пн.09162019

Вона була другою мамою

Вона була другою мамоюРанком відкриваю соціальну мережу Фейсбук, а на мене дивиться ошатна колишня співробітниця Людмила Русанівська з букетом на тлі зеленого маловисторопського пейзажу того дня, коли у природі можна нарахувати 178 відтінків зеленого.Так, ви здогадались: це на Трійцю, вона її особливо шанує. Світлина наслала спогади…Якось так трапляється, що чим більше віддаляюсь від своїх колег по роботі і життю, тим вони мені стають ще ближчими, ріднішими, милішими. У поважному віці думки без гамірних сполохів, а розтікаються собі тихенько, з нотками щирої привітності до всіх, з ким жив по-сусідськи і працював.

Ось і зараз на світлині жінка, яка дала мені у спільній праці всі підстави, щоб назвати її   трудолюбивою, щиросердною, енергійною, турботливою і водночас, кокетливою. Відчуваю, що вона, наче хоче сказати: «Це я, ваша квітка». Чому квітка, а тому, що я її так часто називав, коли ми працювали разом.

Педагогом вона була завжди відмінним. Бо вро­дилась допитливою і копіткою трудівницею, щирою товаришкою, глибоко порядною людиною, яка завжди прагнула бути затребувана свої­ми знаннями і вміннями в колективі.

Пригадую, як у далекому 1979 році наш навчальний заклад приймав контингент студентів у триста осіб і шістнадцять педагогів у свій колектив з Воздвиженського радгоспу-тех­нікуму Ямпільського району, який було розформовано. Педагоги прибули до нас на першу педраду. Серед них виділялось молоде подружжя Русанівських. Він - Володимир Васильович - високий, гоноровий, статечний з красивим чубом, що вихором здіймався на голові, і вона - Людмила Ми­колаївна, чепурна білявка з яс­кравими очима в тисячу свічок, які випромінювали доброту і великий інтерес до нового оточення. Пізніше дізнаюсь, що її рідня проживає в сусідній Гарбузівці, вона має дві освіти: бібліотекаря та економіста, чоловік – зоотехнік.

До викладацької роботи молоде подружжя було щире, добре справлялося із проблемами, що виникали внаслідок злиття двох студентських колективів, які мали дещо різний менталітет. Вони були контактні, завжди усміхнені і привітні.

Таким усміхненим і працьовитим Всевишній забрав до себе через невиліковну хворобу від дружини Людмили і нас, педагогічного колективу, у ранньому віці Володимира Васильовича…

Тяжко, дуже тяжко переносила молода жінка безповоротну втрату чоловіка. Залишилась в оточенні мами, братів, сестер, племінників, доброзичливців – сусідів. Та час загоїв душевні рани і поступово відновив сили.

Людмила Миколаївна, як педагог, до самого виходу на пенсію була відповідальною і скрупульозною, аж до витонченості. Циклова комісія економічних дисциплін, яку вона очолювала досить тривалий час, відзначалась творчістю і працелюбством, як і її голова.

Її лекції не лише в навчальному закладі, а і для широкого загалу Сумщини, несли економічну просвіту населенню, були публічно доступними і прогресивними.

Під її керівництвом зростали юнаки і дівчата не в одній академічній групі, де завжди панували висока дисципліна і віддача навчанню з боку студентів, а зі сторони Людмили Миколаївни турбота про кожного вихованця. Вона щиро опікувалась майбутніми фахівцями як на заняттях, так і в позанавчальний час. За це випускники постійно і дуже тепло згадують її як свого куратора.

Пройде багато років, як староста однієї із багаточи­се­ль­них її груп Микола Торяник, що нині очолює тери­то­­ріальну громаду в Сумському районі, на щорічній зустрічі випускників скаже: «Ми любили і вірили Людмилі Миколаївні, бо вона завжди вірно і реально ставила перед нами мету, яку мали здолати, і робили це найкраще. Вона була для нас другою мамою, ми цінуємо і поважаємо її й сьогодні як професіонала і авторитетного педагога. Через багато років після випуску приїжджаємо до неї в гості і переконані, що нас буде прийнято по-домашньому, тепло як своїх. Хто-хто, а ми знаємо, які смачні пиріжки пече наша Людмила Миколаївна, яка вона завжди щира».

Пані Людмила пронесла через все своє життя повагу до колег і любов до рідні. Вона чудова господиня, завжди зібрана, охайна, уважна до оточуючих.

Доля звела її з чоловіком В’ячеславом Олександро­ви­чем, з яким вони поєд­на­лись, як дві гілки одного сильного дерева. Живуть у шані і повазі.

Першим поціновувачем і ре­цензентом на вишивання пані Людмили є, звичайно, її чоловік. «Слава, глянь на мою тривалу працю, як тобі цей візерунок?». Він довго розглядає, підходить, гла­дить руки вишивальниці, цілує і мовить: «Класно, моя трудівнице, це вишивання, як і всі, що ти виконала до нього, мені подобаються. Хіба що, тут краще підібрані кольори в орнаменті».

Вишивання для Людмили Миколаївни – це не лише прояв майстерності красиво класти кольорові нитки на тканину, як природа сакрального рослинного оксамиту на зелену неділю, це реалізація власних задумів і водночас продовження родинних традицій. Нею вишито безліч рушників, серветкок, картин, узорів на жіночому вбранні, які неодноразово демонструвались не лише на коледжанських, а і республіканських виставках, де відзначались призами та грамотами.

Після виходу на заслужений відпочинок я ніколи не бачив Людмилу Миколаївну без діла, вона вся в праці і в клопотах за родичами, сусідами. «Які плани на сьогодні?» - запитую при нещодавному спілкуванні телефоном. «З ранку, коли ще холодочок, завершу прополку грядочок городини, а коли спаде спека, обійду сусідів, схожу відвідаю Віру Степанівну, бо вона занедужала, зайду до Володимира Івановича, занесу щойно свіжоспечених пиріжечків, запитаю, можливо, йому потрібна якась допомога, бо чоловікові без жінки тяжко, потім зустрінусь із Олександрою Іванівною – вона у нас громадський листоноша. Тепер пошту у село привозять рідко та й ту не розносять, а вона сходить до сільради, принесе газети, журнали для нашого кутка, потім роздає нам. Я без діла не буваю. Вечером сходжу провідаю свою колегу по викладацькій роботі і подругу Валентину Григорівну, в неї здоров’я послабшало, може щось допоможу. От, думаю, що на тому тижні налаштую гостинців і поїду провідаю рідню, а це займе днів п’ять-шість, бо живуть вони, як ви знаєте, у різних місцях Київщини. Я завжди в русі, бо пам’ятаю, як Ви повторювали дуже часто: рух це життя».

Тонка і чутлива душа у Людмили Миколаївни, сильна, наче освячені цілющі рослини, зібрані на зелені свята. Моя колишня колега завжди відчуває, де і кому вона потрібна, бо це зміст її життя.

Володимир Ткаченко, м.Суми.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.