нд.06162019

Дорога Івана Глуходіда

Дорога Івана ГлуходідаДзвонить телефон. На дисплеї висвічується «І.О. Глуходід». Беру слухавку. «Як Ви там?, - чую приємний голос, - оце з домашніми збираюсь до батька їхати, та подумав, доки прогріється машина та піднесуть гостинці, зателефоную Вам, розпитаю, як живеться…». Розмова цікава, активна, щира, пізнавальна… Мені, як завжди, було приємно, бо з колишнього мого «кабінету» часто спілкується зі мною телефоном лише Іван Олексійович.

Герой цього нарису – людина честі і глибокої порядності. Його діяльність і зростання, як цілісної особистості, проходили на моїх очах, у тісній співпраці і взаємній повазі.

Пригадую,якось ранком у далекому 1986році до директорського кабінету завітав наш випускник заочної форми навчання О.М.Глуходід.З ним високий,кремезний,з густим чорним чубом юнак.«Доброго вам дня!»- привіталися відвідувачі.Я відповів на привітання і запитав, чим можу бути корисним. На це Олексій Максимович мовив:«Це мій син Іван.Він закінчив інститут,відслужив у війську і працює у нас,у Тернах, агрономом.Чи не змогли б ви прийняти інститутського відмінника до себе на викладацьку роботу? Я, доки у вас навчався,придивлявся.Мені сподобалось.Може, і йому тут буде до вподоби?».

При розмові з’ясувалося,що батько вже зробив екскурсію синові по навчальному закладу, і той готовий спробувати працювати.Спробував.Вийшло добре з самого початку. Так у двадцять чотири роки Іван Глуходід став членом нашого, великого на той час, трудового колективу.

З перших днів праці в навчальному закладі молодий спеціаліст зарекомендував себе знаючим фахівцем агрономічної справи, з добрими уміннями працювати з молоддю,а, закінчивши педагогічний факультет Київського університету, став щоденно примножувати педагогічні компетенції. Пройде багато років, і на одній із педагогічних нарад він скаже:«Я пишаюсь тим,що вмію сам вирощувати хліб і вчити цього студентів».Це були не просто слова.Не були вони і бравадою,а відверте і щире зізнання перед педагогічним колективом про свої здатності.До такої заяви І.О.Глуходід ішов довго через любов до землі, праці і до студентів.Він ніколи не шукав легкого діла, завжди був і є там, де може себе реалізувати якнайкраще.

В своїй управлінській роботі я системно дотримувався вислову Бенджаміна Франкліна «Добрий приклад – краща проповідь».Спостерігаючи за методами роботи Івана Глуходіда з навчання майбутніх фахівців,я бачив майже те ж саме,бо він вчив за принципом: «Роби так, як це роблю я !». Висівались зернові – він стояв на сівалці,сушилось зерно на току - він був з дерев’яною лопатою, разом із студентами виконував певні технологічні операції.Зрозуміло,що такий підхід у навчанні молоді результативний і ефективний.Так робили і славетні майстри-ремісники у давнині.Так і він,як справжній майстер, передавав молоді свої знання і вміння.Тому його професійний авторитет серед студентів був високим і непорушним.

Особливий і беззаперечний авторитет Івана Олексійовича склався у педагогічному колективі. Виконуючи обов’язки заступника директора з практичного навчання,проявляв талант управлінця та високі лідерські якості.Завжди був принциповим і переконливим у зверненнях до колег – педагогів, відзначався креативністю, а його звернення сприймались, як план дій щодо удосконалення фахової підготовки молоді.

З погляду тривалості часу, що ми працювали разом, я прийшов до висновку: вимогливість Івана Олексійовича до себе, студентів і підлеглих лежить глибоко у родинному корінні.Бо у батьківській сім’ї всі мали свої обов’язки, там щоки не надували від того,що мають певні здобутки, а були глибоко переконані: лише праця є мірилом достатку.Іван виріс у дисципліні і порядку. Він знає, що запорука успіху залежить від ставлення до справи, яку виконуєш. Цю просту формулу він приніс у життя від родини,передав своїм дітям, з нею і йде по дорозі, яку сам собі вимостив і несхитно по ній прямує,успішно обминаючи життєві повороти і виямки.

По життю він заявив про себе,як про сильну особистість,яка здатна вести за собою колектив. Перебуваючи тривалий час на посаді заступника директора з навчально-виробничої роботи, І.О. Глуходід якісно реорганізував практичну підготовку майбутніх фахівців,поєднав теорію аграрної науки з реальним втіленням її у виробничих умовах навчального закладу.

