пт.04192019

«Лачо Дівес!»

«Лачо Дівес!»За сприяння керівництва відділу культури та туризму Лебединського міськвиконкому працівники Лебединського художнього музею долучилися до роботи громадської організації «Фонд реґіональних досліджень» і стали учасниками проекту за підтримки Фонду «Пам’ять, відповідальність та майбутнє» (Німеччина). Однією з проблем, які піднімає проект, є факти геноциду ромського народу у роки Другої світової війни. Учасники проекту провели зустрічі у багатьох районах нашої області з десятками ромів, які дітьми пережили жахи війни.

А пережили вони багато. У пам’яті з дитинства постає картина, як ворушиться у ледь присипаній могилі земля над розстріляними, але ще живими батьком та матір’ю за те, що сховали на возі під сіном пораненого партизана. Як ганялися німецькі літаки за табором, що кочував. Розбомбили та розстріляли із кулеметів. Розтерзані тіла людей, трупи коней... А розлючені автоматники викидали вцілілих малюків, як кошенят, із кибиток на дорогу помирати. Але не зчерствіли серця, не озлобилися. Приймали роми у сім’ї осиротілих дітей, виховували, як своїх.

Керівники проекту доцент Сумського державного університету Олег Туляков та Микола Москальов відвідали родини Брисенків, Бресенків, Лук’янових, Гальченків — лебединських ромів. Слухали розповіді. Долі людей, які вижили, дуже особисті і трагічні.

Цікава історія місцевих ромів Люсії Тітової (1937 р. н.). та Олександра Ізотова (1944 р. н.). Це рідні сестра і брат. Родом вони з Орловської області Росії. Олександр Єгорович народився пізніше і не пам’ятає жахів війни, хоча й на його долю вистачило труднощів. А Люсії Єгорівні на початок нацистської окупації було вже 4 роки. Німці в їхнє село Новоселки Лебединського району заходили двічі. Вперше у хату зайшов німець із гвинтівкою і вимагав у бабусі олії, щоб щось підсмажити. У господарки олії не було, і вона вказала на піч, запропонувавши парене молоко. Розлючений вояка наставив на бабусю зброю. Налякана Люсія заплакала. Німець зареготав і пішов геть. Наступного дня той самий німець прийшов знову і нахабно пригощався молоком, якого не вистачало і дітям. Побачивши фото батька Люсії зі шкіряним ременем через плече, як у військових, почав гнівно допитувати, чи не партизан він. Дідові довелося вигадати історію, що батько у німецькому полоні. До родини приходив німець-лікар. Той був доброю людиною. Коли злякана бабуся пропонувала йому молоко, вказував на дітей, щоб віддала їм.

Наступний приїзд нацистів був жахливим. Неподалік вони облаштували склад. Почали грабувати населення. Відбирали худобу, перестріляли всіх овець, виловили та позабирали курей. Сусідку вбили, бо та відмовилася віддавати барана.

Дідусь дізнався, що готується знищення циган, тому вивіз сім’ю до лісу. Коли повернулися через кілька днів у село, то побачили 4 спалені циганські хати. Їхня оселя була у тому числі. Зникли й цигани. Про їхню долю нікому нічого невідомо. Маленька Люсія підібрала в ямі на складі якусь німецьку книжечку та показала бабусі. Та з остраху кинула її у піч.

Згодом бабуся почала говорити, що скоро прийде Червона армія. Люсія боязко чекала появи червоних солдатів, думаючи, що у них будуть червоні обличчя. Та коли побачила радянського офіцера зі звичайним обличчям, що їхав на коні, то заспокоїлася і зраділа. У село зайшли радянські війська.

Спочатку Люсія з бабусею жили у сусідів, потім їх поселили у приміщенні школи. А згодом із фронту прийшов батько і побудував невеличку хату.

Подорослішавши, Люсія поїхала працювати на Донеччину. Там познайомилась із хлопцем із Лебедина, до якого і приїхала жити в наше місто. Спочатку працювала в колгоспі, потім — на швейній фабриці. Згодом до сестри долучився і Олександр Єгорович. Працював водієм у колгоспі та на Лебединському комбікормовому заводі.

Для продовження цієї теми у квітні поточного року група, що працює над проектом, проведе заходи у Лебедині. А саме — «круглий стіл» за участю місцевої влади, на якому будуть обговорені проблеми життєдіяльності ромських родин на Лебединщині. А також відбудеться свято для ромських родин «Лачо Дівес!».

Дослівно — «Лачо Дівес!» — перекладається як «Добрий день!» і означає свято зустрічі та чаювання у ромських родинах.

Команда проекту при підтримці Фонду «Пам’ять, відповідальність та майбутнє» , також керівництво відділу культури та туризму Лебединського міськвиконкому, співробітники   художнього музею бажають Олександру Єгоровичу та Люсії Єгорівні,а також всім лебединським ромам щастя, здоров’я і довгих років радісного та мирного життя.

Юрій Бондюк,

лектор-екскурсовод художнього музею.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.