Едгар Джонс похований у Лебедині

Едгар Джонс похований у ЛебединіУ Лебедині в 1911 році закінчив свій життєвий шлях популярний в Європі у кінці 19-го - на початку 20-го століття американський артист Едгар Джонс. Він був музичним ексцентриком, панто­мі­містом, акробатом, танцюристом і муль­тиінструменталістом. Грав на всіляких музичних інструментах: ксилофоні, банджо, скрипці, зробленої з сигарної коробки, на предметах, які були розумно пристосовані для створення музичних звуків, наприклад, пляшках, а так само на двох мандолінах одночасно. У своїх естрадних номерах використовував і ляльки-маріонетки.

Після виступів у США Едгар Джонс в 1891 ро­ці з «Афро-американською спеціалізованою компанією» прибуває до Європи і починає там активну гастрольну діяльність. Особливо популярним він був у Німеччині, виступав в Австрії, Норвегії, Данії, Франції. Швеції. Нідерландах. Угорщині. Богемії. Швейцарії. З 1899 року у число міст, відвідуваних Едгаром Джонсом, були включені Рига. Санкт-Петербург, Лемберг (Львів), Варшава, Одеса, Єкатеринбург. Це було пов’язано з поступовим падінням його популярності в європейських країнах, і Едгар після 1904 року став часто з’являтися по всій Російській імперії, проводячи мало часу вдома у Берліні, де жили його дружина Амелія і четверо дітей.

У серпні 1911 року 49-річний Едгар Джонс приїхав до Харкова, в якому заснувала свою резиденцію знаменита на той час афро-американська співачка Емма Харріс. Після короткого візиту і поселення в одному з харківських готелів. Едгар відправився у місто Лебедин для вистави. На жаль, 29 серпня він помер від паралічу серця і був поспішно похований на Троїцькому кладовищі. Емма допомогла харківському губернатору і американському консульству в Одесі поховати Едгара Джонса і відправити його речі і музичні інструменти його сім’ї у Німеччину.

Відомості про Едгара Джонса узяті з книги Райнера Лотца «Естрадні артисти африканського походження в Європі та Німеччині», видання 1997 року, і статей про шівачку Емму Харріс.

Ці історичні факти можна використовувати для подальшого формування привабливого образу Лебедина, для розвитку міжнародних культурних зв’язків і для збільшення кількості гостей міста. Навряд чи на Троїцькому кладовищі можна визначити місце поховання Едгара, тому є ідея за сприяння кола зацікавлених осіб встановити там йому меморіальну плиту, або ж інформаційну табличку, і запросити на її відкриття іноземних представників, дипломатів, ЗМІ та різні делегації. Можливо, вдасться знайти нащадків родини Джонса. Наскільки реалізація цієї ідеї необхідна для громади Лебедина і чи з’явиться коло зацікавлених в ній осіб – покаже час.

Володимир Авілов, м. Лебедин.