нд.08252019

Никанор Онацький – поет шевченківського гарту

Никанор Онацький – поет шевченківського гартуНиканор Харитонович Онацький, наш відомий земляк, якого широкий загал вважає скоріше музейником, адже саме він створив Сумський художньо-історичний музей, що нині носить його ім’я, був етнографом, художником, педагогом, громадським діячем, борцем за рідну мову. Проте непроста доля цього чоловіка ще й висватала його у поети шевченківського гарту. Спробую роз­повісти про нього стисло, втім, не пропускаючи головних віх його життя.

Народився він 28. 12.1874 року (за старим стилем), тобто 9.0І.1875 за новим стилем, на хуторі Хоменки Бірківської волості Гадяцького повіту (нині це село Липоводолинського району) у селянській родині. З дитинства виявляв неабиякий хист до малювання. Спочатку закінчив народну, а потім – Гадяцьку повітову школу. Від 1899 року навчався у Московському Строганівському училищі технічного малювання, проте через брак коштів на прожиття не закінчив його. Повернувся в Україну і продовжив оволодівати художньою майстерністю в Одеському художньому училищі. Після його закінчення у 1903-му вступив до Петербурзької академії мистецтв, де навчитем Никанора був сам знаменитий Ілля Рєпін. Входив до нелегальних студентських гуртків Санкт-Петербурга, які ставили перед собою мету збереження і розвиток української культури. Згодом викладав малювання у навчальних закладах Лебедина. На основі архівних матеріалів та досліджень багатьох краєзнавців можемо констатувати, що спочатку Онацький влаштувався працювати по розряду найнятого, так званого «не затвердженого вчителя», оскільки був під негласним наглядом поліції. Проте за два роки його включили до складу педагогічної ради гімназії і прийняли в штатні працівники. Цьому сприяв авторитет учителя, художника і поета.Один із листів від 4 квітня 1908 року Онацький підписав як учитель графічних мистецтв: «Покорнейше прошу Академию Художеств выслать все мои документы по следующему адресу: г. Лебедин Харьковской губернии, Мужская гимназия преподавателю графических искусств Никанору Онацкому. 4 апреля 1908 года».

На основі архівних документів добре відомі часові межі викладацької діяльності Никанора Онацького в Лебедині. Від 26 вересня 1906 року по 26 липня 1913 року – він учитель Лебединської чоловічої гімназії (нині тут діє Лебединський педколедж) і одночасно від 4 жовтня 1910 року по 26 липня 1913 – вчитель Лебединської жіночої гімназії (нині тут діє Лебединська ЗОШ №1). Ці вісім років дослідники життєпису цієї відомої людини називають лебединським періодом педагогічної і культурно-просвітницької діяльності митця.Провідною педагогічно-просвітницькою ідеєю цього періоду була турбота про відродження української мови та її вживання в навчальних закладах. Маємо спогади тодішнього гімназиста, згодомлебединського лікаря, Пантелеймона Домашенка: «Онацький з нами завжди говорив рідною мовою, і мова та була в нього добірна, виважена і ласкава. На той час це було не тільки сміливо, а й з боку вчителя ще й небезпечно для кар’єри...». Про гоніння української мови в Лебединській чоловічій та Лебединській жіночій гімназіях зауважувала відома тогочасна просвітниця С. Русова в газеті «Рада» від 6 грудня 1906 року в статті «З Харківщини... Горе з українською мовою»: «Пану директорові Лебединської жіночої та чоловічої гімназії не вподобалось дуже, що учні говорять між собою українською мовою, і ось він цими днями в дівочій гімназії звернувся до своїх учениць з цілою промовою, в котрій доводив «нелепость украинского языка». А далі заборонив уживання рідної мови як у гімназії, так і вдома». Про ці ганебні факти повідомив у своєму виступі у Державній Думі й Г.І. Петровський: «Директор забороняє говорити українською мовою. На одному з уроків, коли учень обмовився українською мовою на доказ якоїсь алгебраїчної теореми, йому було поставлено двійку...».

Для боротьби за українську мову, культуру, традиції в Лебедині Онацький створив патріотичний гурток, до складу якого ввійшли гімназисти старших класів. Згодом гурток стали називати «Шевченківським». Гуртківці виступали за вільний розвиток української мови, пропагували твори українських письменників, істориків, вивчали народні пісні, розповсюджували патріотичні прокламації, утверджували віру в незалежну Україну.

«Вітряк», 1930-ті, Никанор Онацький

У 1906 році Никанор Онацький почав публікувати поезії в альманахах «Терновий вінок», «Український декламатор», «Розвага», «З неволі», «Українська Муза», в журналі «Рідний Край». Написав п’єси «Через руїни», «Танок смерті», інсценізацію поеми Т. Шевченка «У тієї Катерини». Його поезії високо оцінили відомі сучасники. Також у цей час активізується його мистецька діяльність. Він робить ескізи своїх майбутніх живописних полотен, постійно вдосконалює свою майстерність, бере участь у творчих виставках. Так, у грудні 1911–січні 1912 років експонує п’ятнадцять картин на художній виставці у Києві. Серед них: «Хата біля Тарасової гори» (написана під враженням поїздок до Канева у 1909–1911 роках), «На тирлі», «У жнива» та інші. У Лебедині Онацький співпрацює із багатьма вчителями-однодумцями. Особливо він подружився із учителем із села Беєве Леонідом Рогальським, який згодом підтримував тісні зв’язки із ним як організатор і очільник Лебединської «Просвіти». У мистецько-етнографічній колекції Лебединського районного крає­знавчого музею експонується старенька кобза, яка належала Л. Рогальському. На її верхній деці легкими штрихами намальована козацька могила з високою тополею. Трохи нижче вірш і підпис: «Н.Онацький. 1921 року».

