нд.08252019

Ще раз про династію Федоровських

Ще раз про династію ФедоровськихВід редакції. У нас уже почала складатися певна традиція. Після краєзнавчих публікацій у тижневику про видатних людей, уродженців Лебединщини, які довгий час залишалися «невідомими» для рідного краю, до нас у гості приїжджають або вони самі, якщо дозволяє стан їхнього здоров’я, або їхні нащадки, які досліджують життєпис своїх відомих предків. Приміром, минулого року Лебедин відвідали киянки: випускниця Лебединської СШ№1 професор фізики Олена Шиманська, її донька – доктор фізико-математичних наук Галина Рудько, її онучка – кандидат фізико-математичних наук Валентина Носенко (http://www.lebedinpress.com.ua/zustrich-iz-dalekoyu-yunistyu). У цьому році у нас гостювала москвичка Ксенія Шкреба – праправнучка Потомственного почесного громадянина міста Лебедина Семена Костянтиновича Федоровського і вона ж правнучка відомого дослідника геології, археології та палеонтології Олександра Семеновича Федоровського. Гостя зустрілася із краєзнавцями Василем Пазиничем та Володимиром Кравченком (на фото), авторами статей про Олександра Федоровського, опублікованих у місцевій пресі та на ряді сайтів, поспілкувалася з ними. Про це – наша розповідь.

28 березня цього року в нашому тижневику була надрукована стаття «Олександр Федоровський: повертаючись до надрукованого». У ній розповідалося про Федоровського Олександра Семеновича (народився 04 (16).ІІІ.1885 р., м. Лебедин Харківської губернії – помер 18.VIII.1939 р., м. Харків; похований на другому міському кладовищі) – видатний дослідник геології, археології й палеонтології Харківської губернії та сточища річки Дінця, краєзнавець; автор брошур «К истории города Харькова» (1915), «Географический очерк Харьковской губернии» (1918), «Доисторическое прошлое Харьковской губернии» (1918), «Геологический очерк Харьковской губернии»(1918), «Природа и население Слободской Украины» (1918) –першої в Україні реґіональної енциклопедії, що використовувалася в школах як підручник з курсу краєзнавства та інших; історик (доктор історичних наук), відомий краєзнавець, професор (від 1920 р.). У 1934 році професора Федоровського О. С. звільнили з Харківського університету, звинувативши у «застосуванні буржуазної методики» і в зв’язку – з «перегрупуванням старих наукових кадрів». У той час відбувалося планомірне цькування «буржуазних» спеціалістів, що призвело до майже цілковитого знищення нечисленного прошарку по-справжньому освічених людей. Окрім того, син О. С. Федоровського, в 1937 році із подачі НКВС, виявився «ворогом народу». Як наслідок, десятиріччями солідний внесок Федоровського в науку та й саме його ім’я незаслужено замовчувалися, а його праці не видавалися. Сьогодні вони є бібліографічною рідкістю.

Батько Олександра Федоровського – Семен Костянтинович Федоровський (1856–1927) мав титул Потомственного почесного громадянина міста Лебедина.

Також у цій статті подано лист, адресований Василю Пазиничу, від правнучки видатного земляка жительки Москви Ксенії Андріївни Шкреби, яка працює режисером монтажу в науковому проекті «Постнаука». Ксенія внесла уточнення до біографічних даних свого прадіда, поширених в Інтернеті, а також надала оригінальні світлини із домашнього фотоархіву, що стосуються її прадіда Олександра і прапрадіда Семена.

І ось за попередньою домовленістю, 26 липня цього року вона відвідала Лебедин та зустрілася із лебединськими краєзнавцями Василем Пазиничем та Володимиром Кравченком. Гостя нашого містечка поділилася із краєзнавцями планами по виданню в Харкові праць її знаменитого прадіда, а також деякими даними, які їй останнім часом вдалося відшукати. А ще вона намагається з’ясувати, коли і звідки Федоровські прибули до Лебедина. У цьому їй активно допомагає онука легендарного українського історика Дмитра Івановича Багалія (07.11.1857–09.02.1932р.р.) – Ольга Юріївна Багалій (1943 р.н., громадський діяч, член правління Харківської правозахисної групи), яка й сама є легендарною особистістю.

