вт.07232019

Iван Григорович Лозовий - Iнiцiатор Українських Вартiвничих Сотень

Iван Григорович Лозовий - Iнiцiатор Українських ВартiвниВідгуками пам’яті та історіями, що так міцно пронизані жахливими втратами та справжніми подвигами, залишиться в історії людства Друга світова війна. Та війна, яка зажадала від народу величезних жертв та розкри­ла муж­ність і стій­кість людини, здат­ність до самопо­жерт­вування в ім’я свободи та не­залежності Ба­т­ь­­ківщини.Ти­ся­чі офіцерів і солдатів свої­ми вчинками, дум­ка­­ми та на­по­легливістю за­слу­говують на шану. Але щи­ру подяку за збереження ук­­раїнської дум­ки та іденти­фі­ку­вання себе, як українців, вис­лов­­люємо тим, хто опинив­ся в бу­ремні ча­си вій­­­ни та у тяж­кі післявоєнні ро­­­ки далеко від Ба­ть­ківщини. Так, важ­ливою подією зі сторінок історії є створення Ук­раїнських Вар­тів­­ничих Сотень при британській армії. Ок­реме місце відважного управлінця та ініціатора цієї справи займає батько голови Благодійного фонду Івана Івановича Лозового – Іван Григорович Лозовий.

Від 1946 до 1954 років загальна кількість усіх різних вартівників була понад 30 тисяч. Вони служили у своїх окремих національних відділах при британській армії в Німеччині. Але першим головним, відважним орга­нізатором українських сотень при британ­ській армії став саме Іван Григорович, який добре знав слов’янські мови, а також говорив німецькою й англійською. Незабаром він установив контакт з англійськими військовими старшинами, які заохотили Івана Григоровича, щоб українці створили окремі вартівничі відділи - сотні.

Іван Григорович Лозовий звернувся до ОПУЕН Північної Німеччини в справі допомогти в організації українських сотень при британській армії над Райном. Після цього за згоди англійця командира, полковника Р.Г. Бовлей був направлений до Зенгвардену, в Північну Німеччину на вишкіл на інструктора. Лозовий закінчив курс з найкращими показниками, після чого його було підвищено до старшого стрільця. Українські вартівничі сотні почали орга­ні­зовуватися з най­нижчого ступеня підстаршини. Зга­дує­мо це тому, що у ті часи серед ук­раїн­ців не знайшлося старшини, який знав би англійську й німецьку мови та зміг би на цих мовах вести розмову й кореспонденцію. Стар­­ший стрілець Іван Лозовий часто хо­­див на інтерв’ю до командира виш­кіль­ного центру в Зен­гвар­дені. Лис­ти того часу засвід­чують, що Іван Гри­­­го­рович, як ук­раї­­­нець з найнижчим військовим ступенем, віддано за­хищав інтереси ук­раїнців, що бажали служити у війську й учитися війсь­ковій справі.

І.Лозовий, ініціатор і організатор УВС.

Перший відділ УВС після закінчення курсу (жовтень 1954 р.)

Незабаром Лозового було підвищено до рангу чотаря, пізніше підпоручника й поручника. Він вміло відстоював наших вартівників і рекрутів - курсантів перед англійською армією. Були випадки, коли рекрут не витримував військового вишколу, тоді польські капітани намагалися звільнити його. І хоча Іван Лозовий був нижче за рангом, він гостро протестував, вимагаючи, щоб українець закінчив увесь вишкільний курс. Курсанти бачили, що він брав справу поважно, не кланявся перед польськими старшинами, не гнувся й нікому не потакав. Не дивлячись на труднощі військової справи, Іван Григорович став першим інструктором, який вишколив перший взірцевий український відділ вартівників. У 1958 році у званні поручника Іван Лозовий виїхав до Америки, де і проживав із сім’єю, залишившись в історії Українських Вартівничих Сотень здібним організатором та справжнім патріотом України. Завдяки становленню Вартівничих Сотень, понад 500 українців отримали роботу в часи, коли в Німеччині панувало тотальне безробіття.

