На похмурому небі згущалися свинцеві хмари, дощ лив і лив, не бажаючи зупинятись. У вікно заглядав пожовклий листопад.
Сьома година ранку. Уляні не хотілось вставати з ліжка. Їй не треба було нікуди поспішати: вона пенсіонерка.
Допоки людина працює, вона не помічає свого віку. Але варто піти на пенсію, як враз відчуває свої роки. Саме про це з сумом думає Уляна.
Кіт Тишко уважно подивився на неї, торкнув лапою, нагадуючи, що вже час вставати.
У великому будинку вона проживала одна, її чоловік пішов із життя у молодому віці, діти повиростали і роз’їхались...
Продовження читайте у тижневику "Будьмо разом" за 12.12.2019