Як стало відомо, сім’я Федоровських у 1890 році переїхала до Харкова, де принаймні від 1902 року Семен Костянтинович працював касиром Харківської контори державного банку і був 1927 року після своєї кончини похований на Івано-Усікновенському кладовищі – колишньому Першому міському кладовищі, найвідомішому цвинтарі Харкова, де знайшли свій спочинок видатні харків’яни XIX – початку XX століть. Воно знаходиться між вулицями Пушкінська (колишня Німецька) і Алчевських (Єпархіальна). Слід зазначити, що перша столиця УРСР, як і більшість великих міст України, розташована буквально на кістках. Одразу після Жовтневої революції багатьох представників «старого режиму», аби менше морочитися із їхніми трупами, розстрілювали прямо-таки на кладовищах та скидали в ями. Під час Голодомору десятки тисяч трупів померлих, які збирали на вулицях міста, теж вивозили на кладовища, де скидали скопом в ями або затрамбовували ними старі склепи. На цвинтарі також звозили тіла розстріляних представниками НКВС людей та вбитих польських офіцерів, які потрапили в радянський полон у 1939 році при переділі Польщі Радянським Союзом та Німеччиною. Тож у Харкові, як і в інших містах, радянська влада згодом почала приховувати сліди своїх злочинів, зокрема, знищуючи кладовища та забудовуючи їх без перепоховань.

Приміром, на початку 1970-х старе Івано-Усікновенське кладовище вирішили знести. Нащадки найвидатніших діячів, у тому числі всесвітньо відомих академіків історика Багалія, хіміка Бекетова та українського мовознавця Потебні, домоглися перенесення їхніх могил на інші кладовища. Аби не наробити світового поголосу, влада залишила цілими й храм Усікновення глави Іоанна Предтечі, могилу радянського генерал-полковника Гаврила Зашихіна та надто вже відомих – драматурга Марка Кропивницького, художника Сергія Васильківського та письменника Петра Гулака-Артемовського. Десятки ж тисяч інших поховань, серед яких поховання українських письменників Василя Еллана-Блакитного і Миколи Хвильового та інших, що мали відомі імена, були знищені. На території кладовища, засипавши її землею і затрамбувавши бульдозерами, розбили Молодіжний парк з літнім кінотеатром, дитячим майданчиком і кафе. На початку 1980-х через нього проклали теплотрасу. У 1985–1991 роках в Молодіжному парку ще й побудували спорткомплекс Політехнічного університету. І під час цих будівельних робіт викопували безліч кісток, черепів та залишків надгробків.

Москвичка Ксенія Шкреба – правнучка Олександра Федоровського у

Московському Бобрику. 27.07.2019 р.

І ось тут, хочеш не хочеш, а повіриш у містику. Перед самим приїздом Ксенії Шкреби в Україну, вона отримала повідомлення від друзів із Харкова, що біля храму в Молодіжному парку просів ґрунт, і дощі вимили дивом уцілілу, не розтрощену бульдозерами, надмогильну плиту Семена Костянтиновича Федоровського з датами його життя. Як я вже зазначав, його сина Олександра, відомого вченого, радянська влада у 1934 році від науки відлучила. Його онука, біолога-науковця Костянтина Олександровича, за сфабрикованою за доносом справою за антирадянську діяльність, як ворога народу у травні 1938 року прирекла до розстрілу. І знищили молодого вченого начебто за те, що він на дослідницькій станції розповідав антирадянські анекдоти та навчав своїх колег стріляти, тобто міг організувати замах на радянських вождів. До речі, Ксенія ознайомилася із особовою справою, заведеною НКВС на Костянтина, адже в Україні такі документи стали доступними. Онучка Семена Федоровського – Анна Олександрівна, втративши під час війни житло, та, маючи тавро «члена сім’ї ворога народу», а значить, відсутність будь-яких перспектив у Харкові, після 1945-го змушена була виїхати із рідного міста до Росії і «розчинитися» там серед населення. Ось тому Ксенія Шкреба не харків’янка, а москвичка. Низький їй уклін за те, що роду свого і мови своєї вона не відреклася і добре знає, що на карті світу є й маленький Лебедин, колишнє повітове містечко Харківської губернії, в якому народився її знаменитий прадід. Лебедин, у якому вона нещодавно побувала. А тих, хто з нею зустрічався, ще й неабияк уразили наполегливість, з якою вона плекає своє родове дерево, її високий інтелект, багаті знання історії, вміння надзвичайно цікаво розповідати, і водночас її виняткова душевність та простота. Не випадково у нас говорять, що гени пальцем не роздушиш. І від себе додам, що їх не роздушили навіть кованим сталінським чоботом.

Василь Пазинич, письменник.


Коментарі  

 
Парфюмер
0 #2 Парфюмер 15.08.2019, 16:40
Да, забыл: совместное фото очень мне понравилось. Вся тройка выглядит стильно, бодро и дружно. Видно, что все друг другу очень понравились. Я совсем не иронизирую, можете поверить.
А особо похвалю Владимира Ивановича: выглядит молодцевато, свежо, светится оптимизмом и видится мне человеком, полным силы и огня. Хорошо бы так и в других делах, чтобы не давать мне ненужных поводов...
Цитата | Скарга
 
 
Парфюмер
0 #1 Парфюмер 15.08.2019, 08:23
Очень интересный материал. Респект, пан Василий.
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.