вт.07232019

Цей день ми наближали, як могли...

Цей день ми наближали, як могли...Така в нас непроста історія, що й нині учасників бойових дій в Україні доволі. Вони ставали солдатами, яких не минали усі війни і військові конфлікти на земній кулі за участю СРСР після вікопам’ятного 1945-го. Та й воїнів-«атовців», що мають статус «УБД», котрі захищають незалежну Україну на її сході, теж не бракує. А ось ветеранів Другої світової війни – уже одиниці з одиниць. Дійсно, якщо від 2019 відняти 1945, отримаємо 74. Потім додаємо 18. Виходить, що наймолодшим живим учасникам тієї війни уже як мінімум 92 роки. І для них День Перемоги не лише 9 травня, а й тепер уже щоденно, як виявлення звитяжності над різними старечими недугами і слабкістю, над своїми печалями і болями, над пам’яттю про минуле, яка з літами не міцніє, а хилиться за обрій. Вони, наче сиві осінні айстри, що дивом уціліли під палючим сонцем, прикрими зрадливими заморозками та лютими морозами минулого та нинішнього століть. Уродженцю Бобрового, який від дитинства і до недавнього часу проживав у Зеленому Гаю, а нині жителю Лебедина, Григорію Даниловичу Яковенкові, колишньому бійцю Червоної армії, що не раз дивився смерті у вічі, кавалерові бойових орденів та медалей, незабаром виповниться 94 роки. І вони, хоч і «багатство», але наче тяжка ноша, горблять плечі колишнього солдата, проте не горблять його мужньої і світлої стрункої молодечої душі. Є що згадати про своє нелегке життя та про фронтові дороги ветеранові. Вклонімося ж, шановні земляки, цій людині і в його особі всім тим, хто захищав та захищає рідну землю і наше майбутнє. Українці своїх героїв ніколи не повинні забувати.

Текст і фото Катерини Кобиліної, племінниці ветерана Григорія Даниловича Яковенка.

Пахне весною. Пахне війною…

Пахне весною. Пахне війною.

Тільки ж якого клятого крою?..

Може, сучасною, не повносилою,

Що вибірково найкращих скосила вже?

А чи з минулого? А чи з майбутнього?

В ній – ми відсутні? Чи стали присутніми?

Стали скупими, а чи хлібосольними?

Чи кріпаками? Чи вільними-вольними?

А чи моральной на дух зубожілими,

Чорні підвалини сплутавши з білими?

Граються діти, чи там же й ховаються,

Де українці по всесвіту маються?

Де зійдуть квіти, посіяні милими,

Біля постелі, а чи над могилами?

Може, ми сталисліпими й причинними

В часі, де ввімкнені грізні лічильники:

Ті, що на сході, і ті, що на заході,

Там, де у рабстві господні всі заповіді,

Звідки дурманять неприязні здравиці,

Звідки підманюють наші кривавиці.

Пахне весною. Пахне війною.

Тільки якою? Тільки якою?

Василь Пазинич,

член Національної спілки письменників України,

с.Московський Бобрик, Лебединський район.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.