особливо відзначилися у розвитку самодіяльної творчості навчального закладу в восьмидесятих-дев’яностих роках минулого століття знані майстри своєї справи: С.В. ШУЛЬОВ,О.І.Мартиненко, М.І.КАРАВАЙ, Т.В.ШУЛІКОВА та С.О. ШУЛІКОВ. А запальні танці студентів навчального закладу під керівництвом відомого хореографа В.Г.ШЕРШНЬОВА понад двадцять років дивували своєю майстерністю глядачів не лише району і області, а й Києва та Москви.

Так склалось,що естафету культурних традицій коледжу прийняв у дев’яностих роках ВАСИЛЬ АНТОНЧЕНКО, бо роз’їхались його попередники в інші краї, окремі вже покинули цей світ, а він залишився працювати, дарувати витончене самодіяльне мистецтво широкому загалу глядачів. Саме про нього далі моя розповідь

(на знімку в першому ряду в центрі).

Народився Василь Антонченко в селянській родині, серед духмяного верболозу, що простирався від водного дзеркала великого сільського ставу до батьківської хати, у мальовничому черемховому закутку Малого Висторопа.

Творчий портрет пана Василя не можна передати словами. Бо його портрет – це його творчість. А її потрібно бачити і чути. Сказати, що від дуже людяний і його дуже поважають студенти і колеги за те, що від любить свою справу – мало. Це дуже організована і охайна в усьому особистість. Це –професіонал і талант! Він зумів поєднати своє захоплення музикою з улюбленою працею. Його любов до творчості приносить насолоду глядачам, а йому – заробіток. За багато років нашої співпраці я переконався в тому, що він не лише працює на сцені, а й отримує від цієї роботи неабияке задоволення.

Василь Пилипович по крихтах зібрав від своїх учителів і попередників сценічну культуру і множить її, постійно готуючи нові концертні програми. Його майстерність полягає в тому, що він уміє добре працювати з людьми, а теноровий голос передає уміння співати і вабить щирістю як на сцені, так і в спілкуванні. Навколо нього завжди людно - це ті, хто хоче бути в центрі культурного середовища навчального закладу.

Скільки і пам’ятаю роботу Василя Пилиповича – він завжди в оточенні творчої молоді. Навколо нього завжди юрмилися студенти. Щоб потрапити до його гурту, потрібно витримати конкурс. Як він відчуває і відбирає таланти – відомо лише йому та, мабуть, Всевишньому. Своїх підопічних вчить жити, співати, красиво триматись на сцені, є для них товаришем і батьком, наставником і прикладом по життю.

Декілька поколінь випускників згадують його діяльність, як фрагмент музичного дійства в їхньому житті. Якось зустрічаю в Криму нашого випускника Василя Куриленка. То він, перш за все, запитав про Василя Пилиповича, бо з ним був дуже близьким і в восьмидесятих роках разом грали у вокально-інструментальному ансамблі «МОЛОДІСТЬ».

В.П.Антонченко завжди випромінює радість життя, добрий настрій і позитивну енергетику. Це відчувається, коли з ним спілкуєшся, з того, що бачиш на сцені. Мені довелося з ним співати у теноровій групі ансамблю пісні і танцю «КАЛИНА», що активно і професійно працював у навчальному закладі у восьмидесятих-дев’яностих роках. Василь завжди співав чисто і професійно грамотно, витонченим, м’яким тенором. Мені біля нього завжди було легко і комфортно проводити відповідну партію. Особливо пам’ятається, як ми, тенори, виконували заспів у хоровій пісні «Вийди, Грицю, на вулицю». Він співав дуже по-парубоцькому завзято, його постать гонорово і грайливо підкреслювала барви пісенного візерунка: «…А у мене шаровари сліди замітають…».

Він володіє багатьма музичними інструмен­та­ми. В його руках грає яскравими музичними барвами труба, виспівує сопілка і файно акомпанує гітара, гармонійно звучать всі електронні гаджети і витворюють чудернацькі ритми ударні інструменти. Я вже не буду описувати художній свист з його вуст, як витвір музичного оформлення певного звукового мажорного ряду.

Він пише пісні і музичні мініатюри. Його музика завзята і піднесена, як і весь він сам.

А ще він щирий! Як у відносинах з людьми, так і на сцені. Своїм виконанням творів він може сприяти радості і душевному піднесенню, суму і сльозам на очах глядачів. Одним словом - Майстер!

Творча діяльність В.П. Антонченка є відомою не лише у коледжі, а й далеко за його межами. На конкурсах і фестивалях, заходах з приводу проведення днів міст і сіл. А весілля з музичним супроводом під орудою Василя Антонченка - це окрема гілка його творчості. Музичне розмаїття на цих дійствах особливо красиве і запальне. Його музики на весіллі примушують веселитись самих байдужих і невмілих танцювати чи співати. Вони підбадьорюють і сприяють святковому настрою, запалюють до веселощів. В Антонченковому «партитурному весільному бестселері» понад трьохсот музичних творів.

Якось зустрічаю у місті знайомого з милицею. Запитую: «Що трапилось?». Відповідає: «На весіллі у хрещениці був. Музика була Василя Антонченка. А Ви ж знаєте, що він своєю музикою змусить стрибнути і через паркан. «І ти стрибнув через огорожу?» – запитую. «Та,ні - каже, ми з кумою так старались у танцювальних па, що вона втратила рівновагу і впала на мою ногу…».

Якщо ви запитаєте: «Де Василь Пилипович навчився бути таким, як є?». Відповім коротко: при народженні його поцілував стародавній покровитель культури і обгорнула своєю красою чарівна природа рідного висторопського краю, а закінчивши культосвітнє училище, він ніколи не переставав удосконалюватись. Постійна старанність добре лягла на самобутній талант.

Прийшов пан Василь у худруки з кіно­будки, звідки демонстрував кіно для студентів. Прийшов через працю і бажання бути одним із кращих працівників коледжу. І він ним став. Він зріс у моїх очах як художній керівник - професіонал. І довів, що талант - це, крім природного хисту, – системна і наполеглива праця.

Мою директорську вимогливість він сприймав, як побажання зробити кращим художній твір чи весь концерт, надати йому особливого забарвлення і творчої витонченості. Він це все сприймав, як ноти на нотному стані: чуттєво і професійно. З такими людьми працювати приємно. Бо вони не лише розуміють, що ти хочеш, а й можуть втілити в життя відповідний задум.

Я його поважаю особливо. Бо він дає студентам більше, ніж окремі інші. Часто заохочував, як морально так і матеріально, а інколи і тим, що промовчував про його несанкціоновану «гастроль». Кожна концертна програма від Василя Антонченка завер­шувалась гучним «Браво!»,директорською вдячністю і рукопотисканням, що приносило нам обом задоволення і підкреслювало взаємну повагу.

І нині Василь Антонченко готує у Маловисторопському коледжі чудові концертні програми, що ваблять глядачів майстерністю і талантом їх постановника і організатора. Сьогодні на сцені поруч із ним,як завжди, молоде покоління та педагоги : М.Ф. Савченко, Ю.П.Савенко, Ю.І. Губа, С.В.Іщенко, М.О.Магаляс.

Так було у навчальному закладі завжди. По­руч із студентами працюють на сцені їх вчи­телі-наставники - знані і досвідчені майстри самодіяльного мистецтва. Це традиції з глибоким корінням. Їх продовжують і сьогодні.

Не вистачає нині мені таких концертів. Вони, як і їх автор, залишились для мене символом активного життя.

Володимир Ткаченко, м.Суми,

вересень 2018 року.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91