Іван Григорович Лозовий та його соратники й однодумці своєю солідністю і чесністю серед чужинців здобували добре ім’я для всіх українців. Його син Іван Лозовий, на згадку про чудового батька та відданого Україні сина, створив на його честь Благодійний фонд.

За ратні справи, за відданість Батьківщині низький уклін та пам’ять!

За матеріалами збірника

Теодора Пелех

«Українські Вартівничі Сотні при

британській армії в Північній Німеччині»

(Українське Видавництво, Мюнхен, 1981 р.).


Коментарі  

 
Парфюмер
0 #4 Парфюмер 12.06.2019, 21:45
Молчание будет однозначным проигрышем, очевидно для всех.

- Так, дiйсно, моя розгромна перемога. Это для констатации.
Как я и предполагал, статейка заказная, а обычно их пишут примитивные персонажи с нечистой совестью. И зачем же им что-то прояснять в волнующий момент, когда приятно зашуршали новенькие хрустящие купюры в кармане?
Но подобных радостей я и в будущем для таких .... постараюсь поубавить. Ибо новой правды на старой лжи не построить. Это тысячекратно проверенная аксиома.
Цитата | Скарга
 
 
Парфюмер
0 #3 Парфюмер 27.05.2019, 21:21
"Його син Іван Лозовий, на згадку про чудового батька та відданого Україні сина, створив на його честь Благодійний фонд."

- Слава, конечно, Ивану Лозовому.
А вот про "вiдданого Украiнi сина" чем докажете? В чём заключалась "вiдданiсть"? У меня даже слёзы навернулись. А потом слёзы высохли, когда я дочитал воспоминания Пелеха до конца. И скажу почему: очень захотелось мне показать землякам, как не нужно работать "краеведу" с материалом. А если сказать прямо и честно: безбожно ПЕРЕВИРАТЬ, трактуя "важливу iсторичну подiю" створення сотень на свой лад.

"...За ратні справи, за відданість Батьківщині низький уклін та пам’ять!"

- Сейчас ваш пыл поугаснет после цитаты самого Пелеха, какими же РАТНЫМИ ДЕЛАМИ" на самом деле занимались эти вояки (не только украинцы), нахлынувшие со всех концов Европы к британцам, у которых, как всегда, деньги куры не клюют.
А можно и так сказать языком родимых лебединских берёзок: рабы и люди, попавшие в тяжёлую жизненную ситуацию, всегда нужны господам в качестве дешёвой обслуги.

Так вот, мистер автор, цитирую для всех любопытствующих подноготный смысл всей этой затеи. О нём рассказывает сам пан сотник Пелех. Открываем страницу 114 и читаем ( вынужденно заменяю некоторые буквы украинского алфавита):

...Icторiя вартiвничих сотень загально вiдома. Пiсля закiнчення другоi Свiтовоi вiйни окупацiйнi армii в Нiмеччинi потребували великого числа воякiв для ОХОРОНИ СВОIХ МАГАЗИНIВ, КАЗАРМ та мешканевих кварталiв родин окупацiйного персоналу.
Втримувати для цього своi полки не було вiдповiдним, бо вояки були незадоволенi з затримування iх на чужинi пiсля закiнчення вiйни, а з другого боку - i уряд не був задоволений, БО КОШТИ ВТРИМУВАННЯ ТИХ ВIЙСЬК БУЛИ ВЕЛИЧЕЗНИМИ. (Парфюмер: усекли идею, пан автор?).
Отже, знайдено розв'язку: створено вартiвничi компанii, ЯКI ЗА ДЕШЕВУ ПЛАТУ ходять з крiсом по визначених вiдтинках стежок навколо вiйськових об'эктiв i вiдстрашують вiд них УСIХ ОХОЧИХ НАЖИВИТИСЯ (Парфюмер - т.е. ВОРОВ, если вы, пан автор, в курсе, что это за племя).
Крiм тих вiддiлiв, були створенi також i так званi технiчнi частини, що були звичайними робiтниками... i виконували деякi технiчнi працi в казармах вiйськових, магазинах тощо..."

