вт.07162019

Трансова музика

Трансова музикаТе, про що далі піде розповідь, кожен, залежно від сприйняття, можливо, назве по-своєму: специфічна цікавинка… подія… пригода… експеримент… дивина… В жовтні 1986-го чорнобильського року зі штату Каліфорнія приїхали до Києва спеціалісти різного рівня вчити киян рятуватися від радіації. Про це сповістили мені в клубі «Ентузіаст» на Русанівці, де в той час функціонувала літературно-музична світлиця. Збиралися приємні цікаві люди, читали вірші, співали, малювали, грали на музичних інструментах, влаштовували покази своїх робіт… З тих часів, після виставки моїх малюнків, збереглася грамота Дарницького міськвиконкому «За збереження українського національного мистецтва». (Нонсенс при звинуваченні в націоналізмі!).

В Будинку вчених, після ознайомлення зі спеціальною програмою, що була розрахована більш як на місяць, вирішила, що мені необхідно дізнатися лише, що таке трансова музика, бо заходи на медичні теми не зацікавили. Задовго до того через сімейну необхідність я вже закінчила двоє медичних курсів різного напрямку.

Концерт відбувся у великому залі Будинку вчених на другому поверсі. Публіки зібралося багато. І розпочалося дійство.

На початку Костянтин, керівник музичного класу і оркестру старовинних інструментів, представив американського композитора – Уїлл Таттл. Через перекладача композитор попросив публіку сидіти тихо, не шепотіти, не розмовляти, бо він ввійде в транс і тільки тоді почне грати… Здивувало, коли моложавий чоловік зняв черевики, сів, схрестивши ноги в йогівській позі на стілець перед роялем, заплющив очі, посидів мовчки, зробив незрозумілий жест рукою і поклав руки на клавіші. Грав на білих клавішах… Лунала приємна мелодія.

Багато хто з присутніх у залі cлухав, заплющивши очі. Скільки часу він грав, хто тепер пригадає?

Затихла музика, композитор сидів у своїй дивній позі ще якийсь час, потім розплющив очі і щось тихо сказав перекладачеві. Той звернувся до слухачів з питанням – «Які ваші враження?». Люди розповідали, що їм сподобались ці заспокійливі, медитативні мелодії, хтось бачив кольорові образи…

Моя приятелька, Лідочка Можаєва, (активний позаштатний автор тижневика «Будьмо разом» (ред.), що сиділа поруч, тоді прошепотіла, що у неї було таке самісіньке відчуття, яке виникало, коли вона слухала мої вірші: «От, якби він, не знаючи української мови, послухав тебе, познайомився з мелосом нашої мови, цікаво, щоби він сказав?».

«Та як же йому це запропонувати?», – здивувалась я.

Композитор, тим часом, із перекладачем і Костянтином вже підходили до краю сцени…

Лідочка щось сказала нашим друзям, вхопила мене за руку: «Ходімо!».

Нічого не розуміючи, я поспішила за нею. Вже біля східців зі сцени вона голосно, англійською мовою звернулась до композитора, навколо якого вже стовпилась публіка. Почався діалог, обличчя і композитора, і перекладача, і Костянтина виглядали здивовано. Пізніше, коли ми йшли додому, вона пояснила, про що йшлося. Спочатку йому подякувала за отримане задоволення, похвалила і додала, що музика справила на неї таке саме враження, як і вірші української поетеси, яка ось тут присутня серед нас, цікаво було би дізнатися, як би він сприйняв її вірші, не розуміючи мови… Композитор відповів, що цей експеримент для нього може бути цікавим і корисним.

До нашої компанії приєдналися ще двоє – чоловік і жінка. Костянтин нас повів у музичний клас. Там повторилося те ж саме дійство, що було в залі: знов та сама поза на стільці зі схрещеними ногами без черевиків і заплющеними очима.

І попередження всім сидіти якнайтихіше.

Стоячи, я продекламувала три вірші, зробивши після кожного невеличку паузу:

 

Лише торкнеться згорбленої вишні

Настирливий весільний березіль, –

Вона прокинеться, довірлива і ніжна,

І питиме терпкий весняний хміль.

 

Від того хмелю – солодко і гірко,

І в повені весняного тепла

Розквітла материнством кожна гілка,

І першу нитку виткала бджола.

 

Коли ж не стане сили і наснаги

Заснулим вітам прагнути у вись, –

Зійде пружний і струнконогий пагін,

Щоб дивосвіт з початку повторивсь!

х Х х

Місяць вилив повний келих

Сяйва чистого у річку,

І поплив рушник веселий

Позолоченим потічком.

Хто не бачив, хто не знає

Той рушник золотокрилий,

Що пливе до небокраю

І вплітається у хвилі

І дарує хвилям персні,

Розсипає по воді…

Може, ранок ним утерся,

І тому помолодів?

х Х х

Як же то просто – неждано,

непрошено

Хвилями дум перетнути

і простір, і час!

Лебеді рук моїх линуть стривожено,

Як вони линуть до Вас!

 

Я тополиною стану пушинкою,

Вітер опустить її Вам колись на плече,

Ледве торкнуся сльозою-сніжинкою,

І не помітите, що Вас на мить обпече!

 

Квітами слів я дорогу Вам вистелю,

Щоб зрозуміли, якою до мене іти,

І чорнобривець там вогником

виставлю,

І накажу йому: – Грій і світи!

 

Стану джерельцем з водою

прозорою,

Спрагу втамую і втому зніму

водночас…

Лебеді рук моїх линуть між зорями,

Як вони линуть до Вас!

Замовкла. А він сидить так само. Скільки хвилин пройшло – п’ять, десять?

Тиша… простягнув руки, потягнувся ніби… розплющив очі. Заговорив, а перекладач повільно перекладає: «Спасибі… новий дослід … це корисно для мене… і цікаво. Коли Ви читали першу поезію – я йшов через квітучий сад, і квітучі гілки дерев торкалися мого обличчя, я навіть відчув приємний запах»… «Коли Ви читали другу поезію – був вечір, я підійшов до красивого блискучого водоспаду і увійшов у нього»…   «Коли Ви читали третю – я відлетів туди, в небо!». І, піднявши руку вгору, показав вказівним пальцем – куди саме. Неймовірно!

…Почалося невелике обговорення, всі присутні зійшлися в одному: якою би мовою не надходила інформація, людська підсвідомість її сприймає на енергетичному рівні, який трансформується затим в образи. Тільки бачити їх внутрішнім зором зможе людина, підготовлена спеціальними практиками. А поки сприйняте знаходиться десь у схованці в підсвідомості.

Я тоді подумала: який же руйнівний вплив на людську підсвідомість мають лайка, прокльони, грубість! Розуміння прийшло згодом.

А композитор, на знак подяки за увагу до його творчості, подарував присутнім касети із записом своїх медитативних імпровізацій. Тільки вже грати їх ні на чому. На жаль.

Чоловік і жінка, які потрапили з нами на цей дослід, дуже зацікавилися. Запросили мене до себе на курси підготовки психологів, з яких я вже наступного року потрапила на семінар до Москви, а ще через рік – 1988 року – на другу Міжнародну конференцію з трансперсональної психології.

Але це вже – інша історія.

Людмила Осока, м. Київ.

Спеціально для тижневика

«Будьмо разом».


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.