Вони вчать жити по совісті

Вони вчать жити по совIстIЯ – читач Вашої газети. Дякую колективу, який працює у нелегких умовах, але вміє достукатися до сердець читачів. Особливо мені подобаються матеріали під рубрикою «Життєві історії» Лілії Хуторної, Лідії Майковської, Віталія Меланича, Надії Косолап, Олени Осінньої та інших, які вчать жити по совісті. Особливо вразило мене оповідання Віталія Меланича «Борець» (тижневик «Будьмо разом» №5 від 31.01.2019р). Автор змусив згадати вислів філософа: «Коли дивишся в дзеркало, то там бачиш і друга, і ворога». Головний герой оповідання – Колян. Чому старого називають дитячим іменем? Бо він не заслужив на репутацію Миколи Івановича, адже спрацював закон: що посієш, те й пожнеш. Будучи фізично сильним, Колян боровся кулаками за «порядок», як він розумів його. Думка оточуючих, суд, закон – це не для нього. Йому було радісно бачити страх в очах винних. І тут ми, читачі, починаємо розуміти, що талановитий художник слова ніколи не писатиме про одну людину – він обов’язково розкриває причини соціального явища. Віталій Меланич – майстер слова, тому він висвітлив хворобу суспільства: коли одна людина знущається над іншою і отримує від цього задоволення. Сьогодні ця недуга вже торкнулася й школи і має назву: булінг. Як живе Колян? Формула його життя проста: знайшов винного – побив і пішов у в’язницю.

Але час іде. Колян постарів і ослаб. Самотність… Фінал… Приїхали…

Бог дав йому життя, а на що він його потратив? Письменник Віталій Меланич на прикладі долі однієї людини висвітлив загальнолюдську проблему: у чому зміст життя. Рецептів немає. Та й взагалі, порада – річ не потрібна, бо розумний відповідь знає, а дурню, якщо й підказали, то він не послухає. З цього приводу Ліна Костенко якось сумно обмовилась:

Життя пройде, немов вода,

І відцвіте, немов вишнева чайка.

В житті одна помилка – не біда,

Біда, коли усе життя помилка.

З повагою Анатолій Печений,

передплатник і активний читач тижневика

«Будьмо разом», м. Глухів.