Вот и вся песня про особо важливу iсторичну подiю с идентификаторам и, воинами-ратника ми магазинов, домов британских господ, поводирiв службових собак, "транспортових шоферiв", хранителями думки и чего-то там ещё особо важного в том послевоенном мире.

Как чувствуете себя, пан автор? Неловко ведь.
Оставляю вас наедине с тяжкими горестными думами.
Цитата | Скарга
 
 
Парфюмер
0 #2 Парфюмер 16.05.2019, 20:14
Человек я любознательный. Жутко заинтересовался вопросом: так каких же украинцев защищал, организовывал и направлял на путь истинный на чужбине, "у тяжкi буремнi роки" в послевоенной германской разрухе, но в британской армии Иван Григорьевич Лозовой? Ведь ответа на этот вопрос я, думаю, не дождусь: на неприятные вопросы очень тяжко отвечать.

Ну что поделать, не накладывать же на себя руки от отсутствия взаимности. Искать в Интернете я умею даже редкие книжонки. Нашёл и эту на сайте BookReader, прочитал примерно треть и утолил своё природное любопытство в полном объёме.
Для понимания принадлежности источника к категории патриотов неньки сообщаю самые важные детали, после которых у многих интерес сильно поугаснет и отвечать мне уже точно не захочется. Понятливого собеседника из меня не получится.
Итак:
1. Автор этой книжицы объёмом, кажется, в сотню страниц сотник Теодор Пелех, лично знавший и служивший в вышеозначенных сотнях с И.Г.Лозовым.
2. Цитирую: "...Сотнi , були органiзованi в 1954-1955 рр. Центральним представництвом украинской эмиграции в Германии. Эмигранты, вестимо.
3. Самое интересное для меня чтиво: кто же эти люди? Цитирую по первоисточнику (извиняюсь, у меня на раскладке нет некоторых украинских букв алфавита, по этой причине заменю похожими):

- Т. Пелех, стор.22 "...Однiею з причин конфлiктiв було те, що украiнськi старшини i пiдстаршини служили в чужих армiях (чеськiй, мадярськiй, румунськiй, НIМЕЦЬКIЙ, власiвськiй, польскiй i советськiй) i деякi з них навiть прийняли чужi методи, тактику, а також ЧУЖУ, НАМ ВОРОЖУ МЕНТАЛЬНIСТЬ. Не один з них, коли хвилювався, переходив на чужу мову..."
И чуть выше по тексту, на этой же стр.22:
"... коли б не актив ОУН, що вклав багато працi для скрiплення рiзних станиць-вiддiлi в... (ах-ха-ха - вон оно что!).
Ну и финальный шедевр для закрепления понимания принадлежности этих воякiв. Читаем цитату на стр.26:
"... вони вiдкидали усе те позитивне, що нашi вояки-вартiвник и присвоiли собi з традицiй УПА i ОУН..."

Видите, автор заметки, как вы достигли прямо противоположных результатов своим соловьиным пением про " збереження думки, ... iдентифiкування ...( ха-ха-ха, видимо, себя с националистами?)
Единственный вопрос, оставшийся за кадром:
как же затесался в ряды этих ... Иван Григорьевич Лозовой? Наверное, от чрезмерного переизбытка патриотизма "в буремнi роки". Или от того, что мало пороли в детстве родители?
Цитата | Скарга
 
 
Парфюмер
+1 #1 Парфюмер 12.05.2019, 23:15
"Але щи­ру подяку за збереження ук­­раїнської дум­ки та іденти­фі­ку­ва ння себе, як українців, вис­лов­­люємо тим, хто опинив­ся в бу­ремні ча­си вій­­­ни та у тяж­кі післявоєнні ро­­­ки далеко від Ба­ть­ківщини. Так, важ­ливою подією зі сторінок історії є створення Ук­раїнських Вар­тів­­ничих Сотень при британській армії. Ок­реме місце відважного управлінця та ініціатора цієї справи займає батько голови Благодійного фонду Івана Івановича Лозового – Іван Григорович Лозовий."