Він демонструє завжди глибоко гуманні стосунки з підлеглими, прагне зрозуміти їх настрій і сподівання. Як агроном за професією і душевним складом, любить прокидатися на світанку і йти росяними ранками, що притиснуті густим сизим туманом, у поле. Іде обов’язково упоперек рядків, щоб краще бачити розвиток рослин. А коли приходив на наради до директорського кабінету, то мав свіжу і вичерпну інформацію про здоров’я і працездатність підлеглих, про стан полів, дивував присутніх знаннями про розвиток за минулу добу фагового листка на пшеничному стеблі чи колосіння ячменю.Він вдало поєднав у собі взірець творчого і дисциплінованого виробничника, педагога і людини.

А ще Іван Олексійович – хороший аналітик і прогнозист. За справу він береться лише тоді, коли бачить його реальну перспективу.Чомусь думається, що саме його аналітичні здатності дали можливість побачити непрогнозованість розвитку вищої освіти і спонукали відмовитись від посади директора Маловисторопського коледжу після тримісячного виконання цих обов’язків.

Сьогодні на посаді агронома у фермерському господарстві він показує високий професіоналізм, вболівання за справу без зайвої метушні і показного словоблуддя. В розмовах зі мною завжди пишається своєю працею, врожаями, що дозріли і зібрані з полів при його безпосередній участі.

Відійшовши від активного життя в навчальному закладі, постійно цікавиться у колишніх колег про справи у коледжі,як вчаться студенти агрономічним премудростям.При спілкуванні зі мною,завжди вставить речення про те, як йому не вистачає інтелектуального спілкування з колишніми колегами, вченими університетів,допитливими студентами. Не вистачає йому сьогодні гамірних коридорів у коледжі під час перерви між навчальними парами і щоденної низки проблем, які необхідно невідкладно вирішувати, не вистачає і спортивної зали, де, беручи участь у волейбольній грі, він міг високо піднятися над сіткою і продемонструвати ефективний атакуючий удар.

Своєю працею Іван Глуходід залишив глибоко позитивний слід у історії навчального закладу, якому віддав найпродуктивніших двадцять дев’ять років свого життя. Тут закохався і одружився. За його висловлюванням, дружину шукав довго. Знайшов землячку, теж із Недригайлівщини, яка працювала бухгалтером у Маловисторопському споживчому товаристві - миловидну, доброзичливу, самовіддану, терплячу і чудову господиню Ніну Миколаївну, про яку можна мовити, що це бджілка-трудівниця як удома, так і у навчальному закладі. Іван Олексійович – добрий сім’янин, надійний чоловік, дбайливий батько для дітей, Юлії та Олексія, а тепер уже й турботливий дідусь.

…Літа летять, мов стрімкі ластівки у блакитному небі. Позаду наші спільні здобутки і клопоти.Сьогодні для мене І.О. Глуходід залишається тим, про кого можна сказати, що він не проходив повз моє життя, а ішов поряд плече в плече дуже тривалий час, це один із надійних, добрих і щирих товаришів.

Не буває двох однакових досвідів у житті,бо це унікальне явище. Життєвий і педагогічний досвід Івана Глуходіда теж унікальний саме тим, що він професійно вміє навчати молодь, працювати,говорити із землею, аналізувати стан та знати її потреби. Сьогодні він авторитетний консультант для групи фермерів Лебединського, Недригайлівського та Тростянецького районів з технології вирощування та захисту сільськогосподарських культур. Любить він землю, бо справжній, сучасний технолог поля.

…Ранок. Серце стукає рівно.Пора вставати та поспішати на працю,яка приносить тобі натхнення до життя. Для агронома Глуходіда світанок дня – це чергове побачення з природою, землею і тим, що ти вирощуєш, це можливість бачити і насолоджуватися своєю працею. Сьогодні рук, що вміють вирощувати хліб, все меншає і меншає. А він це вміє дуже добре, що надто важливо. Від нього іде хлібна аура, що перейшла енергетичним полем у студентів, яких він навчав.

PS. Поставив крапку і подумав,що цей текст є проявом моєї великої вдячності Івану Олексійовичу Глуходіду за багаторічну, плідну і дружню співпрацю в справі підготовки фахівців у Маловисторопському коледжі.

Володимир Ткаченко,

м. Суми.


Коментарі  

 
???
0 #1 ??? 11.01.2019, 05:15
" Серце стукає рівно.Пора вставати та поспішати на працю,яка приносить тобі натхнення до життя"

Непорядок! Встаєш за натхненням, а серце стукає рiвно. Якесь воно байдуже до натхнення, чи що?
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.