вт.03262019

Ольга Череда: «Моє родове коріння - на Лебединщині»

Ольга Череда: «Моє родове коріння - на Лебединщині»На сайт інтернет-видання «Лебедин press» в розділ «Корни земляцкие» надійшло повідомлення наступного змісту: «Разыскиваю корни предков, родной город Лебедин: Петр Иванович Колесник (1870 или 1880 год рождения), Пелагея (Полина) Георгиевна (Григорьевна) Розумова (1870 или 1880 год рождения). Буду рада любой информации Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. .» Нас зацікавило це повідомлення. Редакція доручила краєзнавцю Василю Пазиничу більш детально взнати про автора електронного листа і її предків.

Через деякий час вже на електронну адресу редакції надійшов лист із неблизької Німеччини від Ольги Череди.

Лист на адресу редакції тижневика «Будьмо разом» (з коментарями Василя Пазинича).

Добрый день, премного благодарна вам за ответ.

Меня зовут Череда Ольга Александровна. Я родилась в 1984 году в Барнауле Алтайского края. Корни мои идут из г. Лебедина (по бабушке) и г. Краснокутска (по дедушке). (Лебедин і Краснокутськ до 1923 року входили до Харківської губернії з часу її утворення; Краснокутськ, або Красний Кут, як називають його на старий манер місцеві жителі, – селище міського типу, центр Краснокутського району Харківської області, один з найстаріших населених пунктів Слобожанщини. Заснований Красний Кут, як і Лебедин, 1651 року. Перейменований на Краснокутськ у 1850 році.

Живу в Германии. Вот информация о своих предках, которой я обладаю.

Колесник Петр Иванович (1870-1880 г. р.), мой прадед, служил на почте в г. Лебедине либо начальником почты, либо просто служащим. Откуда он родом – я ответить не могу. По некоторым сведениям он родился в Богодухове. (Рік заснування Богодухова 1662-й; від 1765 року – сотенний центр Охтирського козацького полку). Его предки были духовными лицами (либо как-то связаны с церковью). Есть фото прадеда, где на оборотной стороне стоит штамп почты. Рассказы старших родственников о прадеде Петре также подтверждают эту информацию.

(Прізвище Колісник (його зросійщені варіанти Колєснік та Колєсников) є досить поширеним на Слобожанщині та й на Лебединщині. Спочатку кілька слів про його походження. Воно утворене від виду діяльності людини, що стало з часом прізвищем його прямих нащадків. Добре відомо, що колісник або стельмах, каретник, возороб, колодій - це майстер, який робить колеса, вози, сани тощо. Колісник, очевидно, й має походження від слова колісництво, що означає ремесло колісника. Стельмах походить від Stellmacher (нім.), колодій – від праслов’янського kolodеjь – «той, що робить кола, колеса»). Скоріше за все, переселенці Колісники могли прийти із Задніпрянщини і на майбутню Краснокутщину, і на початку 1636 року при Речі Посполитій – на майбутню Лебединщину, і, певно, були одними із засновників містечок Бобрика, Кам’яного та Будилки. Так, народні перекази свідчать, що одним із засновників Бобрика (з кінця 19 ст. став називатися Московським Бобриком) був козак Колісник. У 1651 році такі ж переселенці, серед яких могли знаходитися й Колісники, заснували Лебедин на території, що тоді вже стала підконтрольною Московії. У 1980-90-х роках посаду начальника Лебединського райвузла поштового зв’язку займала Валентина Колісник, дружина Олексія Колісника, колишнього секретаря Лебединського райкому компартії, уродженця М. Бобрика. У цих же роках в обласній газеті «Ленінська правда» («Сумщина») працювала талановита журналістка уродженка М. Бобрика Галина Колісник. Скоріше за все, Колісник Петро Іванович, прадід Ольги Череди, – нащадок переселенців-черкасів на Слобідську Україну (тоді українців називали черкасами).

Моя прабабушка Разумова (но по утверждению моей тетушки Валерии (1931 г. р.) ее настоящая фамилия была Разумовская) Пелагея (Полина) Григорьевна (Возможно, Георгиевна, Александровна, по отчеству подтвержденных данных нет) была из знатной семьи и имела дворянское происхождение. Сохранилось много фотографий, которые указывали на ее социальный статус. Умерла рано, в 32 года (примерно в 1911–18 годах). Поэтому детей Петра и Пелагеи воспитывала старшая сестра прадеда. (Добре відомо, що прізвище Розумов (Разумов) могло виникнути від прізвиська розумної та шанованої людини. Розумом (Разумом) називали людину толкову, здогадливу, мудру. Так і виникло це прізвище. Із козака Розума постав колись Розумовський Кирило Григорович – представник козацького роду Розумовських, український військовий, політичний і державний діяч, останній гетьман Війська Запорозького, гетьман Глухівського періоду в історії України, граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал).