Лебедин-пресс, отходите от практики публикования подобных и других заметок в анонимном исполнении. Не в первый раз уже. Статья дискуссионная и, на мой взгляд, страдает вполне сознательной однобокостью. Ёжику понятно, что текст написан не Теодора (Теодором?) Пелех (даже пол автора неизвестен), да ещё на основе эмигрантского издания почти 40-летней давности. Так кто переварил на местном уровне хвалебную якобы аттестацию Ивана Григоровича Лозового? Ответа дождёмся? И будьте в таком случае всегда готовы, что на неоднозначные характеристики героев последуют вопросы навстречу. И вопросы эти я готов задать чуть ниже ибо надоело уже на форуме читать откровения про никому не известных спасителей и " визволителей
"думки...iдентифiкування..." устами местных краеведов, насквозь пропитанных любовью к фантастике и прожектерству.
Ещё один важный момент, бросившийся в глаза: в описании биографии героя (т.е. Ивана Григорьевича) не нужно прыгать вверх-вниз-чере з подобно козлам дионисийских культов. Эти кульбиты рассчитаны только на неподготовленну ю публику, а за ширмой предоставленной информации, как минимум, скрываются недосказанности , а, возможно, и совсем не праведные мотивы поступков.
А теперь ближе к вопросу.
Об отце Ивана Ивановича Лозового Лебедин-пресс уже писал, кажется, в 2018 или 2017 году. И мы запомнили, что он родился в с. Александровка Лебединского района, но ещё и тот важный факт, что совсем юным был угнан немцами в Германию. Так ведь? Это принципиальный момент, он не был осужден по какой-то антисоветской статье, не был солдатом, попавшим к фашистам в плен, не совершил отягчающих поступков, тянущих на уголовную статью, и в итоге никого не предал. Иван Григорьевич юн и с младенчески чистой биографией предшествующего советского периода.
А теперь скажите: на что покусился этот юный человек, решивший по неведомым причинам (чего бы их не написать подробнее) не возвращаться в родные края, не видеть родную мать, отца, родственников? Об этом молчок и я уверен, что неспроста. Трудно ведь это объяснить, а надо. На что он покусился? У юноши ведь совсем не было даже видимых причин бояться возможного наказания. Или не так?
Но 20-летний паренёк переметнулся к британцам, которые посулили ему райскую жизнь в будущем. Так ведь получается. А мама с папой все глаза выплакали, дожидаясь с Нiмеччини такого знаменитого в будущем сыночка, по мнению некоторых лебединских одиозных краеведов. С какой познавательной целью вы нам впариваете далее историю про украинских "вартiвникiв" при британской армии? Мотив их перебега для начала опишите. Похоже ли это на предательство уместно поставить вопрос? И умилительное: "...саме Iван Григорович cтав головним, вiдважним органiзатором сотень... О составе перебежчиков можно только догадываться.
А теперь итоговый вопрос: с учётом вышесказанного мною уместно ли говорить про "збереження"... "iдентифiкацiю" ..., "вiдважного управлiнця"... "iнiцiатора..." среди таких же бедолаг, которые пренебрегли своей Родиной, а стали искать своё меркантильное счастье на чужбине?
Как же это совместить? И на каком основании автор этой заметки делает глобальные выводы о личности человека, её масштабности, руководствуясь не совокупностью имеющихся фактов, а только их частью, в угоду то ли заказчику, то ли себе.
Вот такие одновекторные заметки, корыстные по сути, не хотелось бы видеть на сайте. Ибо правды в них на самом донышке.
Ну и автора заметки в студию! Кто изложил такой материал и не хочется ли ответить на поставленные вопросы? Или эту заказную статью написал самый известный лебединский квазиисторик-ни гилист? Он пусть не отвечает, я даже читать не буду. А других прошу. Молчание будет однозначным проигрышем, очевидно для всех.
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.