ср.07172019

Сніданок у вишневому саду

Сніданок у вишневому садуЖиття так стрімко біжить. Ось недавно був січень. Все побоювався, щоб весну не пропустити…

Не пропустили! Весна прийшла зі своїм лагідним сонцем, свіжістю, подихом землі, пахощами, першоцвітів і цвітінням садів. Ми з дружиною знову їздимо на дачу. Із трьох сторін нашої дачної ділянки у три сотки землі, де ми вирощуємо овочі, нас оторочує вишневий сад, який вабить око, наповнює добрим настроєм до посильної фізичної праці. І ця праця в радість, бо вона і творча, і плідна. Це наш агрофітнес.

У сімдесятилітньому віці копати-сіяти без перерви через дві-три години неможливо, а сьогодні ще й поснідати потрібно, бо дома не вдалось. А разом з тим можна додатково помилуватись природним розмаїттям. І, найперше, – це заквітчаними вишнями. Суцільна блідо-рожева пелена з квітів, які тендітно тримаються на світло-зелених кетягах плодоніжок гілок, що бризнули парасольками від легких гілочок, де вже розкриваються ще клейкі листочки. Це блідо-рожеве мереживо приваблює бджіл-трудівниць до квітколоже для збору нектару і одночасного запилення квітів, щоб у липні порадувати нас смачними і красивими улюбленими ягодами.

Сад вишневий у пору цвітіння - це весняний феєрверк!

Сьогодні у цю природну витонченість ми прибули рано. Сонце ще не піднялося над липами, які вишикувались чепурними рядами - букетами впродовж дороги, що прямує із Сум до Лебедина, оминаючи недобудований аеропорт.

Тихо. Зовсім тихо. В цій місцині таке трапляється рідко. Але цього ранку тут дуже затишно. Ріденько проскакують мимо автомобілі, які везуть своїх господарів до такої ж дачної місцини, як і наша. Тут їх понад триста ділянок. Весна налаштовує всіх на працю.

З верхівки старої вишні, де вибудувала своє гніздо, заскрекотала розумниця – сорока. Потім, наче оговталась, і пурхнула, перелітаючи з гілки на гілку, а далі стрибнула на землю і пройшлась, підстрибуючи, правлячи хвостом, нашими грядками, наче перевіряє, що ми тут посіяли.

Аж ось перескочила із сусідської корчастої старої груші рижа білочка. Прудко пробігла майже за два метри від нас, виблискуючи чорними, як горошинки перцю, очима. Раптом завмерла на стовбурі і крутить навсібіч маленькою голівкою. Потім прудко рвонула, перескакуючи з дерева на дерево, і стрімголов кинулась через вишневий сад, через дорогу - на стовбур і заховалась у гіллі сорокалітньої тополі, що стоїть, як свічка-охоронниця, на кордоні між садом і чистим оксамитом поля озимої пшениці.

Доки спостерігали за спритними траєкторіями білочки, почувся голос визнаного співця добра і кохання, символу української весни – соловейка. «Піду подивлюсь, де це він», – кажу дружині. Далеко йти не потрібно. Улюблений всіма співак примостився на гілці високої вишні нашої сусідки і завмер, наче позує для фотозйомок. Маленький коричневий соловейко віщує своїм ранковим концертом хитромудрих трелей щастя оточуючим. А й правда, якого ще потрібно щастя, як жити і працювати під спів цієї пташки з чарівним голосом?..

Не переслухали солов’їних трелей, як ось тут тобі: ку-ку-ку-ку. Це віщунка літ зозуля обізвалась. Щось мало разів прокукувала. Мабуть, засумнівалась у своєму передбаченні, скільки нам жити років, і полетіла на сусідську яблуню, а звідти далі понесли її смугасто-сірі крила. Може, запримітила ще гніздо якоїсь птахи, щоб залишити чергове яєчко, а можливо, полетіла в своїх весняно-шлюбних зозулиних справах.

Розкладаємо нехитрі валізи.

Глядь, а з-за рогу вийшов рудий здоровенний сусідський котяра. Ліниво раз нявкнув. Наче запитав: що ви тут їсте? Отримавши свою порцію вчорашньої ковбаси, відійшов з нею далі. Потім приліг біля великого металевого баняка і дивився, як бджоли п’ють з нього воду. Дивився на бджіл і мружив очі, чим нас здивув. Кіт і бджоли наче і не товаришують, а бач, зараз його це зацікавило.

Із-за будиночка війнув, наче звідкись приблудився, легенький вітерець і став підганяти сусідських бджіл, щоб вони хутчіше цілувалися із – вишневими квітами.

Сніданок на тлі уквітчаного вишневого саду-це суцільна насолода після двогодинної посильної праці для двох літніх людей, які розміняли по восьмому десятку. Ми примостилися біля пенька нашого маленького патіо, розіклали нехитрі, але смачні наїдки: сало, свіжа цибуля із зеленим, ще дрібним салатом, і окрайцем свіжої перепічки з житньо-пшеничного борошна за рецептом моєї баби Марусі. Ви б знали, як це смачно: перепічка ще хрустка, на ній рожеве, м’якеньке пахуче сало з пір’ячком зеленої петрушки, цибулі, обгорнутих у молоденький салат…

А потім чай. Це наш найулюбленіший напій. Тут, на дачі, весною, ми заварюємо його із зеленого листя смородини і духмяної свіжої м’яти, а в додачу по домашньому коржику…

Перед очима палахкотять келихи різнокольорових соковитих тюльпанів на тлі підсвіченого теплим і лагідним ранковим сонцем вишневого саду.

Чай випили. Вишневим садом помилувалися. Пташине багатоголосся вислухали. Пора продовжувати діло – саджати у землю-матінку стрункі стовбурчики томатів та перцю. Бо ж весна!..

Володимир Ткаченко, м. Суми.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.