Моя бабушка Колесник (ова) (Хмеленко - по первому мужу) Ангелина Петровна родилась в г. Лебедине в 1910 году. На сайте архива (Державний архів Сумської області) я просмотрела все метрические книги за этот год, но информации о ней, к сожалению, не нашла. Может, имя Ангелина в Украине интерпретируется как Акилина? Не знаю. (Синоніми імені Ангеліна – Анжеліна, Анджеліна, Анджоліні. Коротка форма імені Ангеліна – Ангелка, Геля, Аліна, Ліна, Еля, Їла, Антота, Ніна).

Ее второй муж, а мой дед, Череда Василий Александрович (1901 г. р., родом из Краснокутска) закончил Богодуховское ремесленное училище в 1915 г. и был зачислен в семинарию. Он в совершенстве знал греческий язык, латынь и писал каллиграфическим почерком, чему учил старшую дочь Валерию. Мне удалось сохранить 100 «крылатых» высказываний на латыне от деда. До войны он работал бухгалтером (скорее всего в Лебедине, но может быть в Краснокутске). Есть информация, что его перед войной арестовывали, но потом выпустили. За что арестовывали, я тоже не знаю. Припоминаю историю, что дед как-то вроде бы по ошибке вместо 10 рублей, выписал чек на 100 рублей. Может, это и было причиной его ареста.

Старшая сестра моей бабушки Ангелины - Колесник (ова) (Синцова по мужу) Валентина Петровна родилась в 1909 году также в Лебедине. Она закончила Сумской педагогический техникум (він почав діяти в Сумах від 28 грудня 1924 року, реорганізований із трирічних учительських курсів), где и познакомилась со своим мужем. В 1930-х годах уехала с ним в Алтайский край. Так и осталась там жить (можливо, їм вдалося вирватися із України на початку Голодомору. Мені відомі й інші такі випадки).

Перед самой немецкой оккупацией, где-то в августе 1941-го, Ангелина Петровна успела уехать с дочерью Валерией (моей старшей тетушкой) на Алтай к сестре. Уезжали они поспешно, брали только самое ценное. Мой дед уезжал на Алтай позже. (Очевидно, він забезпечував евакуацію певних цінностей, а потім і сам до приходу німців встиг евакуюватися). В 1943 году родилась моя средняя тетушка Валентина, в 1947-ом родился мой папа. Вот так и стал Алтай моей родиной, которая в силу геополитического расположения в центре Евразии, в разные исторические эпохи объединяла разные этносы и культуры. Но о Лебедине я никогда не забываю. Здесь мои корни.

На випускному фото (поч. 1930-х) Вірівської школи колгоспної молоді Ульянівського району подружжя педагогів Сінцових (верхній ряд: друге і третє фото справа

Студентка Валентина Петрівна Колісник, 1928

1936-й. Петро Колісник зі своєю сестрою, яка після смерті його дружини Пелагеї, доглядала дітей (зліва); його донька Ангеліна та внучка Валерія (донька Ангеліни)

Багатодітна родина Колесника П. І., 1911 рік. Найменшій доньці Петра і Пелагеї Колісників Ангеліні – 1 рік

Подружжя Колісників. Орієнтовно кінець 19 ст.

Разумова (Разумовська) Пелагея Григорівна в молоді роки

Колісник Петро Іванович в молодості, орієнтовно 1895-й рік

Шановні читачі! Шановні краєзнавці! Якщо у вас є якась інформація про людей, які згадані в тексті, будь ласка, відгукніться. Чекаємо на добрі звістки!

Підготував

Василь Пазинич,

краєзнавець.

Післяпис.

У читача може виникнути резонне запитання: «А навіщо шукати своє родове коріння, що замулилося під час історичних зсувів?». Добре відомо: хто забуває свої корені, той забуває, хто він є. І юрба таких забудьків Йванів безрідних, непам’ятущих – це добрий ґрунт для засіву його куколем та чортополохом. Відомо, що до 1917-го в Україні парубкові та дівці дозволяли стати на весільний рушник тільки після того, якщо вони спромагалися назвати громаді всю свою рідню до сьомого коліна (127 осіб!). Тож старі баби та діди іще в 1960-х (добре про це знаю) пам’ятали своє родове коріння до сьомого завороту! За часів радянських після двох революцій, трьох голодовок, Першої та Другої світових війн, репресій та ГУЛАГів, коли погасали цілі роди, носії та приймачі інформації про дерева роду, коли спеціально формувалися різні агресивні, в тім числі й антиукраїнські культи, така традиція була втраченою. Правда, в останні десятиліття інтерес до свого роду почав відроджуватися. І це радує! Своїм родоводом цікавляться й нащадки тих українців, яких доля розкидала по всьому білому світові. А без сім’ї і свого роду – немає нації й народу.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.