Від 1913 року Н. Онацький викладав географію, малювання і креслення в Сумському кадетському корпусі та малювання в реальному училищі. Під час Української революції (Українська революція–це низка подій, пов’язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917–1921 роках) він активно співпрацював з Українською партією соціалістів-революціонерів, але потім зосередився виключно на науково-педагогічній і творчій роботі. У 1920-х роках продовжив викладати в навчальних закладах Сумщини та створив Сумський історико-художній музей (1920), видав брошуру «Сім років існування Сумського музею».На 1.10.1925 р. в музеї знаходилося 10 279 експонатів, багато з яких розшукав сам художник, який також брав участь в археологічних розкопках.

Така діяльність привернула увагу ГПУ («государственное политическое управление»), для якого будь-яке зацікавлення українською історією ототожнювалося з українським буржуазним націоналізмом. Його починають цькувати, вимагаючи публічного каяття. Після вимушеного публічного розкаяння в газеті «Плуг і молот» (1929 p.) цькування на деякий час припинилося, але на продовження нормальної роботи в Сумах сподіватися не доводилося. На початку 30-х років Онацького звинувачували в «ідейних збоченнях». Не врятував його й переїзд до Полтави, який він здійснив у листопаді 1933 року, де очолив відділ етнографії місцевого краєзнавчого музею. Чекісти на етнографію дивилися, як на чистої води націоналізм. В одній їхній записці зазначалося, що «всі вишивки, всі керамічні вироби, різьба та інше в умілому розміщенні показуватимуть і підкреслюватимуть етнічну відокремленість України і для хоч трішки налаштованої романтично голови даватимуть поживу національної відокремленості».

За доносом (ймовірно, колеги, що працював на чекістів) навесні1934року його вперше заарештували. Музейну діяльність Онацького радянські каральні органи кваліфікували як націоналістично-підривну щодо «совєтської» влади. У в’язниці, в камері № 62, він написав «захалявний» цикл віршів «За ґратами». Їх йому вдалося винести із тюрми. Вони пройняті духом шевченківської тюремної лірики. 27.07.1935-го року Никанора Харитоновича арештовують вдруге, але за якийсь час відпускають. І знову нескореному вдається врятувати свої вірші. Третій арешт, що стався у вересні 1937-го, завершився розстрілом 23 листопада того ж року у дворі полтавської тюрми. В обвинуваченні безпідставно зазначалося, що Онацький Н. X. був «завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні». Цієї організації, насправді, не існувало. Як це було зазвичай, аби приховати масові репресії, дати смертей, начебто від усіляких хвороб, а насправді розстріляних, фальсифікувалися, зокрема, й дата кончини Харитона Онацького в радянських джерелах до кінця існування СРСР зазначалася як 02.07. 1940 року.Реабілітований у 1956 році.

Аби читач переконався, що ця велика людина була істинним поетом шевченківської традиції, пропоную два вірші з його тюремного зошита (березень-квітень 1934 р.), які сповнені незламності та іронії.

Василь Пазинич, краєзнавець.

 

До сусіда по камері

Чую: завжди ти крокуєш.

Знаю. Нудьга тебе гризе,

То давай-но поговорим.

Ти знаєш азбуку Морзе?

Гаразд! Стук-стук-стук!

Кажи, як підказує сумління:

За що потрапив ти до рук

Держ – Політ – Управління?

Признайсь, не бійсь – я тут один.

Кажи: шкідник індустріальний

Чи, може, тигромадянин,

Того… не зовсім-то лояльний?

Говориш ні, то хто? Фашист?

Радянських кодексів порушник?

Чи правий лівий ухиліст?

Чи, може, мудрий ти дворушник?

Ну, шовініст-націонал,

Що вів політику подвійну:

Співавінтер-націонал,

А дбав за «неньку» самостійну?

Вгадав? Яку призначать кару?

Шовінізм нищиться дощенту,

В тюрмі посидиш років пару.

А ні – зашлють аж до Ташкенту.

 

Гуртова

Всіх забрала нас недоля

До цієї хати,

Порівняла нас неволя

Та залізні ґрати.

Будем торби лаштувати

В далеку дорогу.

Будем бруком маршувати

Та нога у ногу.

Набирають паровози

Гарячої пари.

Розійдемось, розвіємось,

Як ті чорні хмари.

Хто на південь, хто на північ,

А хто аж до сходу.

Будем їхати ночами

З ранку й до заходу,

А там далі пароплави,

Дехто на підводах,

А хто плавом на човниках

У Сибірських водах.

Той на вільне, той в концтабір

У лісах і горах.

Місця буде всім доволі,

У диких просторах…

Никанор Онацький.


Коментарі  

 
???
0 #1 ??? 01.08.2019, 15:48
"Українська революція–це низка подій, пов’язаних з національно-виз вольною боротьбою українського народу у 1917–1921 роках"

Це, мабуть, та сама низка подiй, коли створювався Український Закон Земного Тяжiння та Глобус Сумської областi?
Чи то вже була iнша революцiя?

Взагалi слово "революцiя" означає переворот, рiзку, суттєву змiну якогось стану, становища (в тому чинi й суспiльного) на вiдмiну вiд "еволюцiї", коли змiни проходять поступово.

Наприклад, "низка подiй" 2014 року аж нiяк на "революцiю" не тягне, бо по сутi все залишилось, як i було, лише значно погiршало. Змiнилися лише пiснi пропагадистiв. А самi пропагандисти залишились тi самi. Хiба що тiльки постарiшали та погладшали...
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.